Тисячолітній шарлатан

Чемерис Валентин

В основу цієї майже фантастичної історії покладена стенограма допиту.

Від автора.

— Громадянине, ви — Крутивус Панько Пилипович?

— Так.

— Це ваше останнє — за часом — прізвище? (В протоколі позначка: "Підслідствений на дане запитання не відповів, лише невиразно стенув плечима"). А попередні? Вони, як я переконаний, численні. То, може, будемо і їх називати? За тисячу літ прізвищ у вас зібралося ого-го!

— Я не розумію, про що ви…

— Зараз втямите… Хоча, в ті далекі часи, коли ви починали, прізвищ на Русі — родових найменувань особи, які індивідуалізовують людину і з якими пов’язаний ряд правових відносин — ще не було. Вони виникли пізніше, але десь до вісімнадцятого століття. Прошу відповідати на мої запитання чітко і без затримки. Рік і місце народження?

— Рік точно не відомий, а місце… здається… гм-гм… Київська область.

— Ви хотіли сказати — Київська Русь?

— Гм… Можна й так, адже Київська область колись і справді була Київською Руссю.

— Громадянине Крутивус, не збивайте слідство з товку. Нам відомо, що на зорі своєї… гм-гм… діяльності, скажемо так, ви були учнем волхва.

— Кого, кого?

— Волхва, служителя релігійного культу дохристиянської Русі.

— Дякую, що просвітили. Але дозвольте поцікавитись: в чому я конкретно звинувачуюсь?

— В тому, що регулярно, починаючи з 970 року, ви займаєтесь…

— Ви, очевидно, мали на увазі — з 1970 року?

— Ні, я мав на увазі те, що… мав: з 970 року. Прошу не перебивати слідство, тут запитую я… Так ось, починаючи з 970-го року, ви систематично й ціленаправлено займаєтесь шарлатанством..

— Даруйте, я щось не втямлю: яким ша… шарлатанством?

— Спеціально для вас відкриваю тлумачний словник української мови, том одинадцятий, сторінка чотириста тринадцять, цитую: "Шарлатан — неук, невіглас, що видає себе за знавця, фахівця, — той, хто обдурює кого-небудь". Кінець цитати. Ясно?

— Неуцтво мене не стосується, у мене диплом. Я працюю чесно. Звичайно, можливо… ні, таки точно, я не все знаю в своїй галузі, хоч і прагну все знати, але називати мене… шарлатаном?

— У слідства є переконливі дані, що ви займаєтесь якраз шарла— танством. Конкретно: ви обманюєте довірливих людей в ім’я наживи. А це карається законом. Слідство має незаперечливі факти, що ви під виглядом буцімто еліксиру вічної молодості продавали й продаєте звичайний фруктовий сирок, бодай і вітамінізований. Чи визнаєте себе в цьому винним?

— Ні. Я виготовляв і виготовляю лише справжній еліксир.

— Вічної молодості? Не смішіть людей, Панько Пилипович, чи як вас там насправді. Звичайно, хто не захоче довго жити, чого вже тут, але… Не дарма ж співається у відомій пісні Олександра Олеся: "Цілуй її, цілуй її, знов молодість не буде…" Чи в іншій щемній пісні: "А молодість не вернеться, не вернеться вона…" (У стенограмі помітка: "Підслідствений мовчить..!"). Я офіційно вам заявляю: ви займаєтесь шарлатанством ось уже… уже тисячу з лишком років! Ви — тисячолітній шарлатан! Ти-ся-чо-літ-ні-ій! Хоча не заперечую: ви вчилися і вчилися не один раз протягом останнього тисячоліття. Спершу у волхвів, потім — з часів великого київського князя Володимира. Тоді запроваджувалося християнство на Русі і ви трохи постраждали — як представник язичества, поганських волхвів. Але швидко викрутились і згодом, здається, у 990 році почали вчитися в школі служителів знаті і духовенства, яку відкрив князь Володимир Святославович. Він же й узяв вас особисто в школу — за ваші успіхи в лікуванні травами. У нас є дані, що вперше вас притягували до відповідальності за шарлатанство ще в часи Святослава, у 970 році. Вами займалися довго, але через два роки князь Святослав загинув в бою з печенігами на нижньому Дніпрі і вам вдалося вийти сухим із води. Вдруге вас схопили на гарячому, коли ви продавали наївним русичам свій сиропчик під виглядом еліксиру вічної молодості через сто п’ятдесят років, у 1120 році вже за великого київського князя Володимира Мономаха. Хоч ви й були тоді ченцем, але вас все одне запроторили в темницю — за продаж "зілля волхвів", яких так ненавиділо молоде тоді християнство. Але вам вдалося вступити в змову з охоронцем, пообіцявши йому вічну молодість, і щасливо втекти з-під варти. І на добре століття замели сліди. Вас викрили вже в часи Богдана Хмельницького у 1650 році. Але вам і тут пощастило. Вас особисто визволив сам гетьман, з яким ви свого часу, приховавши своє справжнє минуле, вчилися в єзуїтській колегії Львова — ніхто навіть запідозрити не міг, що ви насправді з Київської Русі, з часів князя Святослава і руських волхвів— язичників… Потім ви влаштувалися писарем до гетьмана Івана Мазепи, благополучно пережили його, хоч гетьманська старшина й насторожено слідкувала за вашою торгівлею еліксиром… Потім на століття ваші сліди губляться, а засвітились ви вже в часи Тараса Шевченка, у 1858 році, коли після закінчення першого випуску мед— факультету Київського університету, почали займатися аптекарською діяльністю… Насправді ж знову "штовхали" в маси свій сиропчик… В останнє проти вас порушували кримінальну справу — все про те ж шарлатанство з лжеелексиром — у 1918 році, вже за Михайла Грушевського. Але слідству тоді було не до вас, на Українську Народну Республіку з півночі сунули російсько-більшовицькі банди Муравйова, послані Леніним, і ви, використавши сум’яття, легко втекли з-під варти. І ось попалися вже в кінці 1994 року. Сьогодні ви вже працюєте гомеопатом, маєте власну гомеопатичну аптеку, в якій поруч з народними ліками, різним трав’яним зіллям, вперто намагаєтесь продавати — але вже за долари, — свій міфічний еліксир вічної молодості. Себто обманюєте наївних та довірливих людей — тому прокуратура и порушила проти вас кримінальну справу.

— Я відкидаю ваше бездоказове звинувачення. Я не шарлатан, я дипломований спеціаліст і продаю не фруктовий сиропчик, а справді еліксир вічної молодості — коли це до вас уже дійде?

— Не раджу знову вдаватися до локшини і вішати її нам на вуха. Ніякого еліксиру вічної молодості, як і самої вічної молодості, в природі не існує. Пора, нарешті, покласти край вашим махінаціям. Ви спритно користуєтесь наївністю людей та їхнім бажанням і віковічними мріями жити довго і мати таку ж довгу, якщо не вічну молодість.