За півтора місяця,— у грудні 1894 року,— закінчивши виступи в Італії, вона приїхала до Львова. Місцевий оперний театр знову запросив її на відкриття сезону. Минулорічна перемога ніби забулася, але не подарувалася їй.
Соломія відчула це одразу. Та знов, як і в минулому році, обставини змушували йти тільки вперед.
Брат помер. Того ж дня, як останньою поклала вона гілочку на могилу брата, ввечері мала співати в театрі.
Газета "Кур'єр львівський" після відкриття сезону вмістила таку замітку в розділі "Театр, література і штука": "Опера. Обіцяного на суботу "Фауста" Гуно, з приводу недиспозиції п. Мишуги, замінили "Сільською честю". Сантуццу співає панна Крушельницька, Туррідду п. Ле-вицький...
Панну Крушельницьку після повернення з Італії сердечно вітали, вистачало і квітів. Але не можна затаїти розчарування, викликаного її співом того вечора. Виною тому може бути хвилювання, яке пояснюється першим виступом у нинішньому сезоні. Дивна річ. Кілька місяців тому в "Трубадурі", "Фаусті" Крушельницька захоплювала публіку своїми успіхами. Зовсім інше враження було в суботу в "Сільській честі". Головне — це тривале тремоландо. Чи то мало вказувати, що з незнаних нам причин сильний голос талановитої співачки зазнав небезпечного перетруднення? Щоправда, Сантуцца ніколи не була eval de bataille п. Крушельницької, але спів її в тій партії не виказував перед тим стільки невправностей, особливо на верхніх тонах".
Минув тиждень-два, а справа не поліпшилася. Закулісні чвари вже не обходили Соломію, а власні виступи так само не приносили їй ні полегшення, ані особливих прикростей. Вона знала, що її сварять в газетах, але якось не переймалася тим, як колись. Коли треба, приходила в театр, виходила на сцену, співала належне...
Павлик між тим, вельми пригнічений Соломіїним горем, намагався щось робити, зрушити її з місця. "Посилаю Вам,— пише він до неї, бо вона не побажала з ним зустрітися,— вирізку з "Przeglad" про "Манон", де є критика Вашої гри. Я теж почасти гожуся на ту критику, бо ви 26-го с. м. справді грали дуже в'яло, особливо у 2 акті... Мусили бути дуже втомлені або розчаровані сценою. Дивлячися на Вас, на Ваш гіркий усміх, мені не раз ставало страшно за Вас і жаль Вас страшенно — та Ви не піддавайтеся знехоті, а воспряньте духом. Писав "Кур'єр львовскій", що другий раз грали вільніше, як виступав Левицький, і цему я вірю, бо сам бачив у "Сільській честі", що з Левицьким грали натурально, добре — очевидно, тому, що він дійсно краща людина (я його дуже люблю), а Мишуга Вам, очевидно, ненависний, і Ви все граєте з ним так, як би казали йому: не торкайся мене! Гірка це справа для мене, коли собі погадаю, що на сцені можна стратити усі дійсні почуття, але Ви тому не піддавайтеся і діліть сцену від життя. Взагалі "горе иметь сердце", це я Вам кажу взагалі, бо Ви з Мілана приїхали якісь зовсім прибиті — звісно, недобрі, з горем. Я ваше горе знаю, та що з того, коли не пораджу йому, бо мало й коли бачу Вас, а говорю з Вами тим менш".
Соломія не відповідала на його листи, уникала зустрічей з ним. Вона не стомилася, вона не відчувала втоми — просто випробувань доля їй наготувала більш ніж досить. Павлик намагався повернути її до навчання, нагадати їй мету їхнього знайомства. Він виправдовувався: хай заспокоїться, він не зробить нічого такого, як тоді, перед її від'їздом, коли він простоював під її вікнами і ходив по місту до ранку.
"Я ще взагалі ані разу майже не говорив з Вами, як бажаю і чую,— і цему якісь фатальні причини — зовсім безпідставні. Чи так я собі уявляв Ваш і мій прибуток до Львова? Я бажав зразу узятися до діла, т. з. до передачі Вам того, що я знаю з своєї справи..."
Соломія часом ухильно відповідала на його листи, часом промовчувала. Якось зайшов до вбиральні Окуневський. Вони не бачилися вже кілька місяців... Він прийшов, дізнавшись про її горе, бо добре знав Антона.
— Я погоджуюся з вашою кар'єрою співачки. Я вас кохаю і заради вас згодний на все... — сказав він.
Вони багато гуляли удвох, відвідували друзів. Він зустрічав її після спектаклів, а з дому проводжав до театру. її недруги трохи принишкли: Окуневського побоювалися. Розмови про Соломіїне заміжжя ставали щораз настирливіші. Безумовно, вони не обминули Павлика, він пише їй: "Найдосадніше те, що всякий з них розуміє Ваше заміжжя так, що Ви зовсім покинете сцену. Звісно, я запротестував і сказав, що Ви ніколи не покинете сцени ані артизму, поки у Вас є сили і жива душа в тілі. І я певний, що Ви не дасте себе стягнути з своєї висоти у сімейне болітце і нікому не пожертвуєте штукою..."
Очевидячки, Соломія ще не прийняла рішення.
Якось Павлик зустрівся з особою, яка "добре" ставилася до Соломії і була завжди в курсі її справ. Позітхавши над Соломіїною долею і над втратою, яку понесе театр у зв'язку з її заміжжям, доброзичливець тим часом оповів Павликові такі речі, що вельми стурбували його. "Я не охотник до сплетень, але, як друг Ваш, мушу передати Вам дві про Вас. У Львові казав нам із Кобринським чоловік, котрого ви дуже шануєте... що Ви відмовили Окуневсько-му для Коса... Друга сплетня на Вас така: тут одна жінка каже, що Окуневський через її руки посилає Вам гроші і що Ви багато йому коштуєте. Звісно, я гаряче запротестував, бо знаю, що Ви на сім пункті надто делікатні, і, на щастя, я знав, за які гроші ви були в Мілані".
Чи це була оборона Соломії, чи Павлик переказав дівчині плітки, аби вона отямилася і не важила своїм талантом, якому, був певен Павлик, не витримати заміжжя з людиною типу Окуневського. Це справило на Соломію враження. Стамувавши гнів, вона дочитала листа.
"Коли Вам буде треба, я можу цю справу вивести на чисту воду: воно і потрібно... Не дивуйтеся людям — не мають що кращого робити та плетуть. Я ж зважився закомунікувати ті сплетні через те, що Ви не візьмете мені того за зле, бо знаєте надто добре, що в мене тут немає ніякого особистого інтересу. Я дрожу від Вашого замужжя з погляду загального, публічного і з погляду на Ваше особисте щастя".
Кілька годин Соломія просиділа в кріслі наче захолола. Оленка обережно зазирала у двері, а заходити боялася. Вона не знала, що в листі, але по Соломії здогадалася — нічого доброго.