Борис визнав це самохіть.
— Ви маєте слушність, — сказав він, — ви огидні, бо завжди маєте слушність.
Він знову старанно розпалив люльку.
— Як по правді, то в мене є ідея, — мовив він зі збентеженим і водночас маніякальним виглядом, — мені хочеться в полюбовниці світську даму.
— Отакої! — здивувався Матьє. — А навіщо?
— Не знаю. Гадаю, це має бути цікаво, вони, мабуть, страшенно манірні. Крім того, це принадно, серед них є такі, що згадуються у "Воґ". От самі подумайте. Купуєш "Воґ", розглядаєш світлини, бачиш: графиня Рокамадур з шістьма хортами, і думаєш собі:"А я ж цієї ночі переспав з нею!" Чудесно та й годі.
— А білявка он вам усміхається, — сказав Матьє.
— Авжеж, нахабства їй не позичати. Знаєте, вона робить це від розбещености, їй хочеться забрати мене в Лоли, бо вона її терпіти не може. Краще обернутися до неї спиною, — вирішив він.
— А що за чолов'яга з нею?
— Та так, приятель. Танцює в "Альказарі". Корчить із себе красеня, що куди там! Погляньте на цю мармизу. Йому вже скоро тридцять п'ять, а він усе вдає із себе Керубіно.
— Ну й що? — відказав Матьє. — Коли вам буде тридцять п'ять, у вас буде такий самий вигляд.
— У тридцять п'ять, — суворо мовив Борис, — я вже давно віддам богу душу.
— Ви полюбляєте про це казати.
— В мене сухоти, — сказав Борис.
— Знаю, — (якось Борис чистив зуби і, подряпавши щіткою ясна, довго плювався кривлею). — Знаю, та й що ?
— Мені байдуже, сухоти в мене чи ні, — сказав Борис. — Просто не хочу піклуватися про себе. Гадаю, не варто жити після тридцяти, потім ти вже старе луб'я.
Він зиркнув на Матьє й додав:
— Не про вас я кажу.
— Та певно, що не про мене, — сказав Матьє. — проте ви маєте рацію: після тридцяти вже стаєш старим луб'ям.
— Мені хотілося б бути старшим на кілька років і все життя залишатися в цьому віці: це було б утіхою.
Матьє зиркнув на нього з ураженою симпатією. Молодість для Бориса була водночас минущою і даровою якістю, котрою треба було цинічно користатися, й моральною чеснотою, по відношенню до якої треба було показати себе гідним. Мало того, це було виправдання. "Нічого, — подумав Матьє, — він уміє бути молодим". Може, він єдиний з-поміж усіх цих людей цілковито був у цьому дансинґу. "По суті, це не така вже й дурна ідея: прожити молодість доостану й віддати богу душу в тридцять років. Так чи йнак, а після тридцяти людина вже мертва".
— У вас страшенно заклопотаний вигляд, — сказав Борис.
Матьє здригнувся: Борис зашарівся від збентеження, та дивився на Матьє з тривожним співчуттям.
— А що, помітно? — поспитав Матьє.
— Ще й як.
— У мене скрутно з грошима.
— Не вмієте ви ощадно жити, — суворо сказав Борис. — Якби в мене була ваша платня, то мені не довелося б запозичатися. Хочете сто франків бармена?
— Дякую, мені треба п'ять тисяч.
Борис розуміюче свиснув.
— О, даруйте, — сказав він. — А ваш друг Даніель хіба не позичить вам?
— Він не може.
— А ваш брат?
— Той не хоче.
— Хай йому дідько! — засмучено сказав Борис. — А чи не хтіли б ви...
— Що саме?
— Та нічого, просто мені подумалося: от же свинство, у Лоли повнісінько грошви, й вона нічого з нею робить.
— У Лоли позичати я не хочу.
