Оксана. І, сподіваюсь, проти цих вільних кохань, вільних шлюбів?
Тихенький. О, звичайно. Це просто або підлість, або наївність думати, що роблять якусь революцію вільним шлюбом.
Оксана (з чудною посмішкою). Я так і думала, що ви такий. Так, знаєте, легко помилитись в людині.
Дзвінок.
Тихенький (встаючи). Це хтось з наших. Вибачайте, я на хвилинку.
Швидко виходить і вертається з Карпом.
О к с а н а. А! Доброго здоров'я! І ви прийшли? Ми вже думали, що вас не буде.
Карпо. Мене просила вчора Секлетія Лазарівна. А я, власне, й не знаю чого.
Оксана. Ну, розуміється, до вашого авторитету прибігають. Ви знаєте, Євмене Симоновичу, добродій Карпо вважається авторитетом в поезії.
Тихенький. Карпо Федорович має дуже хороший смак.
Карпо (до Тихенького). Ви не знаєте, за якою справою мене кликано?
Тихенький. Мені здається, за тією, що й всіх нас... А проте, я зараз спитаю Секлетію Лазарівну. (Хутко виходить у вітальню).
Карпо (грубо до Оксани). Чого ви до мене чіпляєтесь? Що вам треба? Вас злостить, що я не визнаю ваших чар?
Ну, добре. У вас чудові очі. У вас чудовий талант. Прекрасний голос, ви розумні, чарівні. Досить з вас? Оксана (чудно). Ні, не досить.
Карпо. Ну, так що я вам зробив? Що не впадаю коло вас? Може, цього ще забажалось? Але для вас нічого цінного не може бути в упаданні робітника. Ну, скажіть, що я вам зробив, чи чого ви хочете від мене? Це ж, по меншій мірі, чудно, що ви раз у раз чіпляєтесь до мене. Та ще при людях. Я не хочу бути грубим, але попереджаю, що моє терпіння може порватись.
Оксана. Та що буде?
Карпо. Я не знаю, що буде, але не ручуся, що буде гарно для вас.
Оксана (помалу, серйозно). Я вас таким ще не бачила. Вам до лиця вогонь.
Карпо (глянувши на неї). Ех! Панно Оксано... Знаєте, мені здалося спочатку, що ви не така. Очевидно, город таки вплинув на вас.
Оксана. А якою ж я вам здалася спочатку?
Карпо. Це нецікаво.
Оксана. Ні, ви мені мусите сказати.
Карпо. Знаєте що: дайте мені спокій. Нам нема про що балакать між собою. Он у вас є кавалери більш підходящі. Це, знаєте, пахтить такою поганою панською примхою, що аж неприємно.
Оксана (криво посміхаючись). Он як!
Карпо. Іменно так.
Оксана. Здорово ви мене одчитали. А все-таки я хочу знати, як ви про мене спочатку думали. Може, навіть і почували що-небудь?
Входять Секлетія Лазарівна й Тихенький.
Оксана (з натиском). Я хочу знать. Чуєте? Я прийду до вас у гості, і ви скажете.
Секлетія Лазарівна. Добрий вечір, Карпе Федоровичу! Трошки запізнилися? Ну, та байдуже...
Карпо. Учора ви мені сказали прийти. Я не встиг розпитати.
Секлетія Лазарівна. Та справи, власне, ніякої такої немає. Просто хотілося побалакати в тісній компанії про загальні справи... От ці співочі товариства. Ви, як впливова людина на заводі, могли б нам дещо вияснити... Ми, бачите, думаємо, що треба починати просто робить діло, та й годі. Без всяких голосувань... іти просто в народ і робить діло. Ваша ідея, Євмене Симоновичу.
Карпо (похмуро). Так вам, значить, хотілось би знати, як у нас на заводі приймуть цю ідею, чи що?
Тихенький. Та взагалі. Як, наприклад, на передмістях... Чи є грунт?
