Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!..
З української казки
Жив та був собі — так у казках завжди гарно починається, — один коваль… До речі, він теж із казки. З отієї, що про Телесика — хто з вас її не чув?
Так ось одного разу коваль прямо з казки — хочте вірте, хочте не вірте, — і потрапив до суду.
І ось як все далі відбувалося.
Як суд почався, суворий суддя у чорній шовковій мантії велів ковалеві, як вирок виніс:
— Ви зобов’язані відповідати на всі запитання суду, відповідати чесно і правдиво. Застерігаю: дача невірних даних чи відмова відповідати вважається злочином і карається згідно закону. Вам зрозуміло?
Коваль — дядько собі нічогенький, як і всі ковалі, чолов’яга можна сказати, ого-го, засмаглий, горном пропахтілий, лише плечима стенув:
— А що ж тутечки невтямки? Чесно то й чесно. Мені не вперше, бо все життя живу правдиво. Та біля горна інак і не можна.
СУДДЯ: Почнемо з уточнення. Ви — коваль безіменний із казки "Телесик"? Так?
— Авжеж, такечки. Із казки я. І коваль, і безіменний.
СУДДЯ (стукнувши по столу чималим дерев’яним молотком):
— Судова справа оголошується відкритою! Слухається справа за позовом громадянки Баби із казки "Телесик" проти Коваля Безіменного із згадуваної казки. Відповідач — Коваль. Звинувачення здійснює радник юстиції прокурор такий-то… Захист — адвокат такий— то. Відхилень до названих осіб немає? Позивач, ви підтверджуєте свій позов?
БАБА: Аякже, підтверджую.
СУДДЯ: Підсудний Коваль Безіменний із казки "Телесик". До суду з позовом до вас звернулася громадянка Баба із звинуваченням вас у…
КОВАЛЬ: Та що ви кажите таке, чоловіче добрий? Яке звинувачення?
СУДДЯ (суворо): Я вам не чоловік добрий, а суддя. До мене треба звертатися "ваша честь". Це вам зрозуміло?
КОВАЛЬ: А що ж тут невторопного? Ясно. Тільки не ясно з якої це лихої години мене звинувачує Баба?
СУДДЯ: Справа починається. Потерпіла, станьте, прошу вас, за кафедру і розкажіть суду як було діло.
БАБА (стає за кафедру, поправляє хустку): А такечки й було, ваша честь, як ото в казці розказується… Як виріс Телесик, то й прохає: зробіть мені, тату, золотий човник і срібне веселечко, буду я рибку ловити та вас на старості годувати.
СУДДЯ: Вельми похвально для молодого підростаючого покоління. (До Баби): Продовжуйте.
БАБА: А що продовжувати, як і так усе ясно. Дід зробив йому золотий човник і срібне веселечко. Я ж синові і наказую: гляди, мовляв, як я кликатиму, то пливи до берега, а як хто чужий, то пливи далі від біди. Бо гадів у нас усіляких ще не перевелося… От Телесик і поплив на річку. Ловить він рибку, нас з дідом годує… А я прийду на берег, снідати принесу до бережка і гукаю:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
Телесик пристане до бережка, поїсть, поп’є, віддасть мені рибку, що наловив, відіпхне золотий човник срібним веселечком і прямує до місця уловистого…
Ось тіко зміюка підслухала як кличу Телесика, прийшла до бережка, в кущах заховалася і давай гукати товстим голосом:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А Телесик і одказує:
— Чую, чую, не моєї матінки голос. Пливи, пливи, човнику, далі.
СУДДЯ: І що було далі?
БАБА: А далі було, як про те у казці розказується. Клята зміюка бачить, що нічого не вдіє, бо голос у неї і справді товстий та бридкий і на мій геть не схожий. От і подалась вона до коваля…
ПРОКУРОР (з місця): Ваша честь, дозвольте запитання до підсудного?
СУДДЯ: Запитуйте.
ПРОКУРОР (до Коваля): Підсудний, до вас зверталася змія?
КОВАЛЬ: Аякже, зверталася, як про те й у казці розповідається.
ПРОКУРОР: Вона зверталася до вас із скаргою на свій товстий та бридкий голос — чи не так?
КОВАЛЬ: Саме так. Ковалю, ковалю, каже, скуй мені тоненький голосок, як у Телесикової матері.
ПРОКУРОР: І вас, підсудний, не насторожило таке звертання змії?
КОВАЛЬ: Та вроді, як ні… Не подумав я. До мене всі з чимось звертаються і я всіх уволюю і кожному виковую те, що він просить.
ПРОКУРОР: І ви скували змії тонкий голос? Схожий на голос матері Телесикової?
КОВАЛЬ: Та хай йому трясця, скував.
ПРОКУРОР: І тоді змія з підробленим голосом погукала з берега Телесика. Хлопчик сприйняв її голос за материн, приплив до бережка і був підступно схоплений змією, і ледь не спечений нею в печі. (До Коваля) І це завдяки вашому підсобництву. Адже ви персонально скували злочинці тоненький голос і, отже, стали пособником її у нею задуманому злочинові. І тепер маєте відповідати перед законом — як пособник змії!
КОВАЛЬ: Але ж Телесик зумів урятуватися, а в піч на лопаті посадив дочку зміюки. І заслінкою піч затулив, її зміюка зі своїми гостями й спожила як печеню, а Телесик врятувався — хто ж про це не відає, як усі казку або чули, або читали.
ПРОКУРОР: Але Телесик врятувався випадково, завдяки своїй винахідливості. А в пазурі змії він потрапив завдяки вам, підсудний. Але й це ще не все. Як відомо, врятувавшись від печі, Телесик вибіг у двір і, шукаючи порятунку, заліз на високу яворину. Коли ж змія виявила, що вона з гостями спожила як печеню свою дочку— зміючку, а Телесик на яворині, то кинулась гризти дерево. З наміром перегризти явора, він упаде, вона й спіймає Телесика. Але зуби в неї, як і в гостей її виявилися непридатними для такого діла — не перегризти було їм товсту яворину. До всього ж зуби у змії ще й поламалися. Ось тоді змія вдруге кинулась за допомогою до підсудного. Цього разу з проханням викувати їй міцні зуби. Зверталася вона до вас, підсудний?
КОВАЛЬ: А чого ж… Зверталася. Прибігла захекана, зла, шипить: викуй мені пошвидше товсті залізні зуби!..
ПРОКУРОР: І ви…
КОВАЛЬ: Викував. Про це й у казці розповідається — тож не буду втаємничувати чи віднікуватися. Горно в мене гоготить, молот є, ковадло теж — чи довго вміючи?
ПРОКУРОР: І ви навіть не задумалися над наслідками? Ну, наприклад, для чого це змії так нагально стали потрібні залізні зуби, га?
КОВАЛЬ: А що ж тутечки думати? Чи мені вперше… Комусь щось на замовлення кувати? Взяв і скував їй залізні зуби. Скільки там тих ділов: клеп-дзень, грюк-стук, аж іскри летять. І залізні зуби готові. Що хочеш ними гризи!..