— Магнітний запис, — обізвався Джон-Ей і включив перший зліва магнітофон.
Почулися слова, сказані мовою, яку розуміли тільки Джон-Ей, Аеровел, Ліахім та Іскорка.
— Воскресити в тридцятому році двадцять п’ятого сторіччя. Синєгор. Тридцяти років.
Джон-Ей, хвилюючись, включив ще одну установку, потім іншу. І от всі побачили, як Людина Минулого поблідла і захиталась. З динаміка магнітофона пливли спокійні слова:
— Маріанна. Двадцяти трьох років. У стані штучної клінічної смерті. Воскресити після повернення пер-шої позагалактичної експедиції у Велику Магелланову Хмару. Час вильоту — дві тисячі п’ятдесят восьмий рік. Керівник експедиції — Георгій. Експеримент проводиться згідно з бажанням самої піддослідної…
— Так ось чому ви розшукували цей Інститут, — тихо промовив Джон-Ей. — Але звідки ви взнали про Маріанну, про те, що вона тут?.. Адже я теж не знав цього…
— Маріанна — ваша кохана? — неприродно жваво перебила Іскорка. Аеровел засміявся, пильно дивля-чись на дівчину, яка почервоніла по самі вуха. Джон-Ей кинув на Іскорку уважний і дружній погляд.
— Ні, — відповів він. — Це наречена Георгія…
— Я дізнався про це, — перебив Аеровел, — з матеріалів Світового Фонду, і ви розумієте, що я не міг залишити все так. Ось хто натрапив на ці матеріали, — показав він на Світозара.
Джон-Ей гаряче стиснув хлопцю руку. Той почервонів від похвали, зніяковів. Джон-Ей тривожно повер-нувся до Аеровела.
— Що ж ви думаєте зробити з нею?..
— Воскресити!
— А потім?
— Ви почуєте про це на засіданні Космічної Ради…
По знаку найстарішого вченого резервуар був відкритий. Всі побачили в його глибині за прозорим на-криттям молоду вродливу жінку. Довгі вії відкидали на бліді щоки скорботні тіні, ще більше підкреслюючи красу лиця.
— Це вона, — прошепотів Джон-Ей. Він раптово і несподівано для інших заплакав сльозами радості і щастя.
Маріанна через десять тисяч років поверталась до життя в новий казковий світ…
Подолання простору
Розповідь Аеровела про подолання простору без апаратів так вразила Джон-Ея, що він не витримав і по-просив Іскорку продемонструвати це. Дівчина перемовилася з Ліахімом. Інститут Галактичних Експедицій дав дозвіл.
…Перед світанком вони вилетіли на гравільоті до космодрому. Теплий вітер віяв прямо в обличчя. Неви-соко над горизонтом сяяв туманний Місяць. Джон-Ей поглянув на нього і зрозумів, що супутник Землі тепер не такий, як був колись. Що з ним сталося? Не видно відомих звичних плям. Навколо диска з’явилася туманна ко-рона…
— Іскорко! — озвався вражений Джон-Ей. — Поясніть мені, що це значить?..
Іскорка засміялася. Вона зрозуміла його.
— Зараз ви про все узнаєте. Кілька хвилин терпіння…
На космодромі їх чекали. Гравільот приземлився в сліпучо освітленому колі.
Іскорка взяла Джон-Ея за руку і потягла до якогось отвору.
Вони зайшли в сферичну кабіну з маленьким круглим матовим екраном і мініатюрним пультом, сіли в глибокі крісла з прозорого, майже невидимого матеріалу.
На екрані Джон-Ей побачив диск Місяця. Він був далекий, як і тисячоліття тому. Здавалося неймовірним те, що мало статися.
Іскорка гордо поклала руку на пульт.
— Можна? — Блиснула вона очима.
Джон-Ей мовчки хитнув головою, не зводячи погляду з Місяця. Він, мов у сні, чув голос дівчини, який говорив:
— Спеціальні локатори фокусують напрям, визначають відстань з точністю до міліметра. Тепер в кон-денсаторах накопичується необхідна енергія, щоб створити антиподе. Потужні потоки квантів ізолюють цю лінію, не допускають, щоб якийсь мікрометеор ліквідував смугу антипростору… Увага! Включаю установку! Простір зникає!
Колихнулося небо, диск Місяця в якусь нікчемну долю секунди виріс до неймовірних розмірів і зник. За ілюмінаторами видно було синє небо, хмарки і віти зелених пальм, які злегка колихалися.
Джон-Ей вражено поглянув на Іскорку.
— Чому надворі день? Де ми?..
— На Місяці! — засміялася дівчина. — Не дивуйтеся, виходьте і переконуйтесь.
Джон-Ей, зачудований, безмовний, ступив у відкритий люк надвір. Навколо розстилалися ряди плодових дерев, апарат стояв на невеликій площі. Недалеко височіли антени і якісь енергетичні споруди. Високо в небі сяяло сонце, трохи нижче видно було туманний серп Землі.
— Місяць, — прошепотів Джон-Ей. — Це чари… Значить, ви заселили його, створили атмосферу…
— Так, — підтвердила дівчина. — Місяць тепер — курорт, край для відпочинку… Але це не поодиноке явище. Кілька пустельних раніше планет перетворено на заселені центри. Для сучасної науки це не важко…
Джон-Ей глибоко вдихнув запашне повітря Місяця і гордо поглянув навколо. Це була гордість за людст-во, за його велич і геній, який не знає перепон. Прогрес йде кроками титанів, темпи його все прискорюються, і хто знає, чи так далеко Земля від того рівня, якого досягли представники далекого світу в чужих галактиках…
Іскорка торкнула його за руку, лагідно посміхнулась.
— Пора! Апарат потрібний для практичних потреб. Вернемось на Землю…
Джон-Ей вдячно схопив її руку, потиснув, заглянув у очі, які випромінювали ніжність і любов.
— Дівчино, мріє моя! Це неймовірно! Це титанічно!..
Іскорка мовчки дивилася на Джон-Ея і з радістю бачила, що Людина Минулого оживає духовно, серце її розтоплюється, звільнюється від шкаралупи суму і готується до великого безсмертного шляху по дорогах Все-світу. І ще Іскорка зрозуміла, що на тій дорозі поряд з ним неодмінно буде вона, як незамінний друг, товариш і жінка…
Велике звершення
…Із заплющеними очима вона підвелася на твердому ложі, сіла. Обличчя її усміхнулось, руки простяг-нулися вперед.
— Георгію… — тихо покликала вона. Присутні мовчали, вражені цим словом, що перше зірвалося з вуст дівчини після цілої вічності. Вона, не почувши відповіді, спохмурніла, повільно відкрила повіки, привчаючи очі до м’якого освітлення.
— Маріанно, — прошепотів Джон-Ей.
Маріанна здригнулась, озирнулася, вражено подивилась на колосальний купол приміщення, потім на групу дивно одягнених людей і ось, нарешті, побачила Джон-Ея. Очі її спалахнули, на блідих щоках заграв ру-м’янець.
— Це ти?.. — прошепотіла вона. — Значить, експедиція повернулась?
— Так, зореліт повернувся, — обережно відповів Джон-Ей.