К а р п о. А ви підіть та подивіться самі. (Хмуро посміхається).
Тихенький. Це само собою, це я вже рішив. Найкращий досвід — це самому подивитися. Але ви, як компетентна людина...
Карпо. Вибачайте, я за собою ніякої компетенції не визнаю. (До Секлетії Лазарівни). Так ніякої такої справи немає до мене?
Секлетія Лазарівна. Особливої якоїсь немає, але, може б, ви згодились посидіти з нами, в нашій компанії, поговоримо, та й справа...
Карпо (різко, хмуро). Вибачайте, я вам не компанія. Бувайте здорові! (Повертається й виходить).
Секлетія Лазарівна. Оце нічого сказати, чемна людина. (До Оксани). От вам наш народ! От як бачите! Що йому сказали такого, скажіть на милість?
Тихенький (насмішкувато). Класова боротьба!
Секлетія Лазарівна. От-от! Оце їхня класова боротьба...
Оксана. Він зо всіма такий?
Секлетія Лазарівна. Та звідки я знаю? Слава богу, не мала діла з ними і дай боже, й далі не мати. Скажіть, пишне та горде яке!
З сіней хутко вбігає Д р и м б а.
Д р и м б а (поспішно, заклопотано здоровкається зі всіма). Драстуйте... Тут нема Михалевича? Був у нього, не застав нікого. Жінка кудись з вашим Костем поїхали. Ася.теж кудись... А я нащот співочих товариств. Між іншим, коло вашої квартири стоять два шпики.
Секлетія Лазарівна. Оце, боже наш!
Тихенький. Ну, що ви?
Д р и м б а. Накажи мене бог. Я вже знаю. Тільки не в тім річ. А між іншим, обоє дивляться на ваші вікна... У вас хіба зібрання? Може, з приводу співочих товариств? Так от я маю таку пропозицію. Я Михалевичу хотів, та нема дома. Зараз я балакав з двома семінаристами. Вони з охотою. Тільки, звичайно, їм треба ноти й інше. Це як, на чий щот повинно буть?
Секлетія Лазарівна. Та чекайте, заторохкотів. Іменно, Безумная Лічность.
Д р и м б а (добродушно сміється). Ну, говоріть. Я, бачите, дуже поспішаю. Тут у мене одна справа є. Чи не знаєте ви хто, панове, де живе Сріблюк чи Срібляк?
Секлетія Лазарівна. Тю, хай вам... Та яких шпиків ви бачили?
Д р и м б а. Звичайні шпики. Ну, шпіони, й більше нічого.
Входять Захар Назарович, Гаврило Іванович і Кіндрат
Пилипович.
Кіндрат Пилипович. Які шпіони? Га?
Д р и м б а. Стоять коло цеї квартири. Доброго здоров'я! А вчора тільки чийсь жарт був? Жаль, що не скінчили про товариства. Це грандіозна, панове, ідея! У мене, знаєте,, тут єсть гурток хлопців семінарів, так прямо хоч зараз у товариство!
Кіндрат Пилипович. Та підождіть ви, балабайка! Які шпіони? Де ви їх бачили?
Д р и м б а. От чудак! Ну, он там, на вулиці. (Підходить до вікон, показує). Он стоять двоє. Під ліхтарями. Бачите?
Всі підходять до вікон, крім Оксани й Захара Назаровича. Оксана з здержа-ною посмішкою поглядає на засмученого Захара Назаровича.
Кіндрат Пилипович. Оті шморкляки?
Д р и м б а. А що? То вони й єсть. Зараз, мабуть, поліція буде. Це вони слідять, хто куди піде. Коли нас арештовували у Ванченків, там так само стояли під вікнами шпики, тільки їх було дванадцять чоловік.
Тихенький (з сумнівом). Ну, дванадцять...
Д р и м б а (гаряче). Накажи мене бог! От чудак! Так у лінію й стояли всі.