Дивна, Мар’яні незрозуміла поведінка. Зневажливо про Льолю, а сам уперто, настирливо її домагається. Сам дуже вдумливий, повний самоповаги, а так невідповідно поводиться. Не поважає, а домагається. Оті погляди за обідом… І якась таємнича бльондинка, що ніби вже поїхала…
Льоля вже рознюхала, що він має жінку, значно старшу за нього — такий гарний! Якась помогла йому вчитися, він оженився. А дітей нема. І що, вірний Віктор не хоче, щоб жінка могла йому докорити? Льоля не залишить йому мук сумління й почуття зради?
Мар’яна думає, що Віктор все ж занадто обережний, своєї тіні боїться. Якби це була Льоля, а не Мар’яна, Віктор не зробив би такого ненавмисного жесту, — що він може означати? Виходив з алеї, побачив Мар’яну, саму на лавочці. Перший рух — підійти, а другий — стриматися, театрально розкланятися, повернути в другий бік алеї. Мар’яна — не Льоля, до неї вже ніхто не підходить. Навіть "хор П’ятніцкого" махнув на неї рукою, побачили всі, що Мар’яна безнадійна. Вона може задовольнятися тільки ролею відскочного трампліну для інших. Так воно виглядає.
От хоч би та розмова, для Льолі відновлена. Якось вони знову втрьох сиділи, Льоля відбилася від Вані… Віктор не забув, питається:
— То скажіть, що ото ви мені колись за руки-ноги торочили?
— Мені здається, що тоді говорилося за чиїсь вії…
— Льоля трохи переплутала, але то байдуже.
— Я говорила тільки за руки… — Мар’яна розсіяна. — Так, є тут такі руки…
— Я хочу йти цими днями на водоспад Кадик-Ой. Запрошую вас, — обох, звичайно.
— А ваше почуття обов’язку? — нагадує Мар’яна. Кожен раз, коли Вікторові говорять про обов’язок, він виправдується:
— Бльондинка подобалась мені тільки зовні. А так, — підкреслив він безособово, — не подобалася. Це не мій жанр.
— Гм, гм… Так ми вам і повірили! — хитрющо заскалює око Льоля.
— Тут… мій жанр, — Віктор пристукує свої слова рукою по спинці ослону. — Але що вийшло так, а не інакше, я не винен.
— Хто це? Хто — тут? — питає Мар’яна, переводячи погляд то на руку, то на обличчя Вікторове. — Льоля чи я?
Віктор оторопів трохи й пошукав слова.
— Наталія Федорівна.
Вже Мар’яна знає Наталію Федорівну. Це старенька, що цікавиться колекцією камінців і більш нічим.
— Так, Наталія Федорівна мені подобається, — загадково всміхається Віктор. — Оце й усе.
А того ще не знає Віктор, що Льоля й Ваня вже остаточно відбилися від компанії, і Мар’яна навіть не чує, коли Льоля повертається. Чи може він занадто добре знає? Може той Льолин успіх і йому заморочив голову? Це і є той жанр, що найбільше подобається їм усім? Жінки дивляться на Льолю з глухим осудом і ворожнечею, зате чоловіки — з загальний захопленням. Просто таки з піднесенням. Всі заворушилися, як рій бджіл. Всякий думає: "Ах, чому не я?" Всяка думає: "Я — не така!".
XXII
— А де наша сусідка? — питається за сніданком марієць Азмекей у Мар’яни.
— Вона себе зле почуває…
— Після бурхливої ночі? — перепитує Азмекей.
— Мені здається, ви заздрите? — підсміхнувся Віктор.
— Коли хочете знати, — я обурений! Яка мораль цих жінок, що приїжджають на курорт і другого дня зраджують своїх чоловіків?
Як вони всі помітили? Правда, схоже на те, що вони вгадали, — але які ознаки? Зміна в поводженні? Жінки? Чи чоловіка? Він ходить щасливий, тріюмфальний. Вона — трохи розгублена. За природою — все йшло правильно. Але людські приписи? Ваня на приписи не вважає. А Льоля?
Мар’яна пошукала таки відповіді, поки її знайшла.
— Я не думаю, щоб зраджувала, — врешті, каже вона.
— Як? Льоля і Ваня — не зрада? — Азмекей такого вже від Мар’яни не чекав.
— Ні, вона за два тижні вернеться до чоловіка, і Ваня йде в небуття. Це, як у австралійських племен. В них є постійні подружжя, а крім того, кожна одружена жінка має любаса й кожний одружений чоловік ще й любку. В якісь певні періоди їхні старости, чародії і маги, перепаровують цих тимчасових за встановленими традицією шлюбними клясами. Там у них складна система, яка шлюбна кляса з якою в даному поколінні має шлюбний зв’язок. Ви, звичайно, вважаєте це неморальністю…
— Певно! — здивувався навіть Віктор.
— А в них це лише шлюбна форма і норма. Ще десь, на Курильських островах, неморально показуватися прилюдно чоловікові й жінці, вони можуть бачитися тільки таємно, щоб ніхто не знав. Непристойно навіть на вулиці зустрітися, постояти, поговорити, я вже не кажу в одній хаті мешкати. У курильців це неморально. А в австралійців неморально не мати, крім постійних, ще й тимчасових…
— Кажуть, що так само й у французів, — пригадав собі Віктор.
— Як ви можете? — напався марієць. — Я від вас не сподівався. Замість того, щоб осудити, ви захищаєте!
Ні, вони зовсім її не зрозуміли. Мар’яна не береться ні захищати, ні осуджувати, вона тільки стверджує надзвичайну різноманітність шлюбних форм у людського роду. Одношлюбність, визнана офіційно єдиною шлюбною формою в нас, не ліквідувала старіших, а тільки загнала їх у підпілля. Груповий шлюб у підпіллі щасливо процвітає, а на це маємо ілюстрації з біографій наших знайомих, та й з літератури. Факт той, що люди чогось незадоволені офіційно прийнятою нормою, не можуть в неї вкластися й шукають чогось іншого.
А ще як сказала вона, що й така шлюбна норма була: не мали права на одношлюбність… таких, що вибирали собі одного чи одну з усіх законних групових, а всіх інших геть, — таких зневажали, карали суворими законами… Як сказала вона таке, Віктор вигукнув:
— Мессаліна, їйбогу Мессаліна!
— Я це веду тільки до того, що Льоля не виняток. Різниця тільки та, що в австралійців система шлюбних взаємин базувалася на кількох родах, а в двадцятому столітті у європейців все це дуже ускладнене. Реґляментує випадок та от чародії й маги з курортного управління чи якогось іншого, не при хаті будь сказано. У них лише одна форма, а в нас — безліч найрізноманітніших. Часом здається, що й норми нема. Але я думаю, що якась та є…
Азмекей уже втратив усяку повагу до Мар’яни після того всього, що оце почув. Ще тільки Віктор цікаво поглядав з-під своїх волохатих вій. Мар’яна вже захопилася й не помічала нічого.
— Далебі, порівняння часом не на користь сучасникам. Колишня мораль, допатріярхальна, вважала за сором і гріх бездітність жінки, не так, як тепер. А я не розумію, — чому це неморально дівчині мати дитину?