Я мовчав. Так, удалося. Усе було логічне, що-що, а мислити Джеллін умів. Але Марта...
Ніби відгадуючи мої почуття, Артур підійшов до телефону і накрутив номер капітана Сандера.
— Що таке, пане капітан?! — гукнув він, удаючи подив.— Ах, так? Іду вже, капітане.— Він одклав слухавку і сказав, звертаючись до мене: — Марта Сомерсет п'ять хвилин тому зголосилася до капітана Сандера.