— Маємо проблему, Геральте з Рівії. Мусимо її розв'язати. І вважаємо, що ти нам у цьому допоможеш.
Розділ десятий
Пересилання матерії — це справа, яка потребує майстерності, делікатності та філігранності; саме тому перед тим, як приступити до телепортації, наполегливо рекомендується випорожнитись та звільнити сечовий міхур.
Джоффрей Монк, Теорія і практика користування телепортаційними порталами
Плотва, як завжди, хрипіла й пручалась вже від самого лише погляду на покривало, в її фирканні бриніли протест і острах. Їй не подобалось, коли відьмак накривав їй голову. Ще більше їй не подобалось те, що відбувалось одразу після цього. Геральта така поведінка кобили аж ніяк не дивувала. Бо йому самому це не подобалось. Відьмаку, ясна річ, не личило ані фиркати, ані пручатись, але не стримав себе від можливості висловити своє невдоволення в іншій формі.
— У мене викликає крайній подив, — вже вкотре дивувався Харлан Тзара, — твоя антипатія до телепортації.
Відьмак дискусії не підтримав. Тзара цього навіть не очікував.
— Пересилаємо тебе, — продовжив, — вже понад тиждень, а ти кожного разу маєш такий вигляд, ніби тебе засуджено на смерть. Я можу зрозуміти звичайних людей, для них пересилання матерії — це й досі страшна і неймовірна справа. Думав, однак, що ти, відьмак, більш освічений у питанні магії. Вже минули часи перших порталів Джоффрея Монка! Нині телепортація є розповсюдженим і абсолютно безпечним явищем. Телепорти безпечні. А мої телепорти безпечні стовідсотково.
Відьмак зітхнув. Йому довелось не раз і не два на власні очі побачити результати роботи безпечних телепортів, брав участь також у сортуванні решток людей, які тими телепортами скористались. Тож знав, що твердження щодо безпечності порталів телепортаційних можна було вписати в ту саму пересторогу, що й твердження на кшталт: мій песик не кусається, мій син — добрий хлопчина, цей бігос свіжий, гроші віддам завтра, ночувала у подружки, думаю тільки про добробут вітчизни та відповіси на кілька питань і одразу тебе звільнимо.
Однак, не мав іншого виходу. Відповідно з планом, розробленим в Ріссберзі, завданням Геральта мало бути щоденне патрулювання окремо вибраного регіону Узгір'я та розташованих у ньому селищ, колоній, осель і садиб — всіх місць, в яких Пінеті й Тзара остерігались чергового нападу енергумена. Селища ці були розкидані по всьому Узгір'ю, часом досить далеко одне від одного. Геральт був змушений визнати і прийняти факт, що без допомоги телепортаційної магії ефективне патрулювання не видавалось можливим.
Пінеті й Тзара для конспірації облаштували портал на задвірках Ріссбергу, в порожньому великому приміщенні, яке вже давно потребувало ремонту, де смерділо затхлістю, до лиця чіплялось павутиння, а під чоботами похрумкували висхлі балабушки мишачого посліду. Після активації закляття на вкритій патьоками і рештками якогось бруду стіні з'являвся вогнистий пломеніючий контур двері, а докладніше, воріт, за якими клубилось непрозоре опалесцююче сяйво. Геральту доводилось примушувати позбавлену можливості бачити кобилу ступати в це сяйво — от тоді ставало неприємно. Всередині чорного небуття, серед цілковитої тиші, відсутності простору і часу, холод був єдиним відчуттям, усі інші телепорт вимикав і гасив. Все це тривало лише якусь коротку мить. За мить реальний світ спалахував у очах, а кінь безустанно хрипів, б'ючи копитами об тверду землю реального світу.
— Те, що кінь полошиться, це зрозуміло, — вкотре сказав Тзара. — Твій страх, відьмаче, є абсолютно ірраціональним.
Страх ніколи не буває ірраціональним, стримався від заперечення Геральт. Якщо не брати до уваги психічні розлади. Це одна з найперших істин, якої навчали юних відьмаків. Це добре — відчувати страх. Якщо відчуваєш страх, це означає, що тобі є чого боятись, тож треба бути обачним. Не потрібно боротись зі страхом. Вистачить просто не піддаватись йому. Варто у нього вчитись.
— Куди сьогодні? — запитав Тзара, відкриваючи лакований футляр, в якому зберігав свою паличку. — В який район?
— Сухі Скелі.
— Перед заходом сонця постарайся дістатись Яворка. Звідти заберемо тебе, я або Пінеті. Готовий?
— До всього.
Тзара провів у повітрі рукою, в якій тримав паличку, так, наче диригував оркестром. Геральтові навіть здалось, ніби чує музику. Чародій співучо проскандував довге закляття, більше схоже на речитативний вірш. На стіні спалахнули пломенисті лінії, які злились воєдино, утворивши сяючий чотирикутний контур. Відьмак вилаявся собі під ніс, заспокоїв несамовито тремтячий медальйон, підострожив кобилу, змусивши її зробити крок просто в сяюче молочне небуття.
* * *
Темінь, тиша, відсутність простору і часу. Холод. Раптовий спалах і поштовх, цокіт копит об тверду землю.
* * *
Убивства, в яких чародії підозрювали енергумена, носія демона, стались в околицях Ріссбергу, на безлюдних теренах, званих Тукайським Узгір'ям — це порослі прадавньою пущею смуги пагорбів, які відділяли Темерію від Бругге. Назва цих смуг походила, за словами одних, від легендарного богатиря, якого звали Тукай, або, як вважали деякі, від чогось зовсім іншого. Оскільки ще якихось узгір'їв в цьому районі не спостерігалось, то звикли говорити просто Узгір'я, саме така скорочена назва фігурувала і на багатьох мапах.
Узгір'я простягалось смугою миль приблизно у сто завдовжки і до тридцяти миль завширшки. В західній його частині кипіла інтенсивна робота в царині лісної промисловості. Там велись широкомасштабні лісозаготівельні роботи, провадили свою діяльність промисли та ремесла, пов'язані з лісною промисловістю та вирубкою дерев. На пустирях виростали селища, колонії, садиби і табори людей, які займались деревообробною промисловістю, поселення були постійні або тимчасові, були селища як з повноцінним господарством, так і облаштовані абияк, розміром великі, середні, невеличкі або зовсім маленькі. На сьогодні, як оцінювали чародії, по всьому Узгір'ї налічувалось приблизно з півсотні таких поселень.
В трьох із них відбулись масові вбивства, після яких не лишилось жодної живої душі.
* * *
Сухі Скелі, — комплекс низеньких вапнякових пагорбів, оточений густим лісом, знаходився далеко на заході на самому краю Узгір'я і був західним рубежем району патрулювання. Геральт вже тут бував, тож знав цей район. На місці зрубу під стіною лісу було збудовано велику вапняну піч для випалювання породи. Кінцевим продуктом такого випалювання ставало негашене вапно. Пінеті, коли тут були з ним, пояснював, для чого використовують таке вапно, але Геральт слухав у піввуха і вже забув. Вапно, яким би воно не було, знаходилось десь поза межами його інтересів. Але біля печі поралась ціла колонія людей, для яких вищезгадане вапно було основою існування. Йому доручили охороняти цих людей. Тільки це мало значення.