Трохим. Я не крутю... а щоб ви вдарили мене, то того не буде!..
Кирпа.То ти так з батьком?
Трохим. Ідіть звідси! Я не дозволю вам тут колотнечу заводить!.. Ідіть додому, там і колобродьте!..
Кирпа. Пусти мої руки, пусти!..
Сохвік Станиславівна (на порозі). Це вам так не минеться, я на вас жалітимусь!..
Кирпа. Жалітимешся?.. Ти спершу пошукай на мене суда!.. Тьху тобі!..
Трохим. Ні слова більш!..
Сторож. Не купець, а скотиняка!.. Ще й шубу панську нап'яв!..
Кирпа. Мовчи, беззуба собако!..
Сторож. Ні, не мовчатиму!.. Я тебе ще й мітлою звідси почастую, не подивлюсь, що ти в шубі!..
Кирпа. Ну, я ж не я буду, коли всіх вас не впечу.
Трохим виводе його геть.
Сохвія Станиславівна. Боже мій, боже!.. За віщо таке знущання, за віщо? Чи довго ще будуть помикать нами гнобителі? Хто ж захистить, хто оборонить од кровопивців?! (Рада).
Завіса
ДІЯ ТРЕТЯ
Обстановка першої дії.
ЯВА 1
Старшина і Меланін Григорівна
Старшина. Довго ж нема з города Тихона Митровича, а мені ніколи... Уремня, вірите, летить так, як полова за вітром, і не зоглянешся, як вже й вечір...
Меланія Григорівна. Осудовисько!.. Покликали на суд ще й в город... Мало тут сорому завдав земський, що за якусь, звиніть, нечупайдливу вчительку, за якесь сміття присудив на місяць в острог,— чого доброго, ще й там присудять?..
Старшина. Не дольжно буть... Як то можна, щоб такого знаменитого, можна сказать, першого на всю округу суб'єкта та щоб присудили?.. Єто не хвасон!.. А вчителька нехай начувається!..
Меланія Григорівна. Це земський присудив Тихона через те, що він не поїхав до його проздравить з менинами... Казала: їдь та проздрав... їздили ж ви і писар?
Старшина. Точно, що їздили і проздравили, і нас попоштували вином, дорогим вином... Коли б поїхали Тихон Митрович, і їх попоштували б вином... Треба було поїхать.
Меланія Григорівна. Авжеж.
Старшина. Нас чимало там з'їхалось старшин та писарів, сказать, суб'єктів десятка зо два, і всіх поштували дорогим вином...
Меланія Григорівна. Адже ж і Музиченко їздив?..
Старшина. Точно, що їздив, тільки не в нашій кумпанії... Мабуть, не діждусь Тихона Митровича? Так ви перекажіть їм, щоб небезпременко пожалували на менини, і понімайте так, що без їх мені й менини не менинами стануть... Нащот же того, щоб проздравить, то, пожалуста, хліба не приносьте, бо хлібів і без вас нанесуть, а краще канхветів, пряників, ріжків, горіхів... От коли б ще були палцини... ух і здорово люблю палцини!..
Меланія Григорівна. Та вже не сумлівайтесь, ми порядок знаємо і соблюдаєм повсігда...
Старшина. Ну да, бо ви люди порадошні... А варення у вас нема? У нас тільки і є вишньове...
Меланія Григорівна. Є малинове...
Старшина. Ото-то!.. Саме моє любиме!.. Принесіть і варення малинового. І з тим до свиданія. Ждемо вас обох на обід, чуєте? Морожене буде!..
Меланія Григорівна. Молозиво? Хіба у вас корова отелилась?
Старшина. Ні, морожене... Тут у нас проявився один поварчук, так він може... Скажіть Тихонові Митровичеві, що без їх мені всі прочі суб'єкти, скільки б їх не було, все рівно, що без надобності. Ще раз до свиданія! (Почоломкавшись, пішов).
Меланія Григорівна. Не поїхав Тихон до земського, а Музиченко їздив, земський і до його вже заїздив і чай у його пив...
ЯВА 2
Андрій Чабаненко (на порозі.) Здрастуйте!.. Нема ще Тихона Митровича?
Меланія Григорівна. Нема. А що, приніс позику?
Андрій. Еге ж, приніс... а де я візьму?
Меланія Григорівна. Розстарайся.
Андрій. А де я їх розстараюсь?
Меланія Григорівна. Де хочеш. Он піди до Музиченка.
Андрій. Не позича.
Меланія Григорівна. Ти ж почім знаєш?
Андрій. Кидались до його за позикою, так він каже: я не процентщик... Тільки тим, котрі у його служать, позича без проценту.
Меланія Григорівна. Певно, за вигоду?
Андрій. Без нікоторої вигоди. Котрий служить у його скільки годів і він його добре зна, такому позича; потім дає якісь копійки од заробітку... Хвалився один, котрий у його служив ще тоді, як держав він у оренді млини на Осколі, п'ятий би то год у його при цім ділі знаходиться,— так каже: "Іноді з копійок маю на місяць карбованців два, а бува й більш..."
Меланія Григорівна. Це щось нове, нечуване!.. Ти часом не п'яний, що таке верзеш?..
Андрій. Це істинна правда. (Помовчав). Зділайте милость, поборгуйте до спаса. Підуть оце ярмарки, то я продам дещо з худоби і оддам, єй-єй, оддам!..
Меланія Григорівна. Бачиш, який ти!.. Тобі поборгували на місяць, ти знов одпрошуєшся... а прийде спаса, знов проситимешся.
Андрій. Принесу, єй-єй, принесу, розстараюсь!.. Занедужав був... А знаєте, як злидень занедужав, то йому не можна лягти та гоїтись,— він мусить через силу вставать та робить; або ж як ліг, то зразу й помирай, бо чим довш хирітимеш, тим більш наплодиш злиднів...
Меланія Григорівна. Інші хоч половину поприносили, а ти ані рублика.
Андрій. Нема, хоч задушіть, хоч заріжте — нема!
Меланія Григорівна. А позавчора бачили тебе біля монопольки п'яного... Кажуть: аж хитався!..
Андрій. Вже й п'яний!.. На півбутилки ледві розстарався, вже й п'яний... Не горілка мене хитала, а лиха недоля!..
Меланія Григорівна. Та ти на слова бойкий!.. Замість того щоб складать копійку до копійки...
Андрій. Е, слухайте! Воно легко повчать, та не легко сповнять. Хіба у мене душа з лопуцька — не хоче того, що й людська?
Меланія Григорівна. Отже краще не базікай, а йди та пошукай на оддачу!
Андрій. Це ваше таке останнє слово?
Меланія Григорівна. Іншого слова нема у мене задля тебе. Іди собі!
Андрій. Нема? Ну що ж, розоряйте, цінуйте, грабуйте!.. І де ті палії вештаються, що скрізь палять, а отаких іродів і не спалять! (Пішов).
Меланія Григорівна. Як? Що ти сказав?
Андрій (за дверима). Те, що чула!
Меланія Григорівна. Постривай же! Скажу я на тебе старшині і писареві, вони тебе викурять з села!.. Скажу, щоб завтра ж тебе записали у приговор!..
ЯВА З
Трохим (входе). Здрастуйте. Батька нема ще дома?
Меланія Григорівна Нема.
Трохим. А як ваше здоров'я? Фрося казала, що ви слабували?
Меланія Григорівна. Вже вичуняла... певно, твоїми молитвами.
Трохим. Гніваєтесь на мене? Тобто мені не жаль вас?
Меланія Григорівна (помовчала), їздив на суд?