Коли він заходив у тиху заводь, його особливо дратувала думка про те, що різні безсоромні трести й монополії скуповують товари і, заволодівши ринком, штучно роздувають ціни. Ці мерзотники компрометують індивідуалістичну систему, це справжні лиходії, і йому навіть втішно бачити, як вони трусяться від страху, що весь цей лад полетить шкереберть і їм увірветься нитка.
Контора "Каткот, Кінгсон і Форсайт" займала перший і другий поверх будинку на правому боці вулиці. Піднімаючися сходами, Сомс думав: "Час уже пофарбувати приміщення".
Його старий клерк Гредмен сидів, як завжди, за величезною конторкою з численними шухлядами. Другий клерк чи, вірніше, півклерка стояв біля нього, тримаючи звіт маклера про інвестування грошей, одержаних від продажу будинку на Браянстон-сквер, що належав Роджерові Форсайту. Сомс узяв звіт і сказав:
— Акції "Ванкувер-Сіті". Гм. Вони сьогодні впали.
Старий Гредмен запобігливо прокректав у відповідь:
— Еге-е ж, але всі акції упали, містере Сомсе. Півклерка вийшов.
Сомс підколов документ до інших паперів і повісив капелюха.
— Я хочу подивитися на свій заповіт і шлюбний контракт, Гредмене.
Старий Гредмен повернувся, наскільки дозволяв його канцелярський стілець, і витяг два документи з лівої нижньої шухляди. Випроставшися, він підвів сиву голову, весь червоний від цього зусилля.
— Копії, сер.
Сомс узяв папери. Його раптом вразила думка, що Гредмен дуже схожий на гладкого рябого собаку, якого вони тримали на ланцюзі в "Притулку", аж поки одного дня Флер наполягла, щоб його пустили на волю, після чого він одразу покусав куховарку, і його застрелили. Якщо спустити з ланцюга Гредмена, чи він теж покусає куховарку?
Стримавши свою легковажну фантазію, Сомс розгорнув шлюбний контракт. Він не переглядав його ось уже вісімнадцять років, відколи змінив заповіт після смерті батька й народження Флер. Він хотів подивитися, чи є в ньому слова "поки перебуває під опікою свого чоловіка". Так, слова ці були. Проценти з п'ятнадцяти тисяч фунтів (які він сплачує їй, не вираховуючи прибуткового податку), поки вона перебуває з ним у шлюбі, і потім, якщо вона залишиться вдовою, "dum casta" [79] — стародавні й досить гострі слова, вставлені, щоб забезпечити пристойну поведінку матері Флер. Крім того, заповіт закріплював за Аннет тисячу фунтів щорічно з тією самою умовою. Гаразд! Він повернув документи Гредменові який узяв їх, не підводячи голови, крутнувся разом із стільцем, поклав на місце і провадив свої підрахунки.
— Гредмене! Мені не подобається становище в країні. У нас з'явилося забагато людей, позбавлених здорового глузду. Я хочу знайти спосіб, який забезпечить міс Флер від усіх неприємностей, що можуть постати в майбутньому.
Гредмен написав на промокальному папері цифру "2".
— Еге-е ж,— сказав він,— дух у нас неприємний.
— Звичайні запобіжні засоби проти можливих ексцесів не можна вважати достатніми.
— Та ні,— сказав Гредмен.
— Припустімо, що лейбористи прийдуть до влади або станеться щось навіть гірше! Найнебезпечніші люди — це фанатики. Візьміть, наприклад, Ірландію!
— Авжеж,— сказав Гредмен.
— Припустімо, я тепер відпишу їй усе з умовою, що діставатиму прибуток з капіталу, тоді з мене не зможуть узяти нічого, крім процентів, якщо вони, звичайно, не змінять закону.
Гредмен похитав головою й усміхнувся.
— О, вони цього не зроблять,— сказав він.
— Не знаю,— буркнув Сомс— Я їм не довіряю.
— Треба, щоб минуло два роки, сер; лише тоді капітал не обкладається податком на спадок.
Сомс пирхнув. Два роки! А йому ще тільки шістдесят п'ять.
— Не в тому річ. Складіть документ, що я відписую всю свою власність дітям міс Флер рівними частками, але, перш ніж вони вступлять у володіння нею, проценти йтимуть спочатку мені, а потім їй довічно, проте без попередньої виплати, і додайте пункт, що в тому разі, коли через якісь обставини вона втратить право на ренту, то гроші переходять у розпорядження її опікунів, яким належить використати їх в її інтересах цілковито за власним розсудом.
Гредмен прокректав:
— У вашому віці, сер, такі крайні заходи.. Ви втрачаєте контроль.
— Це моя справа,— гостро відповів Сомс
Гредмен написав на аркуші паперу: "Проценти довічно — попередня виплата — втрачає право на ренту — цілковито за власним розсудом..." і запитав:
— Хто ж опікуни? Можна взяти молодого містера Кінгсона; приємний чоловік і дуже надійний.
— Так, можна і його. Треба, щоб було троє. А от із Форсайтів я не бачу жодного, хто підходив би.
— Молодого містера Ніколаса ви не хочете? Він юрист. Ми доручали йому деякі справи.
— Він пороху не вигадає.
На обличчі Гредмена, масному від незліченних баранячих котлет, просочилася посмішка — посмішка людини, яка цілий день сидить.
— У його віці цього ще рано сподіватися, містере Сомсе.
— Чому? Скільки йому років? Сорок?
— Еге-е ж. Ще зовсім молодий.
— Гаразд, візьмемо його; але я хочу кого-небудь, хто був би своєю людиною. Нікого не придумаю.
— А як ви дивитеся на містера Валеріуса? Він уже вдома.
— Вел Дарті? Син такого батька?
— Гм-м,— промимрив Гредмен,— батько помер сім років тому... Не підходить за статутом.
— Атож,— сказав Сомс.— Я не хотів би зв'язуватися з ним.
Він підвівся. Гредмен раптом промовив:
— Якщо оподаткують капітал, сер, то можуть узятися й за опікунів. І ви нічого не виграєте. На вашому місці я б не поспішав.
— Це правда,— сказав Сомс.— Я так і зроблю. Ви вже повідомили на Вір-стріт, що будинок буде знесено?
— Ще ні. Наймачка дуже стара. Вона в такому віці, що, мабуть, не схоче виселятися.
— Хтозна. Тепер усіх посів дух неспокою.
— Все-таки щось не віриться, сер. Їй вісімдесят один рік.
— Надішліть попередження,— сказав Сомс.— Побачимо, що вона скаже. Ага, як справи містера Тімоті? Чи все влагоджено на той випадок...
— У мене вже є повний опис його майна. Меблі й картини всі оцінені, так що ми приблизно знаємо, чого можна сподіватися від аукціону. Проте мені буде шкода, як він помре. Боже милий! Я знаю містера Тімоті стільки років!
— Усі ми смертні,— мовив Сомс, беручи капелюха.
— Ато-ож,— сказав Гредмен,— але буде жаль: останній представник старого покоління! Може, мені перевірити скаргу пожильців будинку на Олд-Кемптон-стріт? Вони скаржаться, що їм заважає музика: ці губні гармонійки хоч кого доведуть до нестями.