Свята Йоанна

Сторінка 24 з 46

Джордж Бернард Шоу

ЙОАННА. Я можу зробити вас королем, а це диво, над яким, як видно, доведеться добряче попріти.

КАРЛ. Якщо ми поїдемо до Реймса на коронацію, Анна забажає нових суконь, а я не маю коштів. Мені добре так, як є.

ЙОАННА. Як є? Добре бути жалюгіднішим, ніж найбідніший чередник вашого батька? Так і далі залишатись не освяченим і не повноправним володарем Франції?

КАРЛ. Та я все одно ніколи не стану повноправним володарем. Хіба освячення і коронація покриє всі мої борги? Я позичив гроші в архієпископа і того здоровили, заклавши свій останній гектар. Я винен навіть Синій Бороді.

ЙОАННА (від щирого серця). Карле, я дівчина землі, труд на полі дав мені силу, я кажу вам, що вся ця земля — ваша, щоб справедливо правити на ній і тримати мир Божий, а не віддавати під заставу, як матір-п'яниця здає у ломбард одяг своїх дітей. Бог направив мене до вас, щоб ви припали на коліна й у священному обряді віддали своє королівство на Його волю на віки вічні та стали найвеличнішим королем у світі, Його помічником, Його заступником, Його воїном і Його слугою. Кожна грудочка французької землі стане священною, наші солдати будуть солдатами Бога, а бунтівні герцоги — бунтуватимуться проти Бога, англійці ж навколішках благатимуть, щоб їх із миром відпустили додому. Чи ви хочете стати нікчемним Юдою, зрадивши мене і Бога?

КАРЛ (врешті-решт спокушений). Та якби ж я тільки наважився!

ЙОАННА. Я наважилась — і во ім'я Бога не відступлю. То ви зі мною — чи проти мене?

КАРЛ (збуджений). Я ризикну. Попереджую, не знаю, чи доведу це діло до кінця, але ризикну. От побачиш. (Підбігає до головних дверей і гукає). Агов! Нехай усі йдуть сюди. (Через арку). Йдіть сюди, чуєте, весь двір. (Він сідає на трон, поки всі заходять, займаючи свої попередні місця, та з цікавістю гомонять між собою). От і все. Зараз почнеться. (До ПАЖА). Чого стовбичиш, заклич усіх до тиші, паскудино мала.

ПАЖ (знову вихоплює алебарду в найближчого зі сторожі і стукає нею по підлозі). Тиша для його величності короля. Король говоритиме. (Владно). Тиша! (Тиша).

КАРЛ (підводячись). Я передаю командування армією Діві. Відтепер Діва розпоряджатиметься армією на власний розсуд. (Він залишає поміст).

Всі завмерли від здивування. ЛЯ ГІР у пориві радості ляскає рукавицею об стегно.

ЛЯ ТРЕМУЛЬ (погрозливо до Карла). Це що таке?! Я командую армією!

КАРЛ інстинктивно відступає, але ЙОАННА швидко кладе руку йому на плече. КАРЛ, докладаючи неймовірних зусиль, ексцентричним жестом клацає пальцями перед носом ГОФМЕЙСТЕРА.

ЙОАННА. Не смійте перечити, старий буркотун. (Раптом, відчувши, що її мить настала, вона дістає меч і підіймає його вгору). Хто за Господа і за Його Діву? Хто за Орлеан зі мною?

ЛЯ ГІР (захоплений, також підіймає свій меч). За Господа і за Його Діву! За Орлеан!

ВСІ ЛИЦАРІ (із запалом підхопивши його заклик). За Орлеан!

ЙОАННА, сяючи від щастя, падає навколішки та висловлює Богові свою вдячність. Усі падають навколішки, окрім АРХІЄПИСКОПА, який, зітхаючи, дає їм своє благословення, та ЛЯ ТРЕМУЛЯ, який безперестанку лається, розгромлений дощенту.

