— Я Франс Торквіл. — Констебль відкинув удавану суворість службиста і в дійсності виявився людиною спокійною та врівноваженою. — Тож, ти — відьмак Геральт із Рівії. Той самий Геральт із Рівії, який місяць тому в Ансегіс врятував від смерті жінку з дитиною, вбивши чудовисько-людожера.
Геральт зціпив зуби. Щасливо забув про випадок в Ансегіс, про монстра з маркуванням і про людину, яка загинула через нього. Це довго мучило відьмака, поки, нарешті, зміг переконати себе, що зробив все, що було йому по силам, що врятував двох людей, і що чудовисько більше нікого не замордує. Тепер все повернулось.
Франс Торквіл ніби не помітив тіні, яка промайнула по обличчю відьмака. А якщо й помітив, то не звернув уваги.
— Виходить, відьмаче, — продовжив, — що ми з тобою з однакових причин по цим чагарникам їздимо. Погані речі почались з весни на Тукайському Узгір'ї, дійшло до вкрай недобрих випадків. Настав час покласти цьому край. Після різанини в Луках порадив чародіям з Ріссбергу винайняти відьмака. Як бачу, прислухались, хоча зазвичай прислухатись не полюблять.
Констебль зняв капелюх і обібрав з нього голки й насіння. Головний убір подібного покрою носив і Лютик, тільки цей був з фетру нижчої якості. І замість пера чаплі був оздоблений рульовим пером фазана.
— Вже віддавна стежу за законом і порядком на Узгір'ї, — сказав, дивлячись Геральту в очі. — Не хочу хизуватись, але за цей час впіймав не одного злочинця, і не одну суху гілляку ними прикрасив. Але те, що тут коїться останнім часом… Для цього потрібна допомога когось такого, як ти. Когось, хто знається на чарах і монстрах, хто не злякається ні чудовиська, ні привида, ані дракона. І добре, будемо разом чатувати і охороняти людей. Я за свою скромну платню, ти — за гроші чародіїв. Скільки ж, цікаво дізнатись, вони платять тобі за цю роботу?
П'ятсот новіградських корон, перерахованих авансом на банківський рахунок, але Геральт не мав наміру розкривати цю інформацію. Саме за стільки купили мої послуги і мій час чародії з Ріссберга. П'ятнадцять днів мого часу. По закінченні цього строку, незалежно від того, що станеться, перерахують ще стільки ж. Щедро. Більш ніж достатньо.
— Ну, певно, що платять немало. — Франс Торквіл швидко збагнув, що відповіді так і не дочекається. — Вони можуть собі це дозволити. А тобі ось що скажу: жодна платня тут не буде завеликою. Бо це паскудна робота, відьмаче. Паскудна, темна і неприродна. Зло, яке тут лютувало, прийшло з Ріссбергу, даю голову на відсіч. Без сумніву, це чародії щось намудрили з тією їхньою магією. Адже магія їхня, як той мішок зі зміями: як міцно не зав'язуй, все одно щось отруйне звідти все-таки вилізе.
Констебль зиркнув на Геральта, й цього короткого погляду йому вистачило, аби зрозуміти, що відьмак не видасть йому нічого, жодних подробиць угоди з чародіями.
— Ознайомили тебе з деталями? Розповіли, що сталось в Тисах, Луках і Роговизні?
— В загальних рисах.
— В загальних рисах, — повторив Торквіл. — Через три дні після Беллетейну, поселення Тиси, вбито дев'ятеро лісорубів. Середина травня, садиба трачів в Луках, дванадцятеро убитих. Початок червня, Роговизна, колонія вуглярів. П'ятнадцять жертв. Отакий стан справ на сьогодні в загальних рисах, відьмаче. Бо це ще не кінець. Клянусь головою, що не кінець.
Тиси, Луки, Роговизна. Три масових убивства. Тож, це не випадковий збіг обставин, не демон, який вирвався й втік, якого тюхтій-гоетист не зміг опанувати. Це була зумисне спланована акція. Хтось тричі ув'язнив демона в тілі носія і тричі направив його вбивати.
— Я багато чого бачив, — скреготнув зубами констебль. — Не одне побоїще, не один труп і не два. Напади, пограбування, бандитські набіги, криваві помсти і наїзди, навіть одне весілля, з якого винесли шістьох небіжчиків, враховуючи нареченого. Але щоб перетинати сухожилля, а потім добивати скалічених? Щоб знімати скальпи? Перегризати зубами горло? Живих розпорювати й кишки з животів витягати? А на додачу з голів убитих пірамідки викладати? Із чим ми тут, питаю, маємо справу? Цього тобі чаклуни не розповідали? Не пояснили, для чого їм потрібен відьмак?
Для чого потрібен відьмак чародіям з Ріссбергу? Потрібен аж настільки, що його довелось шантажем примушувати до співпраці? З кожним демоном і з кожним носієм демона чародії могли самі легко собі дати раду, не докладаючи особливих зусиль. Fulmen sphaericus, Sagitta aurea — ось два найперші різновиди магії серед багатьох інших, якими можна було вразити енергумена з відстані ста кроків, і бере великий сумнів, що він би вижив після такого закляття. Але ні, чародії зажадали відьмака. Нащо? Відповідь проста: енергуменом став чародій, побратим, колега. Хтось із співтоваришів викликає демонів, дозволяє їм вселятись у себе і вирушає мордувати. Вчинив так вже тричі. Але чародії не можуть пальнути в колегу громовицею чи продірявити золотою блискавкою. Проти колеги потрібен відьмак.
Не міг і не хотів розповідати цього Торквілу. Не міг і не хотів говорити йому те, що розповів чародіям у Ріссберзі. І на що вони відповіли презирством. Аж надто банальним презирством.
* * *
— Досі це робите. Досі бавитесь, як ви її називаєте, гоетією. Прикликаєте істот, витягаєте з їхніх вимірів, з-за зачинених дверей. З тією вашою одвічною пісенькою: будемо їх контролювати, опануємо їх, змусимо до послуху, долучимо до роботи. З тим самим одвічним виправданням: відкриємо їхні секрети, змусимо розкрити таємниці й аркани, завдяки чому збільшимо силу власної магії, зможемо лікувати та зцілювати, ліквідувати хвороби і стихійні лиха, зробимо світ кращим, а людство щасливішим. І одвічно виявляється, що це все брехня, що мова йде виключно про власну силу і владу.
Було видно, що Тзара одразу кинувся був відповідати, але Пінеті стримав його.
— Щодо тих істот, з-за зачинених дверей, — продовжив Геральт, — тих, яких для зручності називаєте демонами, то ви знаєте про них стільки ж, скільки і ми, відьмаки. Те, що ми давним-давно вияснили, і що записано в відьмачих протоколах і хроніках. Демони ніколи, ніколи й нізащо не розкриють вам жодних секретів або арканів. Ніколи не дадуть себе запрягти до роботи. Вони дають можливість себе прикликати і приходять у наш світ лише з однією метою: жадають убивати. Бо люблять це. І ви це знаєте. І попри все уможливлюєте.