Ір: Ну, й що ж! Вибачаю. Коли для вас звідомлення важливіші, ніж ми.
Ната: Ти, Іро, перешкоджаєш…
Ір: Чого хвилюєшся? Він не звертає на це найменшої уваги, я для нього пилинка у вихорі війни…
Клавдій приложив ухо до апарату і уважно слухає.
Ната: Тихо, Ір!
Ір: Мовчу ж. Сиджу! Речі поважні. Війна. А як ти сказала?
Ната: Не пустуй, Ір!
Ір: Чому ні? Як ти мені все перекапустила, я мала стільки плянів і які пляни, приїхав знов Вернер, привіз кіш вина, я хотіла йти… (кидається Наті на шию і щось їй шепче…) Ха-ха-ха! Але я все таки до нього йду і вино буде спожите. Чого так дивишся?
Ната: Сама знаєш… Такі часи, а ти…
Ір: Саме тому. Нат! Мила, хороша, дорога! Що я винна, що я трішки звичайна жінка, така собі ось якою мене пан-Бог сотворив… І чому я маю бути жертвою глупих затій, глупих людей. Натко! А з Петрусем не церемонся… Жени геть!
Ната: Я мушу на хвилинку піти на базар. Зараз вернуся. Ти тут посидь… (вказує руками на Клавдія, відходить).
Ір: Біжи! Щось принеси…Доброго.
Німа сцена. Тиша. Клавдій уважно слухає радіо. Прориваються слова: "затоплено двісті тисяч бруто-регістрованих тон"… "Скинуто п’ять тисяч тон"… "Взято в полон триста тисяч ворожих вояків"… "Вбито дві тисячі триста"… Ір виймає з торбинки дзеркало і підмальовує уста. Після закурює.
Ір: Професоре? Чи вам ще багато зісталось дослухати? (Клавдій розпачливо просить рухами рук не перешкоджати) Ну, слухайте. (Несподівано зривається, вибігає до кухні. Скоро вертається) Професоре! Киньте ту брехню і ходіть!
Клавдій: (повільно переводить апарат на тиху музику і підходить до Ір) До вашої диспозиції, шановна пані.
Ір: Нарешті!
Клавдій: Маєте вигляд Єви, що наміряється спокусити Адама.
Ір: Пам’ятаю — ви одного разу мені сказали, що жінка, яка не хоче спокушати, не є жінкою.
Клавдій: Дякую за вашу пам’ять!
Ір: Ваші слова для мене дороговказ. Сідайте, ви, очевидно, не курите, але випити можете.
Клавдій: Ні.
Ір: Що значить ні?
Клавдій: Бо ні.
Ір: Що за відповідь, а до того, як ви кажете, спокусливій жінці…
Клавдій: Що вам поможе, коли зішлюсь на хоре серце, слабку нирку…
Ір: О! Серце! Нирка! Такій боєвій людині… Це од вас, скажу одверто, жорстоко по відношенню до таких історичних днів і подій, які ми з вами саме в цей момент переживаємо. Скажіть мені, професоре? Були ви коли закохані?
Клавдій: Досить несподіване питання.
Входить Ольга і вносить на теці пляшку наливки, закуску і чарку.
Ір: Ви не дочули, Олю! Ще одну чарку. Для професора.
Клавдій: Я не п’ю, пані.
Ір: Ми й не збираємось пити, чого такі великі очі? Кажете — несподіване питання.
Клавдій: Досить.
Ір: Вимагаю такої ж відповіді (наливає чарку).
Клавдій: Вагаюсь… Дуже вагаюсь.
Ір: Ви людина вчена і маєте так мало відваги.
Клавдій: Відвага річ умовна.
Ір: Ви, здається, були проти умовностей, релятивізму і вагання.
Клавдій: Залежно, в яких справах.
Ір: Ну, хоч би у цих саме… У любовних. Невже вам не приходило на думку, "що море і земля, все живиться любов’ю", як казав якийсь, здається, клясичний поет чи не Петрарка, якщо дозволите і мені виявити трохи вчености (Ольга вносить другу чарку, Ір наливає). Так, професоре, без вагань, нарікань, підозрінь, сподівань. За ваше серце… хворе! Ха-ха-ха! Ну, підносьте свою, навіщо наливала?
