Урочистість стилю моєї лірики хай не лякає вас, мій читачу, вона не подібна до тієї, що починається вигуками: "Ех", "Гей", "Ой", "Ах" і просто "О"... Припоручаю ті вигуки талановитішим од мене письменникам або принаймні тим, про яких у дружніх часописах пишуть: "Хоча оповідання й шкутильгає на всі чотири, але пролетарське походження автора робить твір вельми талановитим".
Припоручаю їм ці перли й діаманти українського слова, собі ж лишаю скромні та песимістичні "ох" і "ух".
Ох же й край! Коли бог загалом колись щось творив, то для створення цього краю він узяв увесь запас болота, який був у нього у небесній матеріальній коморі, додав до нього стільки саме піску і всю цю мішанину так рясно втикав сосною, щоб йому не доводилось щоразу плюватись, звернувши свої очі на той край.
Але бог, звичайно, ідеаліст, він не розуміє, що болота ті обернулися на торф, що сосна дає багато цінних фабрикатів, що вода своїм падінням може повертати величезні турбіни. Він недобачає цього, бо його канцелярія міститься занадто далеко од об'єкту управління.
Отже, цей край і до цього часу стоїть, як і в перші часи його повстання. Піски та болота, а над ними сосни. Але зараз мусить розпочатись змінення. Не даремно ж тут і професор Стеценко, і професор Шахринський!
Розгорніть малу і ви побачите: од Личаків на північ тягнуться ліси та болота, так само на південь, схід і захід Ми (не лише Шахринський, і я додаю творчої енергії) накреслюємо план своєї діяльності.
Центр — Личаки. Циркуль на крапочку Личаки, циркуль обвів територію, що має заходами Личаківського політехнікуму (цебто нас — двох професорів, властиво кажучи):
1) електрифікуватись;
2) машинізуватись;
3) американізуватись і загалом "уватись". А для цього:
1) од Личаків в усі боки йде шосе, залізниця, телеграф, телефон!
2) районові постачають енергію три великих силових станції, що мільйонами кінських сил, видобутих з торфу, з води, з лісу, кидаються, як горохом, на сотні верстов нашого району;
3) політехнікум має 37 факультетів з різних галузей знання і навіть з блохарства (останній факультет мусив винаходити засоби проти бліх, яких тут... ух, мільярди!);
4) у Личаках друкуються газети, журнали.
Це плани проф. Шахринського, що їх я мав деталізувати та конкретизувати — на великому аркуші паперу, за допомогою чотирьох олівців,— до офіційного відкриття політехнікуму.
І я деталізував! І я конкретизував!
Політехніка готувалась до урочистого відкриття. Чистилось, милось, лаштувалось усе, до чого можна було застосувати ці операції.
Шахринський то вертівся дзигою, то з виглядом Са-вонароли картав ледарство "студентів", обіцяючи відпровадити неслухняних до военкомату, то рухався прямолінійно, аж доки не наскакував на живі або мертві речі.
— Розумієте, Матвію Петровичу, чорт мене за язика смикнув там у профосвіті пообіцяти, що на відкритті буде електрика... і без цього ніяк не можна... кредитів не дадуть...
Ми замислились. Маєток прибрав майже передвоєнного вигляду. І коли б електрика освітила все це!
— Знайдемо! — вигукнув я несподівано для себе, бо в голові вибрикнула майже геніальна думка.
— Що? — встромив на мене допитливо очі Шахринський.
— На млині на Горлянці!
Це була ідея. У нас був двигун, а динамо можна на млині дістати. Тільки ж чи дадуть?
Не буду утруднювати читача описанням наших переговорів із млинарями. Ми зламали їх упертість десятком фунтів солі, і динамо стояла і працювала.
Завтра відкриття. Ми зуміємо довести, що кінські сили, ті багатства, визначені в сотнях мільйонів кінських сил, ми держимо за хвоста!
*
У день відкриття студенти принишкли, матюкались пошепки, більше на мигах, а не членоподільними звуками. До того ж поширилася панічна чутка, що приїде губвоєн-ком та начальник міліції, але паніку ліквідував Шахринський, запевнивши, що в нього є папір од самого Леніна, щоб їх не чіпали.
Начальство всіх офіцій і всіх ступенів із зацікавленням розглядало наші досягнення. Електрика сяла ясніше за обличчя Шахринського і лише не потирала рук так, як він.
Це ж було всього третього року революції, і дивуватися було чому!
Коли ж я підвів гостей до схеми, всі ахнули: залізниці, великі силові станції, майстерні, заводи, депо,— тридцять сім факультетів, у селянські двори постачається електрична енергія, так що навіть порося у сажі має над коритом лампочку! Сотні тисяч силових одиниць переносяться в усі сторони, а освіта, як чарівна еманація, розливається з Личаківського політехнікуму!
— Це все буде, товариші, через три роки. Гомеричний регіт розлігся по залі, але загриміла музика
"Інтернаціоналу", і почали врочисту частину.
Все пройшло ніби добре, але гості ввесь час шептались, чмихали й витирали сльози стриманого сміху!
Коли ж опівночі всі розійшлись і роз'їхались, Шахринський підійшов до мене:
— Ну, як ви гадаєте?
— Гадаю, що недовго нам тут сидіти...
— З такими Ціцеронами, як ви, довго не всидиш.— Це була образа.
— Особливо, коли знизу підпирають сотні тисяч кінських сил! — Це була відповідь.
Ми розійшлися ворогами і навіть, коли за наказом з Центру ліквідували технікум, а з ним і наші мандати, ми сіли в різні вагони поїзда, що назавше віз нас з Української Каліфорнії.