І ось в цей час — йшло якраз двадцять четверте сторіччя по древньому календарю — титанічна боротьба за Людину була перервана втручанням ззовні. Це відбулося так.
Третій по рахунку дегравітаційний корабель вилетів у далеку експедицію в планетну систему зірки, що називалась Полярною або Альфою Малої Ведмедиці. Готувалась інша експедиція для вияснення причин очеви-дної загибелі першої. Але ця експедиція не була здійснена…
В середині двадцять четвертого сторіччя, через сорок вісім років після вильоту корабля на Полярну, Зем-лю спіткала страшна катастрофа. Міста і села планети раптом з невідомої причини охоплювались всепожираю-чим полум’ям, знищувались посіви, ліси, заводи, бібліотеки, культурні центри. Спочатку думали, що це стихійне лихо, викликане підвищеною активністю Сонця, але скоро побачили, що вогонь охоплює певні ділянки, ніби обрані чиєюсь рукою.
Потім з’ясувалось, що в нашу систему вторглися кілька зорельотів з Полярної, де протягом багатьох ти-сячоліть розумна раса розвивалася в напрямку жорстокості, егоїзму, ненависті до всього живого. Звичайно, не всі розумні істоти, що населяли систему, а верховна каста, якій вдалося на довгі віки закувати волю нижчих істот. Так ось, ця раса досягнула високих вершин Знання і в інших світах шукала можливості здійснити свої експансійні устремління. Вона захопила наш космічний корабель, екіпаж якого не підозрював нічого, і, узнав-ши секрет дегравітації, напала на нас, щоб підкорити Землю.
Це були страшні дні. Багато хто думав, що цивілізація загинула. Єдиний світовий центр був знищений, координація дій зникла. Наступав ганебний кінець людства.
Але рятунок знайшовся в повному любові, готовому на жертву ради інших серці людини. Троє молодих хлопців вилетіли на старих літаках з атомними зарядами до місця концентрації агресорів та їх апаратів. Це було в пустелі, де зараз розташовані наші біологічно-дослідні плантації і центри. Пустеля називалась тоді Сахара. Чужинців не було видно: їх закутувало дегравітаційне поле. Герої розподілили між собою квадрати, де мусили ховатись вороги, і, ринувшись униз, викликали страшні вибухи на площі в сотні квадратних кілометрів. Жорс-токе породження чужого світу пощастило знищити. Світ звільнився від страшної загрози, загрози рабства.
Людство торжествувало, схиляючи голову перед безіменними героями. На місці, де відбулися згадані події, їм побудували пам’ятник. Він стоїть і досі.
Людство заплатило величезну ціну за жорстоку науку. Воно зрозуміло порочність тодішньої системи розповсюдження знань і виховання. Величезні досягнення Науки, які готували небувалі стрибки в пізнанні Сві-ту, були в більшості випадків монополією окремих Інститутів і учених, а для широких мас готувались тільки пілюлі, які легко було перетравлювати, але які не давали справжніх знань. Це було нещастям. Майже всі науко-ві центри згоріли, і Людство було відкинуте назад, до знання двадцятого сторіччя.
Та урок не пройшов марно. Люди запам’ятали, що інтелект може бути антигуманним, і трималися напо-готові. Згодом з допомогою сусідніх систем людство відновило знання і рушило вперед.
Найбільшу увагу ми приділили вихованню свідомості, боротьбі за довголіття і безсмертя. Ми не поспі-шали, як раніше, летіти за межі нашої Галактики, користуючись умовністю Часу, бо на прикладі минулої історії знали, що в цьому немає ні сенсу, ні потреби. Ми зрозуміли, що пориватися на повну силу в глибину Безкінечності можна тільки тоді, коли Людина буде безсмертною, коли на Землі не залишиться жодної істоти, обтяже-ної хоч в найменшій мірі егоїзмом. Тільки вільний, гордий і ясний Розум треба нести в інші світи, з’єднуючи його потік з іншими потоками.
В наші дні прийшло нове випробування для розуму. Деякі вчені хотіли звільнити людство від головного, що дає смисл життю, — від наукового мислення. Приліт вашого зорельота і розповідь про жахливе царство машин припинив небезпечний задум.
Це основне, що я можу розповісти. Ти потрапив у вік, коли переможена смерть і коли перед Розумом відкривається безкінечний грандіозний шлях дослідження й пізнання. Ми пишаємось тим, що можемо заявити: Людство готове для цього славного шляху! І, може, не так далеко від нас той чудесний світ високого розуму, про який ти нам розповів, Джон-Ею!..
Аеровел замовк. Джон-Ей, затуливши очі долонею, сидів непорушно, вражений історією планети. Навіть Іскорка, що знала все це, по-дитячому відкрила губи, зачарована розповіддю.
— Я хотів би бачити пам’ятник героям, — попросив Джон-Ей, отямившись від враження.
— Гаразд, — сказав Аеровел. — Я включу телепередачу звідти. Завжди можна спостерігати цей пам’ят-ник, знятий просторовим проектором уночі. Це дуже хвилююче і прекрасне видовище. Дивіться!..
Вчений включив невеликий екран. На ньому була повна тьма. Потім серед суцільного океану ночі вини-кло три світлі цятки. Вони збільшувались, випромінювали криваве сяйво. В цьому сяйві з’явилися три постаті юнаків з піднятими вгору руками, з непереможним устремлінням вперед. Груди їх були розірвані, в піднятих руках палали їхні серця, які вони віддали смерті ради людей. Джон-Ей відразу згадав старовинну легенду про Данко. Очевидно, скульптори використали саме цей образ.
Десь унизу п’єдесталу вибухнуло полум’я. Воно, мов казкова квітка, охопило різноколірними пелюстка-ми трьох юнаків. Відсвіти вогню виблискували на молодих прекрасних обличчях, сповнених любові і палкої нестримності. Здавалося, горять отак вони на вогнищі безсмертя і ніколи не згорять.
Видіння зникло. Аеровел виключив телеприйом. Очі Джон-Ея блищали захопленням і гордістю.
— А та раса, що напала на Землю, і досі панує там? — запитав він вченого.
— Ні! Ми, погодивши дії з нашими сусідами, послали на Полярну озброєну експедицію, щоб знищити вогнище агресії і загрози для миролюбних систем. Але ми запізнились. Там, на планеті в системі Полярної, від-булася міжусобна війна. Раби повстали, і напали на правлячу верхівку. Сили з обох сторін були колосальні. Вся поверхня планети спалена, знищена вщент. Атмосфера планети отруїлася так, що ми не знайшли жодної живої істоти, жодної рослини, навіть примітивних бактерій… Як бачите, не скрізь, як у нас, еволюція суспільства при-водить до позитивних формацій…