Марксизм і психоаналіз сьогодні намагаються змішувати, обмінювати свої концепти. За лоґікою, це можна було зробити, якби обоє вони належали до "радикальної" критики. Насправді ж усе не так. У всіх своїх виявах фройдомарксизм є суцільним фантазмом і провалом. І глибинна причина нескінченних провалів у перенесенні концептів, внаслідок чого воно є всього-навсього відчайдушною метафорою як з одного, так і з другого боку, — якраз у тому, що марксизм, як і психоаналіз, відзначається пов'язаністю лише в своїх часткових і вузьких межах (обоє цього, звичайно, не розуміють), а отже, й не можуть набути повсюдного поширення як аналітичні схеми.
Ні їхній "синтез", ні перестановка — лише їхнє обопільне ви-полонення може послужити основою для радикальної теорії. Марксизм і психоаналіз перебувають у стані кризи. Треба нацькувати їх один на одного й пришвидшити кризу, а не тулити один до одного, аби не попадали. Вони ще довго можуть гризтися. Не варто відмовлятися від цього видовиська. Це всього-навсього два поля критики.
184