Народ. Діло дійшло до нікуди!..
Трохим. Втихомиртесь! Дозвольте мені з батьком переговорить, я певен, що діло уладнається... (Стука в двері). Тату, одчиніть!.. Впустіть мене!..
Народ. Ще й замкнувся!..
Меланія Григорівна. Тихоне, одчинибо. Ото, неначе злякався!..
Фрося (одчиня двері). Татко полізли у велику скриню та й не озиваються!..
Трохим ї Меланія Григорівна хутко йдуть у другу кімнату.
Не підперли ляди, а вона важка, упала їм на голову, мабуть, здорово забила, бо аж присіли... Я на їх гукаю, а вони держать повну жменю грошей і мовчать.
Трохим (стурбований). Панове громадо! Нещастя сталось — батька убила ляда од скрині!..
Меланія Григорівна. Ой боже мій, боже мій!.. Рятуйте мене, сиріточку безталанну!.. (Плачучи, схиляється до стола. До неї підійшла Сохвія Станиславівна).
Сохвія Станиславівна. Заспокойтесь,Меланіє Григорівно!.. Не вбивайтесь!..
Трохим. Розходьтесь, люди добрі, по хатах; дайте нам опорядить батька в божу дорогу, а тоді буде проміж нами людська розмова... (Підходе до матері). Заспокойтесь, мамочко!
Музиченко. А що та розмова буде не така, яку ви щоразу чули од покійного, то я вам в тім порукою!
Сохвія Станиславівна. І я, люди добрі!..
Музиченко. Я хоч недавно тут оселився, але декотрі з вас знають, що я свого слова не пускаю на вітер. Моє слово тверде, і те слово вам в поруку за Трохима Тихоновича!
ЯВА 10
Урядник (за ним кілька стражників), Што за сходка? Чого сюди забрались?.. Геть з хати!..
Народ розходиться.
Обступить там во дворе, штоб нікоторий не втьок!..
Трохим. Батько вас, до речі, викликали; вам доведеться завірить факт його смерті.
Урядник. Убили?..
Трохим. Сам себе стратив... власною необережністю!.. Він там...
Ідуть у другу кімнату.
Завіса спадає