ДІЯ ТРЕТЯ

Орлеан, 29 квітня 1429 р. ДЮНУА, якому 26 років, туди-сюди міряє кроками відрізок землі на південному березі срібної Луари, споглядаючи неозорий вид на річку в обох напрямках. Прапор піднятий і майорить на сильному східному вітрі. Неподалік лежить щит зі смужкою. В руці він тримає свій жезл. ДЮНУА міцної статури і з легкістю носить лати. Широке чоло і видатне підборіддя надають трикутної форми його обличчю, на якому позначилась старанна служба та відповідальність; він має вигляд гарного, здібного чоловіка, який не страждає на безглузді ілюзії. Його ПАЖ сидить на землі, тримаючи лікті на колінах і підпираючи щоки кулаками, та замріяно дивиться на воду. Вечір. Обидва, чоловік і хлопчина, схвильовані красою Луари.

ДЮНУА (на мить зупиняється, щоб поглянути на прапор, що має на вітрі, далі стомлено хитає головою і знову починає ходити туди-сюди). Західний, західний, західний вітер. Наче та шльондра: повієшся вічно, щойно від тебе чекають на вірність, а не чекають — лишаєшся вірним. Західний вітер на срібній Луарі… що римується з "Луарою"? (Він знову дивиться на прапор і погрожує кулаком). Змінюйся, чуєш, англійська повіє! Західний, західний вітер повіє… (Він гарчить, потім знову марширує в тиші, а далі знову за своє). Західний вітер, розпусний, упертий, бабський вітрисько, фальшивий вітрище, скоро уже ти подуєш з-за річки?…

ПАЖ (підстрибуючи). Глядіть! Подивіться сюди! Ось вона!

ДЮНУА (здригнувшись, наче зі сну, нетерпляче). Де? Хто? Діва?

ПАЖ. Ні, пташечка, зимородок. Немов блакитна блискавка. Шмигнула у кущі.

ДЮНУА (лютий та розчарований). Це все? Бісовий жовторотий недоумок, гляди, щоб я тебе в річку не жбурнув.

ПАЖ (і оком не моргнувши, знаючи свого господаря). Вона промайнула так радісно, немов блакитний промінчик. Дивіться! Ще одна!

ДЮНУА (зацікавлено підбігаючи до краю річки). Де? Де?

ПАЖ (показує пальцем). Ось, пролітає над очеретом.

ДЮНУА (із захопленням). Я бачу.

Вони слідкують за пташкою, доки вона не зникає з поля зору.

ПАЖ. Вчора ви підвели мене, бо не прийшли вчасно, коли вони прилітають.

ДЮНУА. Ти ж знав, що вчора я чекав на Діву, коли ти зібрався ловити їх. Я дам тобі щось для лову наступного разу.

ПАЖ. Які ж вони гарні! Так хочеться спіймати хоч одненьку.

ДЮНУА. Давай-но я тебе зловлю, поки ти полюватимеш на них, і посаджу в залізну клітку, щоб ти відчув на власній шкурі, як це — сидіти в клітці. Який же ти огидний.

ПАЖ сміється і сідає навпочіпки.

ДЮНУА (походжаючи). Пташко синенька, тобі я товариш, вітер зміни́ть до снаги твоїм чарам… Ні, кепська рима. Західним вітром на мене ушквариш… О, так римується, але ж це маячня. (Він помічає, що опинився біля ПАЖА). Бридкий розбишако! (Відвертається від нього). Діво Маріє в блакитних стрічках, стрічках кольору зимородка, невже тобі шкода західного вітру для мене?

ГОЛОС СТОРОЖІ З ЗАХОДУ. Стій! Хто йде?

ГОЛОС ЙОАННИ. Діва.

ДЮНУА. Пропустіть її. Сюди, Діво, я тут.

В сяючих латах вривається ЙОАННА, страшенно люта. Вітер вщухає, прапор падає, але ДЮНУА занадто зайнятий приходом ЙОАННИ, щоб помітити це.