— Що це таке? — гукнув він. — По місцях! Дисципліни не знаєте!
В руках у Нагірного був великий коробчатий змій. З моря дув міцний вітерець, і незабаром з допомогою Галини і Стьопи Музиченка змій плавно піднявся вгору. Тоненькі мотузочки швидко розмотувалися, змій здіймався вище й вище, вітер ніс його до берега, і ось він уже заколивався над позиціями "синіх". Піонери з вітрильника бачили, як з землі піднявся високий Дмитро Озерков і, замахнувшись, кинув у повітряного напасника камінь. Камінь ледве не зачепив змія і булькнув у воду. Тоді град каміння метнувся вгору. "Сині" будь-що-будь намагались знищити "ворожий дирижабль". Так, так, це був грізний і, певне, несподіваний для Яші Дерези гість.
Сашко стурбувався — влучить камінь, тоді змій упаде, і весь стратегічний план провалиться. Нагірний теж відразу зрозумів небезпеку. Він квапливо розмотував мотузки, і "дирижабль", здіймаючись вище й вище, повільно виходив з зони обстрілу, кружляючи вже в тилу у "ворога".
І тут наступила урочиста хвилина, якої з такою нетерплячкою ждало "військо" на броненосці.
— Давай! — хвилюючись, знову наказав Сашко.
Нагірний сіпнув за мотузок, і від змія раптом відірвалась біла кулька. Вона розгорнулась і попливла в ясній блакиті, як пухнаста парасолька кульбаби.
— Давай!
Омелько раз у раз сіпав за мотузок, і легкі білі парашутики, відриваючись од "дирижабля", попливли в повітрі, наздоганяючи один одного. Це було чудесне видовище.
— Ура! — гукнув Сашко, і його вигук голосно підхопили "моряки".
Це була таємниця "червоних", це було здійснення плану, запропонованого Нагірним. Повітряний десант у тилу "ворога"!
Максим щось вигукнув, і тоді команда "Відмінника" побачила, як "сині", пригинаючись і плазуючи між камінням, хутко почали відходити в гори. "Сині" залишали свої позиції. Тепер їм лишався тільки відступ, бо в їхньому тилу вже, певне, гуркотіли гармати і татакали кулемети "червоного" десанту.
"Відмінник" причалив до берега. Вивантажували гарматну батарею. Нагірний змотував мотузки, "дирижабль" хутко повертався з своєї вдалої експедиції. Війці вискакували з кулеметами і гвинтівками і відразу ж вирушали переслідувати відступаючих "синіх". Сашко Чайка сів на камінь і розгорнув карту.
— Галино, — сказав він, — коли вони підуть по цій стежці, вони загинуть. Ми їх оточимо тоді в цьому яру і знищимо.
— Знищимо, Сашо, — кивнула головою Галина, — або візьмемо в полон.
— Вони змушені будуть скоритися. Ось тут поставимо кулемет, і "сині" потраплять у пастку.
Але загін Дерези не пішов тією стежкою, про яку говорив Чайка. Прискакав зв'язківець із звісткою, що "сині" відступають у напрямку Білих Стовпів і що на полі в них вирито окопи.
Сашко хутко встав.
— До Білих Стовпів? — здивовано вихопилось у нього. — Там же поле! Рівнісіньке поле!
Це було дійсно дуже дивно. "Сині" залишали місцевість зі скелями і з великим камінням, де можна було мати чудові природні позиції для захисту. "Сині" для чогось відходили на рівнину, де їх легко можна розгромити вогнем важких батарей.
— Я думав, що Дереза більше тямить у воєнній справі, — сказав Сашко. — Але для нього вже добре й те, що він не пішов зі своїм загоном у яр.
— Почекай ще так казати, — зауважив обережний Нагірний. — Він дуже хитрий; цей Дереза. Ти забув про його воєнну таємницю.
— Справді, — замислився Чайка. — Що вони майстрували? Поки що ніякого винаходу не видко.
— Почекай, побачимо, — застеріг Омелько.
Сашко тут же наказав через зв'язківця, щоб бійці були обережними і наосліп не кидались на "ворога". Можливо, що на полі перед окопами закопано фугаси, які під час атаки вибухнуть. Тоді весь загін "червоних" буде знищено.
Сашко нашвидку згорнув карту і з Галиною та Омельком подався наздоганяти своїх. У горах тріскотіли постріли, котився важким горохом кулеметний дріб, глухо ухкали гармати. Біля "Відмінника" залишився міцний заслон в особі Стьопи Музиченка. Художникові було суворо наказано не "захоплюватися краєвидами" і міцно тримати в руках рушницю.
На повороті гірської стежки, під старим каштаном, Сашко побачив полотняний намет із знаком Червоного хреста і Люду Скворцову в білому лікарському халаті.
— Слава аллахові, — сказала вона Сашкові, — "сині" відступають, і в нас ще немає поранених.
Коли Чайка з своїм штабом прибув до Білих Стовпів, відступ "ворога" уже припинився. Загін Яші Дерези заліг на полі в окопах і шалено відстрілювався від "червоних".
"Де ж їхня військова таємниця?" — подумав Сашко. Йому передалося від Нагірного тривожне чекання. Дереза, напевне, приготував якусь несподіванку. Коробчатий змій і повітряний десант був несподіванкою для "синіх", вони розгубилися і змушені були відступити. І коли Дереза з свого боку застосує якусь несподівану "махінацію", ще невідомо, як тоді обернеться справа для "червоних". Сашка аж кинуло в жар від самої думки, що "червоні" можуть програти "війну". Ні, це неможливо. Треба бути насторожі. Коли що трапиться — негайно вживати рішучих дій і головне — не розгубитися. А все ж таки — яка в "синіх" таємниця? Яку несподіванку вони готують?
Рівна місцевість, на якій укріпився "ворог", за окопами круто обривалася вниз. Що робилося в тилу у "синіх" — невідомо. Напевне, там розташувався їхній штаб. Несподівано в Сашка народився блискучий план. Це була смілива думка, і коли її пощастить здійснити…
У Чайки аж дух захопило. Він обняв Нагірного за плечі.
— Бачиш оті кущики? — спитав пошепки, з завмиранням серця.
Нагірний кивнув головою, ще не розуміючи в чому справа.
— І ту високу кропиву бачиш?
— Бачу.
— Що, коли, ховаючись у кропиві, доповзти до кінця галявини?
Омелькові очі розгорілись радісними натхненними жаринками.
— Я полізу, Сашко, я! — схвильовано прошепотів він.
— Почекай. Я думаю, що в них там немає дозору. Тільки однаково це дуже небезпечно. Розумієш, коли тебе помітять…
— Не помітять. Я все одно як жук…
Маленький, чорненький, він і справді був схожий на в'юнкого жучка.
— Не помітять, Сашо. Кропива висока, а я ось так, ляжу на черево і…
— Там, мабуть, унизу, за окопами, їхній штаб. Нам треба довідатись, що вони готують.
— Про таємницю!