— Ви, господин товариш, в якономію, я чула, так вона ото-о. На горі, де тополі... Просто на тополі й прямуйте...
О, світлий, незіпсований цивілізацією народний розуме!
Цієї баби у вигляді міщанської кохточки вона не торкнулась. Баба була в селянському сіряку, і думка її не кружляла праворуч та ліворуч, щоб обійти ненадійну кладку й попасти на розібраний міст.
Я пішов на тополі й дійшов щасливо, не зустрівши ні кладки, ні рівчака...
— А, Матвію Петровичу! Ви вчасно приїхали! Справи йдуть якнайкраще. Зараз два факультети на лекціях, а я з одним факультетом проводжу практичні вправи з будівництва... Ото бачите отих пролетарів, що прийшли з далеких сіл Полісся набувати знання? Вони допіру чули лекцію з економічної географії, а тепер працюють.
Я озирав зруйноване панське дворище.
— Ви розумієте, які багатства? Ви бачите отой рівчак? Я рівчака не бачив, але хитнув головою. То, певне, був
той рівчак, де на твердому місці можна загрузнути по пояс.
— Це той, де розібраний міст?
— О, та ви чудесно зорієнтувались тут!.. Так от той рівчак, коли його загатити, дасть безліч енергії, за моїми підрахунками не менш як сто тисяч кінських сил щодня. А ліси, звідси аж до кордону Польщі, ліси й ліси. Коли зібрати хмиз, що його кинуто, як непотрібне, то вийде, за моїми підрахунками, така сила паливної енергії, що нею можна опалювати всю Західну Європу впродовж десятьох років! Самого дьогтю можна з того хмизу вигнати сотні мільйонів тонн! А шпигинар! А смола! А цінні медичні препарати! Тут треба бути американцями, американцями і тричі американцями.
Я твердо рішив бути тричі американцем.
Дворище було велике — пани не жаліли землі. Деякі будинки збереглися добре, але огорожа потрухлявіла, завалилася, і місцями її зовсім не було.
Будівельний факультет в особі трьох сумнівного характеру парубків ставив зваленого паркана і матюкався "інкор-поре" так, що трухляве дерево паркану червоніло й розсипалось на порох.
Професора Шахринського покликали, і він ходою ягуара підійшов до будинку з колонами, а я лишився з своїм клунком на подвір'ї. Щоб зорієнтуватись в обставинах, я підійшов до студентів і привітався.
— Що, товаришок, до нас приїхав? — запитав мене один. Він, певне, вважав мене за нового студента. Оцінивши
вигоду такого становища для першого знайомства, я ствердив, що дійсно приїхав, але виразно не зазначив, чого саме...
— Що, хіба напирають?
Я не розумів, хто напирає, але кивнув головою, мовляв: "напирають".
— Ну, то, значить, нашого полку прибуло. Тут всі такі. Є й з дев'яносто восьмого, й з дев'яносто дев'ятого, один навіть дядько записався з Личаків — Максюта Савка... Каже, мов, у підводи ганять не будуть...
Я нічого не розумів. Тут крилася якась загадка, розв'язати її я поставив собі за завдання. Зайшов з "тилу".
— Лекції сьогодні були?
— Були, як же ж. Геометричеська якономія, про антрацет казав Шахринський...
— А скільки літ навчання тут?
— Які там літа? От тільки пустять наш рік, так нас тільки й бачили!
Я почував, що висну у повітрі.
— Матвію Петровичу! — гукав до мене з ґанку Шахринський.— Йдіть-но сюди!
Я підхопив клунка, а "будівельний факультет" подивився на мене широкими очима.
Шахринський показав мені кімнату в панському домі.
— Це ваша квартира...— обвів він руками по кімнаті, що не мала жодного сліду будь-якого умеблювання.— Вам тут поставлять стола, а з ліжком якось буде...
Я стояв і озирався, як отрок в пещі огненній... Але це доля всіх піонерів, утішав я себе.
— Улаштовуйтесь і приходьте до мене, поїмо й поговоримо. Я бачу, ви дечого не розумієте...
Я дійсно "дечого не розумів".
*
Плани професора Шахринського вражали і сміливістю, і несподіванкою. А чим більше — трудно було визначити.
Бувши реальним політиком ще за часів перебування в кабінеті Лубенського чи Херсонського уряду, професор не тратив цих властивостей і зараз.
Почувши про багатий маєток, що якимсь чудом зберігся, і випадково побувавши в ньому, він прикинув оком. За п'ять хвиль він був твердо переконаний, що тут буде політехнікум, а він буде ректором його. Він давно шукав місця, де б можна було так швидко переконатись, бо кафедра соціальних наук у справжній вищій школі почала щось хитатись під його ногами, а мати в перспективі ще один "екс" біля свого професорського титла Шахринський не бажав. "Екс-міністр" і "екс-професор", так легко зробитись і "екс-людиною".
В центрі до того ж настрій сприяв йому. Людина, мовляв, непридатна для столиці, але пригодиться в Личаках. Проект про заснування політехнікуму був ухвалений без заперечень, і Шахринському дали довжелезного мандата й ні копійки грошей, з умовою, що політехнікум буде урочисто відкритий через три місяці.
— Ви розумієте, товаришу, що в умовах пролетарської диктатури реклама не втратила своєї актуальности? Тільки дужими засобами можна сколихнути суспільну інерцію, а до дужих засобів належить реклама.
— Ми на перші часи мусимо особливу увагу звернути на зовнішній вигляд. Все решта буде...
Я передав йому розмову з "будівельним факультетом".
— Ха-ха!.. Так ви не знали, до якого року себе причисли-ти. От йолопи! Справа, товаришу, проста...
І з дипломатичними вихилясами професор повідав мені, що про політехнікум мало хто знає, що студентів він набирав трохи оригінальним способом — вони всі чисто дезертири з Червоної Армії, що їх технікум легалізував, зачисливши студентами, а тепер вони тут працюють на своїх харчах... Садибу політехніки впоряджають, і державі це ні копійки не коштує.
— Знаєте, ще, здається, Бебель колись проектував використати для революції карних злочинців. Я роблю те саме для Радянської влади. У тисячу разів краще, що ця сволота не пішла в банду, а працює на державу.
Він подивився на мене переможно і мав на те право. Рація такого набору не підлягала сумніву, і осуд, що заворушився спочатку в мене, принишк, сконфужений доводами професора.
— У нас є студенти, а це значить, що політехнікум функціонує. У нас є професура, аудиторії, відбуваються лекції, практичні вправи... О, особливо практичні вправи!.. Це ж основа трудової школи!..
Дозвольте мені, читачу, зробити ліричне відступлення і висловити своє захоплення величчю планів мого колеги професора! Але прошу вас напружити фантазію і уявити, так би мовити, синтетичний образ тієї країни, де доля судила мені витрачати міліграми зусиль, щоб тисячами сил, видобутих з нетрів землі, води й лісу, вславити любу нам неньку УСРР!