Фігаро (до Бридуазона). А цей пузан радник...
Бридуазон. Я пу-узан!
Фігаро. Авжеж. І я не одружуся з нею, бо я таки шляхтич. (Граф зупиняється.)
Бартоло. Ви одружитесь.
Фігаро. Без згоди моїх благородних батьків?
Бартоло. Назвіть, покажіть їх.
Фігаро. Нехай дадуть мені трохи часу. Я вже близький до того, щоб їх віднайти. П'ятнадцять уже літ я їх шукаю.
Бартоло. Хвалько! Він якийсь найда. Фігаро. Втрачена дитина, лікарю, чи скоріш украдена дитина.
Граф (вертається). Украдена, втрачена! А докази? Він ще кричатиме, що його кривдять.
Фігаро. Ваша вельможносте, коли б мережані пелюшки, гаптована ковдра і золоті речі, знайдені на мені розбійниками, не показали б мого високого роду, то та дбайливість, із якою мені зробили на тілі відзнаки, доволі показує, який я був дорогий син; і цей ієрогліф на моїй руці... (хоче заголити праву руку).
Марселіна (встаючихутко). Шрам на правій руці?
Фігаро. Відкіля ви знаєте, що я повинен його мати?
Марселіна. Боже! Це ж він!
Фігаро. Так, це я.
Бартоло (до Марселіни). Хто ж він?
Марселіна (хутко). Це Еммануель.
Бартоло (до Фігаро). Тебе були украли цигани?
Фігаро (гаряче). Поблизу від якогось замку. Добрий лікарю, якщо ви повернете мене моїй шляхетній родині, скажіть ціну цій послузі; купи золота не зупинять моїх благородних батьків.
Бартоло (показуючи на Марселіну). Ось твоя мати.
Фігаро. Годувальниця?
Бартоло. Твоя рідна мати.
Граф. Його мати?
Фігаро. Поясніть мені.
Марселіна (показує на Бартоло). Ось твій батько. Фігаро (в розпуці). Ой, ой, леле! Марселіна. Хіба тобі природа не підказала цього тисячу разів?
Фігаро. Ніколи. Граф (убік). Його мати!
Бридуазон.Цеясно, тепер він з нею не одружиться. Бартоло. Ані я!
Марселіна. Ні ви! А син ваш? Ви ж присягались мені!
Бартоло. З дурного розуму! Коли б такі спогади до чогось нас зобов'язували, довелось би переженитися на всіх.
Бридуазон. Коли б на це звертали у-увагу, то ніхто б ні з ким не женивсь.
Бартоло. Відомі гріхи сумної юності.
Марселіна (все більше запалюючись). Так, сумної, і більш сумної, ніж хто думає. Я не буду заперечувати моїх провин і помилок: цей день занадто ясно свідчить про них... Але дуже тяжко каятися і спокутувати свій гріх після тридцятилітнього скоромного життя. Я народилася на світ, щоб бути чесною і розсудливою, і я стала такою, оскільки обставини дозволяли мені керуватися моїм власним розумом. Але в роки ілюзій і молодих мрій, недосвідченості і тяжких злиднів, коли спокусники вас переслідують, а біда пригнічує, як може боротися дівчина з кількома ворогами заразом? І той, хто нас судить суворо, може, сам звів колись з десяток таких нещасних!
Ф і г а р о. А такі вони всі. Найбільш грішні — найменш великодушні; це закон.
Марселіна (гаряче). Які ви, чоловіки, невдячні. Ви знищуєте своїм призирством бідні жертви своєї же розпусти, — це вас треба карати за помилки нашої молодості; вас і поставлених вами суддів, гордих правом нас судити, які своєю злочинною байдужістю відбирають у нас всяку можливість чесного життя! Чи існує який певний шлях для нещасних покинутих дівчат? Вони мали б природне право на всяке жіноче рукоділля, — ні! І на цю роботу приймають тисячі мужчин.
Фігаро. Навіть солдатів учать гаптувати!
Марселіна (схвильовано). Навіть у найвищих колах ви вшановуєте жінку лише глузливою повагою. Приваблюючи нас фальшивим блиском цієї поваги, ви робите з нас насправді своїх прислужниць. Коли йдеться про наше майно, нас вважають за неповнолітніх, проте за наші помилки нас карають з усією суворістю. Ваше поводження з нами огидне й жорстоке.
Фігаро. Вона каже правду.
Граф (убік). Та й ще й яку правду!
Бридуазон. Що для нас, сину мій, відмова чи образа несправедливого чоловіка? Не оглядайтеся, звідкіля ти прийшов, а дивись, куди ти йдеш; тільке це важливо для кожного. Через кілька місяців твоя наречена не залежатиме ні від кого. Вона обере тебе, я ручуся. А тоді живи собі на щастя між дружиною і матір'ю, які тебе ніжно любитимуть. Будь до них ласкавий, вибачливий, сину мій, будь щасливий, веселий, вільний і добрий для всіх людей — і тоді нічого не треба буде більше для щастя твоєї матері!
Фігаро. Золоті слова, матінко! І я тієї ж думки! Яка дурниця, справді! Тисячі тисяч років крутиться земля, і в цьому океані вічності, де я випадково зачерпнув якихось нікчемних тридцять років, які вже не вернуться, чи варто собі морочити голову, щоб дізнатися, кому я цим зобов'язаний? Тим гірше для того, хто цим журиться. Марнувати отак своє життя у вічних сварках і бійках без відпочинку, як ті нещасні коні на річці, що вічно тягнуть барку і не спочивають навіть тоді, коли спиняються!.. Ми зачекаємо.
Граф (убік). Дурна пригода, що мене збиває з пан-телику.
Бридуазон (до Фігаро). А ва-ваше дворянство, а замок? Ви брехали перед судом.
Фігаро. Той суд мало не змусив мене зробити славетну дурницю! І ще після того, як я двадцять разів мало не забив через ті прокляті сто екю добродія, що тепер виявляється моїм батьком. Але коли вже небо урятувало мою чесноту від цієї небезпеки, мій батьку, прийміть моє перепрошення... А ви, мамо, обніміть мене... найбільш по-материнськи, як тільки зможете. (Марселіна кидається йому на шию.)
СЦЕНА XVII
Бартоло, Фігаро, Марселіна, Бридуазон, Сюзанна, Антоніо, граф.
Сюзанна (прибігає, з гаманцем у руці). Ваша вельможносте, зачекайте, нехай вони не одружуються, я заплачу пані тим посагом, що дала мені моя пані.
Граф (убік). До біса пані! Здається, що всі змовилися. (Виходить.)
СЦЕНА XVIII
Бартоло, Антоніо, Сюзанна, Фігаро, Марселіна, Бридуазон.
Антоніо (бачачи, що Фігаро обіймає свою матір, говорить до Сюзанни). Еге ж, заплатиш! Дивись, дивись!
Сюзанна (обертається). Я бачу досить. Ходім, дядю. Фігаро (зупиняє її). Ні, не йди, будь ласка. Що ти бачиш?
Сюзанна. Що я дурна, а ти підлий. Фігаро. Ані те, ані друге.
Сюзанна (гнівно). І що ти одружишся з нею з доброї волі, раз милуєш її.
Фігаро (весело). Я її милую, але не одружуся. (Сюзанна хоче вийти, Фігаро її утримує.)
Сюзанна (б'є його по щоці). Ви дуже нахабні, що смієте мене втримувати!
Фігаро (до товариства). Це й є справжнє кохання? Перш ніж покинеш нас, благаю, подивися добре на цю дорогу жінку.