Прочитавши це слово, Сомс машинально зупинився й поглянув на марку. Наскільки він міг розшифрувати нерозбірливі ієрогліфи, що їх пошта поставила у вигляді штемпеля, наприкінці там було щось схоже на "сі", а також видніло "т". Челсі? Ні! Беттерсі? Можливо! Він читав далі.
"Чужоземці всі однакові. Вигнати їх у шию! Цей тип зустрічається з Вашою дружиною двічі на тиждень. Я знаю це, бо бачив усе на власні очі, а дивитися, як дурять англійця,— мені як ніж у серце. Постежте, і Ви переконаєтесь, що я кажу правду. Я б не втручався, якби це не був клятий чужоземець.
Щиро Ваш"
Сомс кинув листа з таким відчуттям, наче, зайшовши в свою спальню, він побачив там безліч чорних тарганів. Анонімність листа підсилила огиду, яку він відчував цієї хвилини. І найгірше було, що ця тінь ховалася в глибинах його свідомості від того недільного вечора, коли Флер показала на Проспера Профона, що гуляв на лужку, й сказала: "Никає, проноза!" Хіба не це примусило його сьогодні переглянути свій заповіт і шлюбний контракт? А тепер анонімний негідник, який, очевидно, не має з цього ніякої користі — хіба що задовольняє свою ненависть до чужоземців, витяг це неподобство з мороку, де Сомс волів його лишити. Щоб оце він у такому віці довідався про таку ганьбу, яка заплямувала матір Флер! Він підняв лист із килима, розірвав надвоє, але потім, стримавши бажання подерти його на дрібні клапті, перечитав знову. Цієї хвилини він прийняв чи не найнепохитніше рішення в своєму житті. Він нізащо не погодиться, щоб його втягли в новий скандал. Ні! Хай там що він вирішить зробити — а його рішення має бути розважливо-обмірковане й далекоглядне — він не зробить жодного кроку, який міг би зашкодити Флер. Коли курс був визначений і думки його знову підкорилися керму волі, Сомс зробив свої обмивання. Його руки тремтіли, коли він витирав їх. На скандал він не піде, але треба вжити якихось заходів, щоб покласти цьому край! Він зайшов у кімнату дружини і постояв, озираючи її. Думка знайти який-небудь доказ, що викриє Аннет і дасть можливість загрожувати їй, навіть не набігла йому в голову. Доказів таких годі шукати — вона жінка надто практична. Думку стежити за нею він відкинув, перш ніж вона з'явилася,— надто добре запам'ятався йому досвід минулого. Ні! У нього не було нічого, крім цього розірваного листа від якогось анонімного негідника, чиє безсоромне втручання в його особисте життя обурило Сомса до краю. Використовувати цей лист дуже гидко, але, можливо, доведеться піти на це. Яке щастя, що Флер немає вдома! Стук у двері перервав його болісні роздуми.
— Містер Майкл Монт, сер, чекає у вітальні. Ви приймете його?
— Ні,— сказав Сомс.— Так, прийму. Зараз я зійду вниз.
Що завгодно, аби тільки на кілька хвилин дати спочинок думкам.
Майкл Монт у фланелевому костюмі стояв на веранді, курячи сигарету. Коли Сомс з'явився, він кинув її і пригладив рукою волосся.
До цього юнака у Сомса було особливе ставлення. Якщо підходити до нього із старосвітською міркою, це звичайнісінький шалапут, безвідповідальний жевжик, а проте в ньому є щось привабливе, особливо його весела манера висловлювати навпростець усе, що він думає.
— Заходьте,— сказав Сомс.— Ви вже пили чай?
Монт зайшов.
— Я думав, сер, Флер уже вдома, але я радий, що її немає. Річ у тім, що я... я страшенно в неї закохався; так страшенно закохався, що, думаю, краще сказати вам про це. Я розумію, що звертатися спочатку до батьків — звичай старомодний, але сподіваюся, ви мені пробачите. Я мав розмову з батьком, і він каже, що коли я стану влаштовувати своє життя, він допоможе мені. В усякому разі, ідея припала йому до вподоби. Я розповів йому про вашого Гойю.
— Он як!— сказав Сомс невимовно сухим голосом.— То ідея йому до вподоби?
— Так, сер. А вам?
Сомс ледь усміхнувся.
— Розумієте,— провадив Монт, крутячи в руках свого солом'яного бриля, тим часом як його волосся, вуха, брови, здавалося, стали сторч від хвилювання,— коли людина побувала на війні, вона не може не поспішати.
— Щоб одружитися, а потім кинути дружину,— поволі сказав Сомс.
— Тільки не Флер, сер. Уявіть себе на моєму місці!
Сомс відкашлявся. Аргумент такий переконливий, що нічого не скажеш.
— Флер іще надто молода.
— Та ні, сер! Тепер такі часи, що всі ми дуже старі. Мій батько здається мені справжнісіньким немовлям. Щоправда, він барт, і це загальмувало його.
— Барт?— перепитав Сомс.— Що воно таке?
— Баронет, сер. І я теж буду колись бартом. Але я спокутую цей титул.
— То їдьте собі куди-небудь і спокутуйте.
Юнак благально вигукнув:
— О ні, сер! Мені неодміно треба бути десь тут, поблизу, інакше в мене вже ніяких шансів не лишиться. В усякому разі, ви ж дозволите Флер чинити на свій розсуд. Мадам ставиться до мене прихильно.
— Невже!— холодно сказав Сомс.
— Ви ж не відшиваєте мене, правда, ні?
І юнак подивився на Сомса так жалісно, що той усміхнувся.
— Хоч ви й вважаєте себе дуже старим,— сказав він,— але мені ви здаєтесь аж надто молодим. Вириватися в усьому наперед ще не є доказ зрілості.
— Гаразд, сер, щодо нашого віку хай буде по-вашому. Але щоб довести вам, наскільки це у мене серйозно, скажу одне: я взявся за діло.
— Радий це чути.
— Став компаньйоном одного видавця: мій старий труснув капшуком.
Сомс затулив долонею рота — він мало не сказав: "Боже, рятуй видавця!" Його сірі очі пильно вдивлялися у схвильоване обличчя юнака.
— Я нічого не маю проти вас, містере Монт, але Флер для мене все. Все, ви розумієте?
— Авжеж, сер, розумію; але для мене вона теж усе.
— Може, й так. В усякому разі, я радий, що ви розповіли мені. Гадаю, більше поки що немає про що говорити.
— Я знаю, сер, що все залежить від неї.
— Сподіваюся, що так воно буде ще довгий час.
— Ви не дуже підбадьорюєте мене,— раптом сказав Монт.
— Ні,— відповів Сомс,— бо, маючи чималий життєвий досвід, я не схвалюю поспішних одружень. Бувайте здорові, містере Монт. Я не розповім Флер того, що ви мені сказали.
— Ох!— зітхнув Монт.— За неї я ладен головою накласти. І вона це чудово знає.
— Мабуть, що так.
Сомс простяг йому руку. Неуважливий потиск, тяжке зітхання, і за мить гуркіт Монтового мотоцикла викликав в уяві картину густої куряви й поламаних кісток.