Л шо роомгь л.тя української культури полковник кавалергардів, власник шсяч десяти у 1 росіянці. Скоропадський, царський слуга! Вигукнув з пере-сердям лялько Петро. ло дідька і такими українськими патріотами...
їй не шани. Не ір сю. озвалась Ольїа Антонівни, скільки тисяч дала на Наукове Товариство Шевченка у Львові Мпдорадовичка. у неї також тисячі десятин...
А хто Шевченка, хто викупив його з неволі'.' А хто його підтримував? озвався дідусь-полковник, Рєпніни. Забіли, Гарновські в Яготині... А Панько Куліш не аристократ?.. Передчасно ховаєте нас, пане Неми-рич...
Всі у вітальні розхвилювались. Тільки Перепілка тітка Катря, вдаривши декілька акордів, втихомирила товариство.
Пробачте, якщо я кого вразив, вклонився знов Немирич. я сам знаю вагу і заслуги наших предків. Чи ви знаєте, хто допоміг і навіть натхнув Богдана Хмельницького на його революційне діло, шо вирішило долю України на багато сторіччів? Укра-їнсько-козапька аристократія, шо була спольшена поготів, на перший заклик народу пішла служити йому і будувати власну українсько-козацьку державу... Кричевські, Виговські, Богуни-Федоровичі. Морозенки-M розовицькі...
— В цьому ваша заслуга. сказав Василь Михайлович, шо досі пильно слухав, ви. пане Богдане, своїми працями привернули славні імена наших предків до нового життя...
Що ж. нехай їм честь і слава. іронічно озвався дядько Петро. ним вашим сііо.тьшеним. а потім знов зукраїнізованим шляхтичам, а проте нічого вони не зробили б. якби не підійнявся увесь народ, оті найбілніші і найзлиденніші. козацька і селянська чернь, шо громила ляхів під Жовтими Волами і Корсунем і Пи.тявцями...
Тітка Лара розчинила ще більше вікно і, затуляючись в шаль, дивилась у темінь. Там стало росяно і свіжо. Десь співали соловейки. В кімнаті стояв дим від цигарок.
Повертаючись до головного, — діловито сказав Василь Михайлович, — то й ви, пане Богдане, не вірите в можливість регенерації, так би мовити, нашої аристократії. До того, це питання чисто риторичне, без якогось практичного значення...
А я риторично відповідаю, — спокійно сказав Немирич, — я вірю і очікую його...
Покищо ми почули тільки про неминучу катастрофу і хаос...
Цілком правдиво, панно Катрю, — зиркнув на неї Немирич. — Але я не сказав, що мене тривожить цей хаос. Я сам давно чекаю катастрофи. Я хочу вас тільки спитати, а що до того нам, якщо у цей хаос, чи швидше у пекло, провалиться оте чудернацьке історичне твориво, що зветься російською імперією? Саме тому, що всі ці начебто революціонери — декабристи, Герцени і Перовські вірили у вічне тривання цього творива, [це було тільки судороговим борсанням, а не дією,] ця потвора триває і по цей день. Невже ви не думаєте, що всі революційні заходи і сама ідея революції — це тільки засіб до спасения Моско-вії — Росії?..
Нечуване, нечуване, — вигукнула Оксана Олексіївна.
— До речі, до речі, пане Богдане...
— В тій хвилині, — продовжував Немирич, — як важко пробитись до істоти речей. Це хащі, це рінь, на яку складалися помилки сторіч. Оксано Олексіївно, я переконаний, що те нечуване, про яке говорите, стане таки чуваним... Ви ще не тільки почуєте, а побачите розвал імперії, може багатьох імперій, а може і розвал світу...
— Апокаліпса, одним словом...
Так, коли хочете. Апокаліпса... Армагеддон... Причвалують всі чотири вершники Апокаліпси. І ні-нащо здадуться всі ваші штудерні доктрини і теорії, оті всі прославлені закони історичного матеріялізму. Тоді не буде ні рабів, ні експлуататорів, бо взагалі людини не буде. Тобто може бути єство, але не тієї людини, що її обожнювали сторіччя гуманізму. Не буде ні сина, ні матері, ні брата, ні сестри. Буде людина печер, неоліту, кам'яного віку...
Ви нас, далебі, лякаєте, пане Богдане...
Хотів би бути злим пророком — falsus vates esse, — і ви могли б посміятися до схочу. Але я тільки історик, що йде манівцями історії, досліджує не стільки причини подій як передбачує наслідки і то неісповідимі і тільки ймовірні.
А саме яких подій?
Народження, розквіту і загибелі цивілізацій і культур. Але це не теорія панни Лари щодо випадковості історії і містично-таїнної винятковости великих людей. Це звичайне явище природи: після ночі — день, після затьми — сонце, після хаосу — лад. Отож, коли настане суцільна темрява, яким гаслам обізветься понівечена, здичавіла, принижена людина?
Свобода, рівність, братерство...
Пролетарі всіх країн...
Ні, панове, мої дорогі, ви всі помиляєтесь. Ті гасла без покриття як векселі поміщиків, що програлись у карти. Людей відродить до нового життя могутній поклик землі і крові. Доктрина, що визволить нас із хаосу, буде називатись — патріотизм...
Старе як світ...
Що ж, вино може бути дуже давнє, але саме від нього хмеліють люди, і не розгубляться серед хаосу завтрашнього дня. І вони можуть стати вістунами відродження...
Коротше кажучи, ви пропонуєте регенерацію аристократії під прапором націоналізму?
Правда, досить уже аристократії насаджувати безлике всесвітянство...
А ті нові аристократи будуть об'єднані у вибрану касту, чи не так?..
Не в касту, а в орден, принаймні на початку, коли скрізь ше буде темрява. Орден людей волі і високого серця як Йоанітський, Мальтійський або й нашої Запоріжської Січі...
Та ще й з чубами-оселедцями, з пірначами , з булавами...
Всі зареготали, а дядько Петро аж заплескав у долоні.
Тоді вже краще орієнтуватись на варягів, — сказала невинно тітка Фламінго; на вікінгів, чи що?..
Історія об'єктивна, не містична, доведе вам, — зірвався дядько Петро, — і вже довела, що не ваші імператори і розбійники, хрестоносці і корсарі, чи невідь-хто, не ордени і не касти і не увесь ваш оперетково-музейний мотлох, а нова могутня кляса, яка досі дрімала, вирішатиме, як і чим подолати темну ніч нашої Апокаліпси. Коли під лозунгами вашого лжепатріотизму капіталісти, февдали і все це манаття задубілого світу покличуть до зброї простих людей, щоб ділити між собою ринки і поневолювати континенти, то ці прості люди кинуть їхні гасла об землю в ім'я солідарности трудящих!.. Кляса піде тоді на клясу і ваш відогрілий патріотизм буде жалюгідним будівництвом повітряних замків... замків...