4. З'ява фалоса як загального еквівалента сексуальности і самої сексуальности як загального еквівалента символічних можливостей обміну — все це знаменує собою появу політичної економії тіла, що утверджується на руїнах символічної економії тіла. Сучасна "революція", сексуальна екзальтація в межах загального розкріпачення означають лише те, що тіло і сексуальнісь сягнули стадії політичної економії, прилучилися до закону цінности й загальної еквівалентности.
5. І в першому, і в другому аспекті, — коли сексуальність висувається як функція, коли вона висувається як структурний дискурс, — суб'єкт опиняється перед фундаментальною нормою політичної економії: він мислить і сексуально визначає себе в термінах рівноваги (рівноваги функцій під знаком ідентичности "я"), а також у термінах пов'язаности (структурної пов'язаности дискурсу під знаком нескінченного репродукування коду).
Так само, як "позначені" й залучені до політичної економії знака об'єкти підпорядковуються імперативу спрощення, відображаючи в собі аскетичну економіку функційного розрахунку, так само, як і знак загалом тяжіє до функційного спрощення, щоб чіткіше виражати обопільну адекватність позначника і значеника, що становить закон і принцип реальности знака, — так само й тіло в полоні політичної економії тяжіє до формальної голизни як свого абсолютного імперативу. Ця голизна, в якій зосередилася й уся праця позначання, моди та макіяжу, й водночас уся ідеалістична перспектива "розкріпачення", не має нічого спільного з "відкриттям" чи "повторним відкриттям" тіла: вона виражає собою лоґічну метаморфозу тіла в процесі історичного розвитку нашого суспільства. Вона перекладає модерний статут тіла в його відношенні до політичної економії. Так само, як спрощення речей означає їхнє підпорядкування певній функції, себто їхню нейтралізацію в цій функції, — так і голизна означає підпорядкування тіла функції/сексу, себто сексу як функції, а точніше, взаємну нейтралізацію тіла і статі.
ДЕМАГОГІЯ ТІЛА
Під знаком сексуальної революції преображається і потяг як революційна субстанція, й підсвідоме як суб'єкт історії. Вивільнити первісні процеси як "поетичний" принцип суспільної реальности, звільнити підсвідоме як споживчу вартість — ось яке уявлюване кристалізується під гаслом тіла. Тепер ми бачимо, чому ці надії підтримуються тілом і статтю: адже витісняючись за будь-якого устрою, котрого "історично" набувало наше суспільство, вони стали метафорами радикальної неґативности. Тепер з метафор їх намагаються зробити революційним фактом. Це помилка: переходячи на бік тіла, можна потрапити в пастку. Неможливо перейти на бік первинного процесу, це ще одна вторинна ілюзія (Ж.-Ф. Ліотар).
В кращому разі, тіло, знову ж таки теоретично, залишиться довіку амбівалентним. Об'єкт і антиоб'єкт: він перетинає і усуває всі дисципліни, що намагаються вчинити з нього ціле, місце й не-місце: місце підсвідомого як не-місце суб'єкта і т.п. Саме від його імени, після розмежування тіла анатомічного й тіла ероґенного, новітній психоаналіз (Леклер) розглядає процес бажання в режимі букви. Скрізь тіло та й годі. Адже не існує терміну, котрий позначав би не-місце, — звичайно, найкращим терміном був би той, що упродовж всієї історії позначав те, що не мало місця, те, що витіснялося. Одначе слід враховувати ризик, який несе з собою таке успадкування. Руйнівний привілей тіла, що витікав з його статусу витіснености, припинив своє існування завдяки його новітній емансипації (*) (котра є фактом не тільки політики репресивної десублімації, — психоаналіз теж бере свою участь в офіціялізації тіла й статі: тут знову ж таки спостерігається нерозривне поєднання тіла й статі як виняткової події в житті суб'єкта, як процесу, як праці — й навіть як історичного пришестя в системі концептів і цінностей). Тож потрібно замислитися над тим, чи ж це "розкріпачене" тіло раз і назавжди не заперечує ті символічні потенції старого витісненого тіла, чи не становить собою це тіло, "про яке стільки балакають", якраз пряму протилежність того, що про нього кажуть. В сучасній системі тілу як місцю первісних процесів протиставляється тіло як вторинний процес: еротична обмінна і споживча вартість, раціоналізація під знаком цінности. Імпульсивному тілові, котре охоплене бажанням, протиставляється тіло семіурґізоване, структуроване, театралізоване в своїй наготі, функційоване операційною сексуальністю.
====
*За історією неґативности тіла починається історія його позитивности. Вся двозначність сучасної "революції" тіла постає з того, що впродовж цілих сторіч витіснення тіло перетворилося в цінність. Внаслідок витіснення воно набуло віртуальної руйнівної здатности перетворювати всі цінності. Однак слід зважати й на те, що паралельно під личиною витіснення досить довго відбувалося й тісне зближення тіла з низкою "матеріялістичних" цінностей (здоров'я, добробут, сексуальність, свобода) — концепт тіла зростав під прикриттям певного трансцедентного матеріялізму, котрий достигав під крилом ідеалізму як його запасний варіянт, — а тому й саме відродження тіла відбувається за детермінованими цільовими настановленнями і відіграє ролю динамічного елемента в рівновазі цієї нової системи цінностей. Голизна стає емблемою радикальної суб'єктивности. Тіло стає знаменом потягу. Однак це розкріпачення відзначається такою ж двозначністю, як і будь-яке інше вивільнення. Суб'єктивність тут звільняється як цінність. Як праця завжди "звільнялася" лише у вигляді робочої сили в системі продуктивних сил і обмінної вартости, так і суб'єктивність завжди звільняється як фантазм і цінність/знак у межах способу керованої сиґніфікації, систематики значення, що цілком очевидно збігається з систематикою виробництва. Так що "розкріпачена" суб'єктивність звільняється лише в тому сенсі, що переходить у площину політичної економії.
====
Оце вторинне тіло сексуальної емансипації й "репресивної десублімації" існує лише під знаком Ероса. Стать мислиться лише як принцип Ероса — себто відбувається нейтралізація одного іншим з позавписуванням потягу до смерти. В цьому випадку принцип задоволення утверджується як підстава "розкріпаченої" суб'єктивности, "нової політичної економії" суб'єкта. "Ерос наново переглядає концепт розуму: розумне те, що гарантує задоволення" (Маркузе). "Розкріпачена" суб'єктивність віднині зводиться до вписування як позитивного явища в реалізації задоволення, до Ероса, котрий всього лиш уречевлює лібідо як модель реалізації. Тут спостерігається новий розум, що відкриває шлях до необмеженої цільової настановлености суб'єкта, і немає більше жодної різниці між сексуальною "ескалацією" і схемою необмежного зростання в суспільстві "розкріпачених" продуктивних сил — обоє розвиваються в межах одного процесу, обоє однаково приречені на поразку згідно з невідворотним поверненням потягу до смерти, котру вони сподівалися приборкати шляхом заклинання.