Під вечір у Соломії піднялася температура, її била лихоманка, і вона втрачала свідомість.
Лікар ставив п'явки і стенав плечима — хіба мало що може бути з молодою дівчиною, та ще артисткою. Він не впевнений, що то простуда,— може, нервове, слід зачекати. Соломія марила і кликала Джемму. Вона хотіла б показати їй картину у трапезній церкви Санта Марія делла Грація. Не "Таємну вечерю", а іншу, де піаніст грає селянам Бетховена на фортепіано, що стоїть на возі...
Оленка викликала батька. Він приїхав другого дня надвечір. Старий Крушельницький сів у фотель біля Соло-міїного ліжка, потім поклав свою руку на Соломіїну — гарячу, з видовженими пальцями піаністки,— і заплакав...
Соломія відкрила очі,— зелені озера, вкриті туманом,— і запитала:
— Татунцю, нащо той чоловік возить фортепіано на возі?..
— Вона марить,— попередив лікар.
Звістка про Соломине захворювання приголомшила і перелякала Павлика. Лист, що його негайно посилає він до Білої Крушельницькому, сповнений щирої тривоги.
"Власне, був у мене Січинський і каже, що чув від Кар-пенка* (молодого українця), що С. дуже хвора — на запалення легенів. Це для всіх нас, шануючих її, страшна звістка — коли то правда. Будьте ласкаві, як можна, написати мені словечко, що воно таке і як вона мається. Я зараз сам поїхав би звідатися, та боюсь сусідів за Вас — щоб через мій приїзд не мали яких прикростей. Опріч того, хвору я не міг би й бачити, а дізнатися те, що конче треба, можу і листовно. Зате підбиваю Ни^анківського, щоби поїхав.
Коли вона не така хвора, то кланяйтеся їй від мене сердечно — головне, нехай не тратить надії, що подужає і побідить артистично.
Відпишіть же якнайшвидше. Кланяйтеся усім Вашим. Бувайте здорові, і особливо нехай буде здорова С.
Ваш щирий Павлик"
Аж за місяць Соломія почала одужувати. Був кінець квітня; садки, поля вже по-справжньому оживали, почали квітнути дерева, і земля наповнилася життєдайними соками. Бажання працювати повернулося до Соломії раніш, ніж здоров'я, і ще в ліжку вона продовжує свої студії з російської літератури, естетики.
Павлик дізнався про одужання Соломії з листа її батька і зразу ж відписав: "Велике Вам спасибі за звістку про щасливий кінець С. слабості. Не повірите, як вона мене зрадувала — та й якби ні! То ж не жарти: запалення легких для співачки — капут! Ну... то вийшло щасливо, а надалі і вона сама мусить берегтися більше, і всі мусять її берегти. І тепер нехай би дома була довше, поки зовсім не стане здоровою".
Соломія зворушена його увагою: "Пару днів вже збираюся до Вас написати, поздоровити Вас за добру пам'ять про мене, що довідувалися про моє здоров'я, та все не було можливості допровадити у діло своєї доброї волі".
* Йдеться про сина І. К. Карпенка-Карого — Юрія Івановича То-білевича, який тоді навчався у Львівському політехнічному інституті.
Далі вона повідомляє його, що знов почала читати, що має тепер доволі часу, щоб надолужити втрачене під час гастролей у Львові. Читаючи про життя інших видатних людей, вона ще й ще раз приходить до чіткого визначення своїх обов'язків і свого завдання в мистецтві. "Серйозно перестудіювала життя Софії Ковалевської, котра мене своїм цілим життям та умом напровадила на багато таких рішучих думок, котрі для мене стануть проводирями цілого мого життя, яке б воно там не було, з долею чи обездо-лене!"
Вона читає Короленка, Толстого, Ібсена, Саккетті,— останнього вважає за необхідне перекласти на українську мову. Сподівається грунтовно взятися за вивчення мистецтва композиції. "Це для мене не приспорить великого труду, тому що я вже трохи тієї науки підготовлена, а будучи по судьбі все у великих містах, професора знайду. Пригадую собі, що Ви колись писали про те до мене, та тоді воно, те компонования, видалося мені неможливим, тому іменно, що не чула в собі досить фантазії, безперечно потрібної до тієї цілі, нині, навпаки, здається, що мені бракує тільки підстави, а всю решту я захвачу з душі. Може, я й помиляюся, але що шкодить попрацювати трохи та й переконатися в собі".
Соломія ділиться з Павликом і своїми планами включитися у прогресивний тоді рух радикалів на чолі з Іваном Франком. Сповіщає, що перечитує всі номери щорічника "Народ", щоб ясніше уявляти собі мету радикалізму і взагалі пізнати той час, коли вони починали свою роботу і боротьбу, розорюючи ниву для засіву ідеями соціалізму. Вона цікавиться, чи будуть святкувати робітники Перше травня цього року, і, дізнавшися, що ні, пише: "Злість мене брала, що от тепер Перше травня не дозволено, якраз перед виборами на віче селян. А та преглупа "Народна часопись" знову морочить людям голови та плете, як на муках, бог вість що про радикалізм і т. д."*.
* Соломію недарма брала злість на тих, хто заборонив святкування Першого травня. День міжнародної солідарності трудящих вперше святкували у Львові в 1890 році. За ратушею, на площі Ринок, там, де тепер розміщується міська Рада, того дня на масовий мітинг уперше зібралися тисячі людей. Його учасники вимагали встановлення восьмигодинного робочого дня, загального виборочого права, запровадження навчання рідною мовою.
Через три роки (у 1893 р.) до цього дня Лесь Мартович приурочив листівку з портретом і короткою біографією Карла Маркса, з титулом: "На Першого Мая 1893 року". В ній він писав. ч<Робітні люде всього світу обходи муть святочно сегоднішній день Першого Мая. Від сего не
Павлик радий незвичайно: "Ну, сто раз скоріше я надіявся смерті, як від Вас листа, та ще й такого! Не буду про те тепер говорити, тим більше, що я, не пишучи до Вас, не тільки забув писати по-людськи, а й забув про світ божий. Тепер я несказанно рад і Вашому здоров'ю, і тому, що Ви звернулися в той бік, що я Вам не раз говорив: на бік артистичного творення і суспільної праці. Держіться тої дороги — і будьте щасливі і серед найтяжчих ударів, які Вас ждуть. Я тут Вам буду служити з усієї душі, як служив — усім найдорожчим, що в мене було, є і буде"
Коли приїхав Окуневський, Соломія не зустрілася з ним більше. Батько мусив пояснити ситуацію кепським здоров'ям дочки, але й сам Окуневський зрозумів, що нічого не буде, бо Соломія прийняла нарешті рішення, а для її натури воно мало бути безповоротним. "Вам мусить бути дивно,— пише вона,— що на Ваші запити і погляди на наші стосунки з Окуневським я не відзиваюся.