— Чекай, — сказала вона, — там хтось є.
Хлопець сів навпочіпки і подивився туди, куди показувала ледь помітна у темряві тонка гола рука.
На тому краї урвища, під квітучою черешнею з покрученим стовбуром дійсно хтось був.
Вони обережно підкралися ззаду; глина повзла під ногами, гілки ламалися і залишалися в руках, терпко пахнучи вечірньою весною. Чоловік спокійно повернувся і подивився на дві — високу й нижчу — постаті, які прийшли його злякати. Місяць, що несподівано спалахнув за їхніми спинами, вихопив з темряви худе, заросле щетиною лице з глибокими, наче нічні криниці, очима. Вони без слів зрозуміли, хто це, і повільно пішли назад.
— Чекай, — знову сказала вона. — Я тут дещо брала додому.
Вона повернулася до чоловіка і виклала перед ним пакет молока, півпаляниці хліба та сир.
Широко розплющеними очима чоловік дивився на неї. Тоді підвів голову — місяць, квітуча черешня. Він опустив голову — нехитрі дари на свіжій, уже вкритій росою траві.
Чоловік повечеряв, усміхнувся, і тихо, як дитина, заснув. І приснився йому Бог; "ну, що, — єхидно поцікавився Бог, — допився, боги тобі снитися почали?"; я мовчки стояв, прив'язаний лівою рукою до стовбура, а праву поклавши на серце; "ну, і що порадиш з тобою робити?" — спитав Бог, закурюючи люльку; я не знав, як до нього казати — "ви" чи "ти", і все ж вирішив сказати "ти", — он і в молитвах звертаються на "ти"; "ти сам знаєш, що зі мною робити, Боже"; "заберу я в тебе цю черешню, — задумливо сказав Бог, і випустив з люльки хмарку рожевого диму, — вона мені самому треба"; "Боженьку, — впав я на коліна, — робіть, що хочете, карайте, як хочете, тільки не забирайте її, вона в мене єдине, розумієте, єдине"; і сльози градом посипалися з моїх безтямних очей і я похапцем став пригадувати молитви, які колись зустрічав, читаючи книжки, і так молився я: "Боже милосердний, іже єси на небесах, мати, діво пресвята Маріє, змилуйтесь наді мною, і даждь нам днесь, і да святиться Ім'я Твоє, да прийде воля Твоя, тільки ж не забирайте у мене черешні…." — і підвів я очі, і нічого не було поруч, тільки Вона світилася денним незнаним світлом, і інші сльози полилися з натрудженого серця мого, і підвівся я з колін, підносячи руки до неба, дякуючи, що почуто було мою молитву.
Наступного вечора вони знову прийшли з їжею і чоловік попросив у хлопця закурити. Покурили, а дівчина тим часом випрала внизу брудний халат, думаючи, що окрім батькової куфайки треба буде принести ще якийсь одяг, — ночі деколи холодні, а черешня не обсиплеться вже нікóли.