Клавдій: Не можу знати навіщо…
Ір: Підносьте, підносьте! Не забувайте з ким маєте діло.
Клавдій: Не забуваю, не забуваю.
Ір: Отже? За ваше здоров’я! (Клавдій вагаючись підносить свою чарку і обережно випиває. Ір випиває одразу) Ну, от! І пішло! І нічого не сталося!
Клавдій: Під терором все йде.
Ір: Ха-ха-ха! Терор! А правда — терором можна все таки щось досягти?
Клавдій: Певно… Можна… Розуміється. Є то велика сила…
Ір: Правда? А що, скажіть, наговорив вам сьогодні мій придуркуватий Петрусь.
Клавдій: Придуркуватий?
Ір: Щось подібне… Що він наговорив?
Клавдій: Чи мушу сказати?
Ір: Що за питання? Розуміється. Самі знаєте про що тут йде…
Клавдій: Я ще мушу з цим розібратись.
Ір: З чим розібратись? З маняком, що…
Клавдій: Мила пані! Тут не саме маняцтво…
Ір: Що ще?
Клавдій: Багато дечого.
Ір: Багато дечого, багато дечого… Можливо, забагато дечого, професоре… Що нам тяжко розібратись. Війни, революції, ідеології… О, шановні мої професори! А тому вип’ємо, а тому станьмо на хвилинку звичайними людьми… І скажіть: що маю робити з моїм чоловіком. Він захорів. Він непритомний…Він може наробити лиха.
Клавдій: Він вже наробив.
Ір: Що? Що? Кажіть що?
Клавдій: Відкрив карти.
Ір: О, професоре! Які карти!
Клавдій: Ваша невинність гідна уваги.
Ір: Лишіть цю мову… Цей тон. Не переношу тих звуків. Чому, скажіть, ви вірите Петрові, а не вірите мені?
Клавдій: Звідки ви взяли, що я вам не вірю? Ви самі собі не вірите, тому вам здається, що я вам не вірю.
Ір: А! Гра слів. Самі знаєте, що тут не те.
Клавдій: Вам шкода себе.
Ір: І вас! І вас! Усіх, що не вірять. Усіх. Я лишень не можу нічого зробити. Довкруги мур. Я знаю, що ви не вірите мені, Наті, що вірите натомість Петрові… І не розумієте чому ви йому вірите, мабуть тому, що він такий же, як і ви, що ви хочете вірити у лихі речі, плекаєте в собі зло. Так! Зло! Професоре! Не перечте мені! Ви…
Клавдій: Але ж я вам не перечу! Заспокійтесь!
Ір: Ну, добре! Ну гаразд! Ну, не хочете… Давайте тоді вип’ємо ці чарки і закінчимо цю мову. Хай йде все своєю дорогою. Нема назад, нема вияснення, нема порозуміння…
Підіймають обоє чарки, входять Андрій і Наталка.
Андрій і Ната: А! А! Чудово! Вітаємо! Браво, професоре!
Клавдій: (засоромлено) Зайві аванси, нічого не сталося… Я лише випив чарку і це все. Але я прийшов послухати військове звідомлення.
Ната: Нічого не сталося!
Андрій: Нічого не сталося!
Ір: Сталося і то багато!
Клавдій: Що могло статися з людьми, що себе взаїмно не розуміють.
Ір: І не бачать! І не чують… Однак се таки сталося. Нато, Андрію!
Всі: (обступають Клавдія) Браво! Браво!
Клавдій: Ніяке браво! Не можу перечити всім, але я все таки прийшов послухати звідомлення…
Андрій: І при тому вас взяли в полон, і тепер ви в’язень.
Клавдій: В’язень не в’язень, але, щоб не забули, я прийшов…
Ір: Знаємо! Слухати звідомлення!
Клавдій: А також поговорити…