— Пане капітан, даруйте мені... Ви маєте рацію. Власне, я вже розумію майже все і міг би навіть сказати вам, якби не страх, як би не зурочити, що я знаю ім'я убивці Філіпа Вейтона.
— Ім'я убивці Вейтона?! Ви зовсім певні, що це не самогубство?
Джеллін притакнув:
— Яв цьому цілком переконаний.
Артур вийшов з кабінету і пішки рушив до оселі, де мешкала Генрієта Бейм.
Наближалася перша. Актриса саме вдяглася і попросила Джелліна хвильку зачекати у вітальні. Коли вона ввійшла, Артур помітив, що вона в жалобі.
— О,— збентежився він,— я не знав, що ви...
— Нічого. Це жалоба по Філіпу,— пояснила актриса.— Може, вам здається, що це перебільшення, але я справді кохала Вейтона.
Вона була бліда, а чорний стрій і надто світла пудра на обличчі підкреслювали ще більше цю блідість. Очі здавалися величезними і хворобливо блискучими.
— Я передчувала, що Вейтон так скінчить, пане Джеллін,— зітхнула вона.— Йому треба було мати коло себе таку жінку, як я, а він... Я нікого не хочу обмовляти, але всі жінки, які зустрічалися йому на шляху, витикали йому лише його слабості замість того, щоб намагатися їх поступово виправити.— На її очах заблищали сльози, і вона втерла їх механічним рухом.
Джеллін мовчки дивився на неї.
— Може б, вам хотілося ще щось знати? — спитала Генрієта.— Ви, поліцейські, невситимі. Навіть коли хтось уже мертвий, ви не закриваєте слідства.
— Вибачте мені, але моє прохання, може, вас здивує,— почав несміливо Джеллін.— Так ось, бажано, щоб ви провели мене до ванної кімнати, я хотів би дещо перевірити.
Генрієта Бейм здивовано зиркнула на нього. Проте слухняно звелася на ноги.
— У моїй ванній кімнаті? — спитала, ніби не вірячи своїм вухам.
— Атож,— потвердив Джеллін.
Актриса повела його через куций коридор, а потім через гардеробну до ванної кімнати.
Двері стояли прочинені, і крізь шпару сочилося світло. Джеллін різко відчинив їх і зазирнув досередини. У ніздрі вдарив міцний запах пудри і парфумів. На скляному столику в неладі [123] лежало туалетне приладдя, з крана крапала вода. Джеллін закрутив його. Він стояв спиною до актриси, але перед ним висіло дзеркало, і він бачив у ньому, що вона дивиться на нього з непорушним спокоєм. Він вийшов і погасив світло.
— Що це все означає?-спитала Генрієта Бейм.— Вам не вдається, що ви поводитеся досить дивно?
— Дивно?-перепитав Джеллін.— Ви вважаєте, що я поводжуся дивно? Може, я педант. Не терплю кидати запалене світло і незакручені крани.
— Зі мною це трапляється досить часто,— сказала з посмішкбю Генрієта.— Коли я миюся й одягаюся, я часто думаю про щось зовсім інше.
Вони повернулися до вітальні, і Джеллін згодився випити склянку джину з мартіні.
— Я не буду надто зухвалим, якщо попрошу вас пообідати зі мною? — спитав він по хвилі.— Певне, я не такий вишуканий, щоб можна було супроводжувати вас до Грейт Тру, але сподіваюся, що ви не відмовите мені.
Генрієта Бейм посміхнулась якось дивно, напівіронічно-напівсумно.
— Чому ви дратуєте мене? Невже ви думаєте, що я не розумію, про що йдеться? Ви граєтеся зі мною, як кіт з мишею. Скажіть мені про все відверто, я буду вам за те щиро вдячна. Я все ще не розумію нічого! Якщо Вейтон вкоротив собі віку, то чого ви ще шукаєте?
— Так ми сказали журналістам,— пояснив Джеллін терпляче.— Але ви не сказали, чи приймаєте моє запрошення.
— Ви називаєте це запрошенням? — перепитала панна Бейм.— Хотіла б я побачити, як би ви зреагували, коли б я відмовила. Зачекайте мене, я вдягнуся і буду до ваших послуг.
За чверть години вони їхали автомобілем актриси у напрямку Грейт Тру. Незважаючи на великий рух, Генрієта Бейм вела швидко. На одному повороті лише чудом уникла зіткнення.
— Навряд щоб варто було розбивати автомобіль і нас, чи не так? — зауважив Джеллін.
Актриса пригальмувала.
— Ведіть, Джеллін, свою гру далі, може, вона почне мене потішати.
В її очах читався розпач.
— Чому у вас такий вираз очей? У мене таке враження, що ви дуже страждаєте,— озвався по хвилі Артур.
Ведучи автомобіль далі, панна Бейм відповіла:
— Це звичайна історія, пане Джеллін. Здавалося б, сучасна жінка не повинна так упадати, а вона упадає, та ще й як. Рейтона я кохала. Думаю, що мати так не любила його, як я. Не пощастило мені. Мені не тільки довелося його зректися, бо [124] був одружений, але тепер, коли його вже не стало, замість страждати у спокої, у власнім домі, мушу роз'їжджати по місту з поліцейським, який підозрює мене сама не знаю в чому. Гадаю, що ви не повірили б, якби я сказала, що це була єдина людина на світі, яку я кохала.
Приїхали на місце. Джеллін допоміг актрисі вилізти з автомобіля і ввів її в ресторан Грейт Тру.
Грейт Тру — це великий готель, відомий своєю респектабельністю, чудовою кухнею і високими цінами. При ньому є клуб з рестораном, гральна зала, дансинг і навіть кінотеатр. Кілька років тому власники, щоб додати закладу більшого шику, вирішили не пускати сюди гостей без смокінгів. Проте ця спроба потонула в морі протестів. Старий Бостон, хоча й дуже снобістський, вечірніх костюмів не любить, на відміну від торгашеського Нью-Йорка, де люди при кожній нагоді засупонюються в тісні, вишукані строї. Усі бостонці стараються по змозі позбутися невигод, пов'язаних з етикетом. Отож Джеллін у своїй сірій чепурній парі міг вільно ввійти до ресторану й рушити за офіціантом, який, прийнявши їх за коханців, провів до столика в найдальшому кутку зали.
Коли подали закуски, Генрієта запитала:
— Може, ви нарешті скажете, навіщо привезли мене сюди?
— Я знаю, що я вам набридаю,— відповів Артур, смакуючи поданою шинкою з сиром,— але я хотів би, щоб ви сказали мені, як ви провели ніч з одинадцятого на дванадцяте листопада. Оскільки ви могли забути про якісь подробиці, я привіз вас сюди, щоб допомогти вашій пам'яті.
— Ви своєю екстравагантною поведінкою все одно не зіб'єте мене. Як я провела ту ніч, я вже говорила капітанові Сандеру і тому другому поліцейському. А зараз розповім вам.— Вона відклала ножа й виделку на тарілку біля майже не торкнутої закуски, вийняла з сумочки сигарету.— Сюди я прийшла близько першої. Я домовлялася з Лодері на дванадцяту, але довго марудилася, одягаючись. Я тут танцювала, грала, у мене маса свідків, я можу їх назвати, і вони підтвердять мої зізнання. Оце і все.