— Таж клянуся вам, вони в неї просто лежать. Якби мова йшла про банківський рахунок, то я нічого не казав би: вона купує акції, грає на біржі, схоже, грошенята вона любить. Та в неї вже чотири місяці з собою сім тисяч франків, вона до них і не доторкнулася, навіть не знайшла часини, щоб віднести їх у банк, кажу ж вам, вони просто лежать у неї в сумочці.
— Ви нічого не можете втямити, — роздратовано сказав Матьє. — Не можу я запозичатися в Лоли, вона терпіти мене не може.
Борис зареготався.
— Ну, це таки правда! — сказав він. — Вона терпіти вас не може.
— От бачите.
— Все одно це свинство, — сказав Борис. — Ви вскочили в халепу через якісь п'ять тисяч, вони у вас під рукою, а ви не хочете їх узяти. А що, коли я попрошу їх для себе?
— Ні, ні! Не треба, — жваво замахав руками Матьє, — все одно вона дізнається правду. Серйозно, — наполегливо сказав він, — мені це було б неприємно.
Борис не відповів. Він узяв ножа двома пальцями й поволі підняв на рівень чола вістрям униз. Матьє почувався незручно. "Негідник же я, — подумав він, — хіба ж маю я право корчити з себе порядну людину за рахунок Марсель". Він обернувся до Бориса, хотів було сказати йому:"Гаразд, позичайте в Лоли". Та не зміг і слова видушити з себе, тільки щоки зашарілися. Борис розтулив пальці, й ніж упав додолу. Вістря вбилося в підлогу, й колодка задилькотіла.
Івіш із Лолою посідали на свої місця. Борис підняв ножа і поклав його на стіл.
— Що це за жахіття? — поспиталася Лола.
— Це ніж каїда, — відказав Борис, — щоб ти ходила в мене, мов пес на поводку.
— Ну й чортеня ж ти.
Оркестр заграв інше танґо. Борис понуро зиркнув на Лолу.
— Ходімо танцювати, — крізь зуби процідив він.
— Ви тут у гріб мене заженете всі, — сказала Лола.
Її обличчя заясніло, й зі щасливою усмішкою вона додала:
— Ти такий люб'язний.
Борис підвівся, й Матьє подумав:"Зараз він попросить у неї грошей". Він був геть знищений від сорому, та заразом почував і полегшення. Івіш сіла поруч.
— Лола незрівнянна, — хрипко сказала вона.
— Авжеж, вона дуже вродлива.
— Та певно!.. А це тіло! Це так хвилює — марне обличчя з квітучим тілом. Я відчувала, як час тече, мов пісок, враження було таке, наче вона в'яне простісінько у моїх руках.
Матьє стежив поглядом за Борисом і Лолою. Борис ще не переходив до діла. Здається, він жартував, а Лола усміхалася йому.
— Симпатична вона, — неуважно мовив Матьє.
— Симпатична? О ні, — сухо відказала Івіш. — Це брудна молодиця, самка.
І гордовито докинула:
— Я бентежила її.
— Видно було, — сказав Матьє. Він усе нервово закладав і закладав ногу за ногу.
— Хочете танцювати? — поспитався він.
— Ні, — відказала Івіш, — випити хочу. — Тоді налляла собі пів-келиха і пояснила: — Добре пити, коли танцюєш, бо танець не дає упитися, а алкоголь підтримує сили.
І з вимушеним виглядом додала:
— Як пречудово я розважаюся, та й закінчую блискуче.
"Ну, все, — подумав Матьє, — він з нею заговорив". Борис набрав поважного вигляду, він говорив, не дивлячись на Лолу. Лола мовчала. Матьє відчув, що стає червоний, мов рак, він був лютий на Бориса. Плечі височенного неґра на мить закрили Лолине обличчя, потім воно знову з'явилося, тепер уже з виразом замкнутости, далі музика урвалася, натовп розступився, і Борис вийшов з нього рішучий і лютий. Лола йшла трохи оддалі за ним, вигляд у неї був невдоволений. Борис нахилився до Івіш.