Сполохи

Москалець Кость

Сполохи

(На тлі 45 хоральних прелюдій Йоганна Себастьяна Баха)

1

Ішов вулицею, сонце вже сховалося, але край хмари був ще освітлений і створював враження велетенської декорації. Переходив колії, а над ними яскраво-синім і яскраво-червоним кольорами палали світлофори; падав дощ, і блищали колії загадковим, майже примарним світлом; так захотілося подорожей, затишку, казок Вайлда; дощ падав густий і вже осінній, і було зовсім темно; люди поспішали додому, високо над головами несучи чудернацькі квіти, ти ж стояв на зупинці і думав, що люди — так само квіти, і їх теж хтось високо несе над головою… Людям здавалося, ніби ти чекаєш на автобус, а насправді ти вже нічого не чекав, зсутулений, у чужому мокрому місті, де жодного знайомого, де час поволі рухається назад.

2

Ліхтарі — наприкінці, і так хороше дивитися на них, уже нічого не шукаючи в мерехтливому світлі — ні сенсу, ні символу, ані внутрішнього закону, властивого тільки ліхтарям. Сьогодні ти врятував життя маленькому чорному павучкові, що подорожував одним із фрагментів "Шатапатхи-брахмани", пересадивши його зі сторінки, яка перегорталася, в більш безпечне, на твою думку, місце.

З

Ти не помилився — знову заходило сонце. Туди неможливо було дивитися, така холодна гармонія створювалася між двома кольорами — червінного злота та синього-синього моря; хто поставив ті небесні пляжі перпендикулярно до Землі? І лише одне слово забилося в грудях — "в е р е с е н ь", слово, всипане чорнобривцями та запахом стиглих яблук; і так забаглося майстерності та мудрості.

4

Світ до того чистий, що мимоволі затуляєш очі руками. Відтак згадуються давні, коли б іще не дитячі, сни — ажурні плетіння мостів, річка далеко внизу, тьмяні будівлі, бачена колись репродукція з західним фасадом Реймського собору… Навіть вороняччя, що мовчки летить на тлі сірого-сірого неба, сяє; все закінчується білим голубом, який, накресливши над нами коло, зникає.

5

Їхали в гамірному вагоні, поверталися. Читав казки Кіплінґа, аж раптом зайшов сліпий з гармошкою і, співаючи повільну пісню, рушив до мене. Чому, чому негайно ж пригадалася маленька ялина з дощовими краплями, які звисали з кожної голки, притрушена зверху червоним кленовим листом, ще міцним, але, але?.. Ніби сталося свято, невідоме нікому з людей та звірів, свято, яке наодинці справляється, холодні дощі п'ючи, на опадаюче листя дивлячись очима, які ніколи більше не повернуться, — і ти повільно підвівся назустріч сліпому…

6

Учора знайшов три ящірки. Посадив їх до сірникової коробки, поносив у кишені з годину — і випустив на волю. Задля чого все те було — не знаю. Або сьогодні — жартома пофарбував двох павучків у зелене, а вони того й не помітили, висіли на своїх довжелезних нитках, погойдувалися на останньому осінньому вітрі. Певен, що тієї хвилі не було на земній кулі нікого, щасливішого за нас трьох.

7

Ішов на роботу, дивлячись у тривожне жовтневе сонце, повз яке віялися хмари — такі прозорі, що видавалися вуаллю, яку хтось, заради невідомої втіхи, тягнув на схід. Навсібіч від сонця розліталися ворони; мало щось трапитися або ж уже трапилось, і ти з нетерпінням чекав звістки. Чекав її і тоді, коли за вікном почав шурхотіти дощ — на його тлі виразнішали постаті людей — жовтневі, густі. А ще машини йшли з увімкнутими фарами, це так урочисто, ну звичайно ж, звичайно ж, щось трапилося.

8

На підлозі в кутку безладно лежать яблука, прикриті папером. Дивно, але ти чомусь перестав сприймати їхній запах, навіть заходячи знадвору; пригощаєш яблуками своїх нечастих гостей або ж, випадково прокинувшись уночі, тягнешся, аби взяти собі. У морі перестаєш відчуватися єдиною рікою, здобуваючи натомість відчуття того, що ти — море.

9

І навіть сонце видається монетою, затертою до безглуздя — вже й написів не видно. Довжелезні тіні падають від моїх пальців, і єдине, чого хочу зараз — щоб пальці насправді стали такими тонкими та довгими. Нічого, нічогісінько ти не побачиш у калейдоскопі, зазираючи до нього вночі; а проте хіба це заперечує необхідність отих чарівних візерунків, про існування яких серед темряви свідчить шерхіт скелець, порипування дзеркал?

10

Пригадуєш, колись у дитинстві ми запускали паперових зміїв, попередньо підпаливши їх? Змії залітали на чужі балкони, виходили стривожені господарі та їхні сусіди, господарі скидали ваші забавки додолу, а потім довго ще стояли, стиха перемовляючись. Невже вас не сварили? Втомлено відкидаєшся на спинку стільця, заплющивши очі, повні сьогоднішніх квітів та вчинків.

11

Маски та речі для щоденного вжитку мусять бути виконані бездоганно або ж їх взагалі не повинно бути. Серед срібного дня, серед простору, заповсюдженого снігами та змерзлими птахами, сиджу біля свого вікна, обхопивши руками голову. "Ранні, але доречні сніги", — проказуєш нарешті; проказуєш тихо, одначе всі чомусь із тобою погоджуються.

12

Падав білий сніг із синього неба; темніло, і люди поспішали зникнути з холодних блискучих вулиць, і вперше разом з ними поспішав і ти, не прагнучи вже стояти самотньо і просто під небом — не прагнув бути самотнім. А посеред серця, засипаного снігами та листами, борсалася, провалювалася, знову підводилась музика, яку ти назвав так: "Останній мій вечір, коли я сам".

13

А сьогодні сталося зі мною велике диво: як повертався з роботи, то зупинила мене бабуся, що стояла у хвірточці, і попрохала, аби втягнув їй нитку до трьох голок; люди йшли, кожен вважаючи за свій прямий обов'язок пожартувати над нами, а ти мовчки нанизував голки, крадькома позираючи то на бабусине обличчя, бо дуже хотів його запам'ятати, то на сонце, що заніміло між кам'яних хмар. Нитки вдалося просунути зразу, і ти був радий з цього, і радий, що все місто дивиться на вас з бабусею, і радий, що сонце, і просто-таки щасливий, що хмари.

14

Не доторкнувся до жодної з книг; навіть не глянув. Одягнувся, і пішов містечком — під густі грудневі сніги — так, мовби мав попереду яку важливу зустріч. У садах — наче травень, і хай ця коротка ілюзія втішить мене та вас — усіх, хто перестав мені писати; може, то зовсім не ваша вина, може, ви, не зважаючи на сніги та холод, пишете, пишете, пишете негнучкими пальцями багато-багато листів про все на світі.