— Бачу, що ти бувалий чоловік і наші святі звичаї знаєш, наче муслєм... Нікому не вільно до нашого гарему заходити...
— Авжеж, я мав щастя бути в огороді великого візира. Ми дуже гарно з собою жили і раз, коли його милість був у добрім і веселім настрої, мене там завів... Я бачив його гарем...
— Дивне диво, аж вірити не хочеться... Що ж ти там бачив?
— Те, що я бачив, також і неімовірне... Рай, та й годі...
— Гарні одаліски? — спитав мурза і облизався.
— Вибач, ваша милість, але мені цього говорити не вільно. Правовірний муслєм такого питання ставити не може.
Іван повторював ці слова з докором, а мурза вже більше не питав. Між цими трьома шляхтичами, які там були, один розумів турецьку мову. Прислухаючись тій розмові, він, щоб не розсміятися вголос, частенько кашляв і притикав собі рота рукою.
Аж мурза це завважив.
— Чого ти так кашляєш?
— Не звик до вашого чубука, закріпкий для мене...
Гостина скінчилася, і гості вибралися далі. Дістали від мурзи письмо, що ніхто не сміє їх по дорозі чіпати аж до Кафи і з поворотом.
Їм було вільно їхати кудою захочуть.
Мурза запрошував їх до себе, як будуть вертатися, а будуть йому любими гостями. Бо він хоч муслєм, то як лицар вміє оцінити послів лицарського народу і дуже їх полюбив. Як вже були в дорозі і Іскра розповів товаришам свою розмову з мурзою, то усі трохи не заморились сміхом...
Їхали у Кафу навпростець. Сагайдачний пильно розглядав околицю, полишався частенько позаду і значив собі дорогу на кусочку паперу.
— Дивно мені, — каже Пшилуцький, — що вашмосць інтересуєшся так усім і на ту татарську погань стільки уваги звертаєш.
— Для мене се інтересна новість. Хочу, впрочім, запам'ятати добре дорогу, як будемо вертати...
Подорож йшла без пригоди. В улусах виказувались перепусткою, всюди їх приймали і перепускали.
Нарешті заїхали до старого татарського города Єскі-Крим, де була колись ханська столиця. Звідсіля можна було за кілька годин заїхати у Кафу, по-турецьки Кефа. Коні дуже знемоглися, і треба було тут перепочити до завтра. Іскра зараз написав письмо до Кафи, де були польські бранці, і послав туди татарина. Поляки дуже тривожилися, боячись, щоб не приїхали запізно. Іскра написав, що посли вже їдуть і везуть окуп.
На другий день побачили Кафу. Сагайдачний думав, що побачить город сильно укріплений, а тим часом того не було. Город був розлогий, але його укріплення були мізерні, занедбані. Земляні вали позасувані і поруйнований фортечний мур. Лише всередині міста стояв обведений муром з високими баштами замок. Одна висока башта служила заразом за морський маяк, бо вночі запалювали на ній бочку з смолою.
Пшилуцький пояснив Сагайдачному, що ще недавно панували в Кафі генуезці, що тоді Кафа була славним торговим городом. Тоді вона була справді укріплена. Недавно здобули її на генуезцях турки, зруйнували укріплення, а ставити нових не квапилися. Впрочім, цього навіть не було треба, бо Кафа стояла на полудневім крайчику Криму. Сушею ніхто там не забіжить, бо треба би хіба всю татарщину перебити, а на це ніхто не зважиться. Від моря знову ніхто сюди не запливе, бо не пустять через Босфор. Це також була причина, що генуезці улягли, не діставши помочі від свого материка.
Іскра знав Кафу добре. Він повів їх до одного гану, себто гостиниці, до якогось вірменина. У тій гостиниці примістилися всі враз з кіньми. Для себе взяли одну кімнату, прибрану на східний лад. Зараз перевдяглись у кращу одежу і пішли у город.
На базарі, мов у муравейнику, вештавсь усякий народ з усього світу. Були тут турки, татари, вірмени, греки, іспанці, араби, сірійці, жиди. Все тут з'їздилось зі своїм крамом.
Повздовж дороги, якою йшли до пристані, повно шаласів під дошками або крамів таки під голим небом. Крамарі викликали і вихвалювали свій крам, щоб привабити покупців, на всіх язиках. Лише турецькі купці були іншої вдачі. Кожний сидів на своєму столі спокійно та байдужно, курив свій чубук, заледве відповідаючи на запити покупців, не журячись тим, чи їхній крам хто купить чи ні.
В тій хвилі побачив Сагайдачний щось таке, від чого його аж заморозило і болюче стиснуло за серце.
Йшли сковані один за другим обідрані люде, байдужі на все, начеб у них душі не було. Лише тоді скорчився і показував, що живе, коли його дозорець вдарив батогом, підганяючи.
Іскра зітхнув важко і пояснив, що це невольники, котрих ведуть на базар продавати.
— І мене так вели, — шепнув Сагайдачному, — та се ще нічого, що тут бачиш, а там, на базарі, де людьми торгують, побачиш ще не таке.
Цей базар стояв недалеко морської пристані. Стояла тут під кришею з одної сторони відкрита велика будівля. Під цією кришею стояли гуртами пов'язані невольники. Продавець викликував гугнявим голосом прикмети свого товару. Покупці ходили від одного до другого, оглядали, пробували м'язи, дивилися в зуби, оглядали тіло, торгувались за ціну, поки не добили торгу, або відходили. Проданого невольника торговець, перебравши гроші, розв'язував і віддавав покупцеві. Відтак підходили до урядовця, що тут сидів, і списували грамоту на власність. Зараз забирав його покупець з собою, якби купленого коня.
В одному гуртку побачив Сагайдачний двох зв'язаних з собою молодих парубків дуже на себе схожих з лиця, хоч не рівних літами. Це були два рідні брати, їх купили два окремі покупці. Вони спам'яталися аж тоді, коли їх розв'язали і мали розлучити. Тоді кинулися собі в обійми і стали страшно плакати. Дозорець бив їх батогом, та вони цього начеб не чули. Держалися в обіймах, начеб зросли в одне тіло, та лиш тільки чути було: "Брате ріднесенький, прощай, брате", їх розлучили насилу і повели в різні сторони.
Так само трохи далі розлучили батька з сином-недолітком, котрий кричав і плакав на весь базар.
Дивлячись на це, наші подорожні і собі плакали нишком над людською недолею. Сагайдачний затискав кулаки з досади, кусав губи, що тих собачих синів нічого не зм'ягчить, що вони ще сердились і били мучений народ.
Було й таке, що покупець забирав більший гурток невольників, зганяв їх в одне місце, зв'язував разом. Такі в'язанки відводили підручні на кораблі, що стояли у пристані. Це були покупці гуртівні. Було між ними багато італійців, греків та вірмен. Вони відвозили свій товар продавати далі.