— А гасло?
— Ло-хі-ас!
Антістос швидким рухом відкрив полу своєї каракали й підніс руку майже до обличчя вартового.
Той, без роздратування чи тіні образи, уважно проглянув перстень на пальці юнака, протяг ще раз світлом по обличчях і спокійно запитав:
— Чого ж бажає варта славного цезаря?
— Щоб ти ласкаво провів нас до старшого фламінія, тобто я хотів сказати, до вашого великого пророка, найдостойнішого Діодора.
— Коли ти сам не можеш догадатися, чого вночі може приходити варта цезарева...— знову вирвався Пріск.
— Таємне доручення в справі цезарських відвідин,— стримано пояснив Антістос.
— Входьте! — нарешті відступився на бік дозорець, пропускаючи повз себе вояків. Не поспішаючи, замкнув за ними дверцята, відхилив інші в порталі при брамі. Витяг з-за пасу маленький свищик зі слонової кості й тихо подав ним знак. На цей раз відчинились дверцята у рівній стіні храму.
В довгому, рівному хіднику з дверима по обох боках тьмяно заблимав вогник олійного світильника. За хвилину з'явився молодий храмовий учень — каміл у зеленій одежі та білих сандаліях. Чемно вклонився, немов нахилений вітром лист пальми, і мовчки чекав наказу вартового жерця.
—Заведи вояків цезаря до святого пророка.
"Зелений лист" знову мовчки вгнувся. Лампка піднялася над його головою і попливла хідником.
Сходи вивели прихожих на горішній поверх, де новим коридором прийшли вони до освітленої восковими смолоскипами невеликої зали.
Зелений каміл уклонився і зник. Із-за тьмяної заслони в цю ж мить з'явився старий жрець у всьому білому.
— До святого пророка? — немов прокашляв він і з запитанням дивився на гостей.
— Лохіас,— лаконічно відмовив Татіан.
Антістос мовчки простяг перстень. Жрець хитнув головою і вдарив молотком у металевий диск, повішений на стіні. З-за другої запони знов з'явився зелений каміл із лампочкою, зігнувся в поклоні жерцеві, який втомлено сів на м'яку лаву.
З притемнених сіней перейшли кількома сходинками до широкого коридора, ясно освітленого олійними лампами.
— Здається, цей зелений Псіхопомпос водитиме нас до ранку,— знов закипів Пріск.— Якась гра в тіні!
— Зараз,— вперше озвався до гостей ясний і приємний голос каміла.
— Прошу,— відімкнув він двері без клямки і без жодних ознак замка.
Цезарева варта опинилась у невеличкій кімнатці, цілком порожній, без вікон і немов і без дверей.
Однак каміл ураз знайшов замок і вже стояв у малесеньких дверцятах, що відсунулись у стіну.
— Звольте ласкаво зачекати,— озвався ввічливо і швидко засунув двері.
Всі троє переглянулись.
— Увійшли,— промимрив перший Пріск.— А як відсіль?
— Тією самою дорогою,— сухо відказав Татіан приниженим голосом.— Особливо, коли вмітимем мовчати, бо,— додав пошепки,— у стінах є...— і показав собі на вухо.
— Мовчимо слухняно, легате,— голосно по-військовому відповів Антістос.
Але в цій хвилині скрипнули двері в третій стіні, і в них стояв ввічливий каміл, підтримуючи рукою заслону над дверима, що були всього на один крок навпроти.
— Святий пророк готовий прийняти августіанів,—і запросив рукою,
І в цю ж мить десь зник.
***
Вояки стояли в робітні старшого жерця.
Низька мосяжна лампа у формі вази освітлювала широкий стіл. На ньому купками лежали сувої, таблички для писання, писальні й інші приладдя та стояли різнобарвні маленькі мисочки.
Жрець Діодор підвівся й поблагословив прихожих. Вони низько вклонились.
— Даруй, найдостойніший, що ми змушені турбувати тебе в цю пізню годину. Даруй і за несправну поведінку в незнайомому нам довкіллі,— рівно, немов відрубуючи слова, проказав Татіан.—— Але є наказ.
Він дав знак Антістосові. Той ввічливо показав свій перстень.
— Слухаю,— нагнув голову пророк.
— Можемо говорити все? Ніхто нас не чує? — спитав Татіан.
— Крім богів. Сідайте,— запросив він, вказуючи на оздоблені слоновою кістю ебенові стільці з гаптованими золотом подушками.
— Слухаю,— повторив ще, сідаючи при столі.
Татіан відкинув каракалу. Його супутники зробили те саме. Зброя преторіанців заблищала на Татіанові й Антістосові. Жрець спокійно вдивлявся в гостей.
— Маємо наказ попередити тебе, найдостойніший, що нинішні відвідини цезаря мусять відбутись у повній таємниці. Він має важливі причини не бажати, щоб про це потім десь була мова.
— З храму не виходить те, що не має вийти.
Пріск і Антістос виразно переглянулись.
Татіан говорив далі:
— Це ми знаємо. Однак, бажано, щоб і в самій святині ніхто не виходив назустріч цезареві. Просимо, щоб по коридорах чи залах, якими має пройти август, не зустрів його жоден. Ми прийшли сюди перші й вийдемо зі святині останні. Такий є наказ.
— Зараз дам розпорядження,— промовив пророк і шукав очима по столі.
— Вибач, найдостойніший. Це ще не все. Мусимо разом з тобою оглянути залу, де відбудеться зустріч з оракулом.
— Слухняність — чеснота жерців,— лагідно всміхнувся Діодор. Погляд його затримався на маленькому кришталевому молоточку. Він вдарив ним по невеликому срібному кружальцю, що висіло з боку стола. За мить біля запони стали два дужі, молоді жерці.
— Повідомте: всі, хто де перебуває, в робітнях, у храмі, в покоях, хай залишаться на своїх місцях до мого наказу.
— Найдостойніший,—-перебив пророка Татіан,— ти розумієш, що ми виконуємо вищу волю. Тож не гнівайся і не візьми це за ознаку недовір'я чи брак пошани до тебе або до святині. Ми мусимо обійти цілий той шлях, яким проходитиме цезар. Нам звелено на власні очі переконатися, чи твої накази будуть виконані бездоганно. За це відповідаємо ми.
— Повторюю: слухняність визнають і в Серапеумі. І ми вміємо дотримувати дисципліну, як і ви, у війську.
І додав, звертаючись до жерців:
— Попередіть. Хай не хвилюються і не цікавляться, зачувши в святині ходу легіонерів: варта цезаря виконує його наказ. Ідіть!
Жерці глибоко вклонились і, як і перед тим, умить зникли.
— Так прошу, оглянемо каплицю.
Діодор підпійся і повів варту до невеликої підземної зали, сполученої з його робітнею вузьким сходистим коридором, що біля дверей каплиці розгалужувався.
— Куди веде цей бічний?
— Оточує довкола каплицю й мою робітню,— відповів жрець.
На вівтарі перед заслоненою статуєю богині блимав вогник. Два ряди білих мармурових колон підтримували стелю. В каплиці не було жодної обстанови. На рівних стінах з меандром сизої барви не видно було найменшої заглибини чи амбразури. Пророк з пошаною схилився перед статуєю. Прихожі так само. Діодор набрав довгою ложкою фіміаму й скинув на вогник, що викинув угору язичок полум'я.