Всі: (ніби далека луна) Мо-лі-мо-ся!
Ір: Андрію! Не вбивайте!
Голос з хати: Він вибрав смерть!
Ір: (вискакує на драбину) Не вбивайте!
Голос з хати: Він вибрав смерть!
Ір: Помилуйте!
Голос з хати: Він не хоче!
Всі: Хай умре! Хай умре!
Зривається пісня: "Небо синє, земля чорна, земля чорна — та гей!" Виходить Андрій. Він втомлений і витирає чоло… Пісня нараз вривається, з дверей виводять зв’язаного Петра Івановича. Всі розступаються, дають йому дорогу. Він йде поволі, з опущеною головою. Люди проводять його мовчазним поглядом. При виході до нього кидається Ір…
Ір: Петре! Не йди! Не йди, Петре!
Петро Іванович не відповідає. Зникає за порогом в темноті. Виходить Платон.
Платон: (серед глибокої загальної тиші) Сталося!
Данило: Твердими, Платоне, в ці часи бути мусимо!
Загальне, мов рокіт грому, бурчання народу.
Платон: Загнали нас в цю землю, а земля — земля!
Всі поволі з гамором виходять. Лишаються Платон, Іван, Данило…
Платон: Го-го-го! Воно вже і світає, а тут ще стільки недомеленого… Сарафино!
Сарафина: (з хати) Та йду вже, йду!
Платон: Поспішися!
Виходить Сарафина, закачує рукави, підтикає спідницю, крутить жорна. Платон жменями сипле під жорна зерно… До відчинених дверей вривається світанок, повіває вітер, хитає предмети. Чути спів птахів і далекий гуркіт літаків.
Завіса поволі закривається.