ЙОАННА (різкувато). Ви будете Орлеанський Бастард?
ДЮНУА (стримано і строго, вказуючи на свій щит). Ти ж бачиш смужку поперек. Ти Діва Йоанна?
ЙОАННА. Певно.
ДЮНУА. Де твоє військо?
ЙОАННА. Багато миль звідси. Вони обманули мене. Привели мене не до того берега річки.
ДЮНУА. Це я наказав їм.
ЙОАННА. Навіщо? Англійці ж на іншому березі!
ДЮНУА (пояснює). Так є ж міст.
ЙОАННА. Господи Боже, тоді дозвольте нам перейти міст і атакувати їх.
ДЮНУА. Виглядає просто, та зробити це неможливо.
ЙОАННА. Це хто так каже?
ДЮНУА. Я кажу, а також старші й мудріші погоджуються зі мною.
ЙОАННА (різко). Тоді ті ваші старші й мудріші — просто йолопи, вони вас обдурили і мене намагались обдурити, привівши до іншого берега річки. Та чи знаєте ви, що я можу допомогти вам набагато більше, ніж будь-який інший генерал?
ДЮНУА (терпляче посміхаючись). Ти сама?
ЙОАННА. Ні. Зі мною Цар Небесний. То як пройти до мосту?
ДЮНУА. А ти таки нетерпляча, Діво.
ЙОАННА. А чи зараз час для терпіння? Ворог підпирає нам браму, а ми стоїмо тут і нічого не робимо. Ох, чого ж ви не б'єтесь? Послухайте, я позбавлю вас від страху. Я…
ДЮНУА (сміється від щирого серця). Ні, дівчинко моя, якби ти позбавила мене від страху, можливо, я і міг би стати відважним лицарем з роману, але точно не тямущим командиром армії. Ходи сюди. Почнемо робити з тебе солдата. (Підводить її до краю води). Бачиш два форти з цього кінця мосту? Оті великі.
ЙОАННА. Так. Це наші чи годдемів?…
ДЮНУА. Тихо будь. Слухай далі. Якби я був хоч в одному з тих фортів, мені б вистачило й десятка людей, щоб відбити цілу армію. Англійці тримають обидва форти і мають удесятеро більше людей проти нас.
ЙОАННА. Та вони нічого не вдіють проти Бога. Бог не давав їм землі, на якій стоять їхні форти, вони її вкрали. Він дав цю землю нам. Я візьму ті форти.
ДЮНУА. Сама?
ЙОАННА. Я не озиратимусь назад, чи хто йде за мною, чи ні.
ДЮНУА (визнає її запал і сердечно плескає по плечу). Гаразд. У тобі є задатки солдата. Ти закохана у війну.
ЙОАННА (вражено). Ох, архієпископ сказав, я закохана в релігію.
ДЮНУА. Прости мені Боже, та я сам закоханий у війну, хай би їй дідько. Я ніби чоловік із двома дружинами. Ти хочеш бути жінкою з двома чоловіками?
ЙОАННА (розуміє все буквально). Я ніколи не візьму собі чоловіка. Один чоловік із Туля мав претензії до мене за недотримання обіцянки, та я не обіцяла йому нічого. Я солдат і не хочу, щоб мене вважали за жінку. Я не одягатимусь як жінка. Мені наплювати на все те, чого прагнуть вони. Я не мрію про коханців і гроші. Я мрію бути головнокомандувачем у бою, розставляти гармати. Ви, солдати, не вмієте стріляти з гармат, ви гадаєте, що битву можна перемогти одним криком і димом.
ДЮНУА (знизуючи плечима). Твоя правда. Від артилерії часто більше клопоту, ніж користі.
ЙОАННА. Але ж, хлопче, кам'яної стіни не повалити солдатам на конях, треба гармати, ще навіть більші за ті, що є.
ДЮНУА (посміхаючись із її панібратства та копіюючи її тон). Але ж, дівчино, хороброму серцю та міцній драбині під силу будь-яка стіна.
ЙОАННА. Я буду перша на драбині, тільки-но ми дістанемось форту, Бастарде. Я кидаю вам виклик — ідіть зі мною!
ДЮНУА. Ти не можеш кидати виклик офіцеру, Йоанно, тільки офіцерам дозволено битись об заклад на відвагу. Щоб ти знала, я радий вітати тебе як святу, та не як солдата. В мене є багато шибайголів, тільки от толку з них мало.
ЙОАННА. Я не шибайголова, я слуга Господа. Мій меч священний, я знайшла його за вівтарем у церкві св. Катерини, де Бог заховав його для мене, і ні разу ним не промахнулась. Моє серце повне відваги, а не люті. Я поведу людей, і вони підуть за мною, — це все, що я можу зробити. Але я повинна зробити це, ви не зупините мене.
ДЮНУА. На все свій час. Наші люди не зможуть взяти форти раптовим наступом, якщо підуть через міст. Вони мусять перетнути річку, щоб напасти на англійців із цього боку.
ЙОАННА (як їй підказує військове відчуття). Тоді зробіть плоти, поставте на них великі гармати, і нехай наші люди переправляться на них сюди до нас.
ДЮНУА. Плоти готові, люди готові. Тільки ми мусимо почекати на Господа.
ЙОАННА. Що ви таке кажете? Це Він на нас чекає.
ДЮНУА. То нехай зішле нам вітер. Наші човни внизу, вони не можуть піднятись річкою проти течії та проти вітру. Ми мусимо чекати, поки Бог не змінить вітер. Ходімо, я відведу тебе до церкви.
ЙОАННА. Ні. Я люблю церкву, але англійці не здадуться через одні молитви, їх треба бити й різати. І не піду я до церкви, доки ми їх не переможемо.
ДЮНУА. Ти мусиш. В мене є діло до тебе.
ЙОАННА. Яке діло?
ДЮНУА. Помолитися, щоб нам був західний вітер. Я молився і поставив два срібні підсвічники, але Бог не відповів на мої молитви. Можливо, на твої відповість — ти молода і невинна.
ЙОАННА. Точно, ви праві. Я молитимусь, я попрошу у св. Катерини, вона зробить, щоб Бог дав нам західний вітер. Швидко, покажіть мені дорогу до церкви.
ПАЖ (сильно чхає). А-а-а-пчхи!
ЙОАННА. Будь здоровий, синку. Ходімо, Бастарде.
Вони виходять. ПАЖ підводиться, щоб іти за ними. Він бере щит і спис та помічає прапор, який тепер майорить на схід.
ПАЖ (кидає щит і з радістю гукає до них). Пане! Пане! Мадемуазель!
ДЮНУА (вибігає назад). Що таке? Зимородок? (Він дивиться на річку, шукаючи очима пташку).
ЙОАННА (приєднується до них). О, зимородок! Де?
ПАЖ. Ні. Вітер, вітер! Вітер! (Показує на прапор). Ось чому я чхнув.
ДЮНУА (дивлячись на прапор). Вітер змінився. (Хреститься). Бог почув наші молитви. (Стає навколішки та передає ЙОАННІ свій жезл). Ти командуєш королівською армією. Я твій солдат.
ПАЖ (дивиться на річку). Човни відстали і на повну йдуть угору по річці.
ДЮНУА (підводиться). Тепер — на форти. Ти кинула мені виклик: чи стане мені мужності піти за тобою. Чи стане тобі мужності повести нас?
ЙОАННА (починає плакати і, обіймаючи Дюнуа, цілує в обидві щоки). Дюнуа, мій дорогий товаришу по зброї, допоможіть мені. Мої очі засліплені слізьми. Допоможіть мені стати на драбину і скажіть: "Уперед, Йоанно".
ДЮНУА (тягнучи її за собою). Не хвилюйся за сльози, головне, щоб ти могла бачити спалахи гвинтівок.
ЙОАННА (в пориві хоробрості). Ох!