Проте він таки турбувався, прямуючи до Пел-Мел. Англієць, не її віри, вже немолодий чоловік, який зазнав сімейної катастрофи,— що він міг дати їй? Тільки багатство, становище в суспільстві, спокійне життя, успіх у товаристві! Це багато, але чи досить цього для вродливої двадцятирічної дівчини? Він усвідомлював, що майже не знає Аннет. До того ж французька вдача її матері та й самої Аннет викликала в ньому якийсь дивний острах. Вони чудово знають, чого їм треба. Вони майже Форсайти. Вони ніколи не поженуться за тінню, не випустять з рук реальної можливості!
Величезне зусилля, якого йому довелося докласти, щоб написати коротеньку записку мадам Ламот, коли він прийшов до клубу, ще раз показало йому, що сили його остаточно вичерпалися.
"Шановна пані (писав він).
Із вкладеної в конверт газетної вирізки Ви побачите, що сьогодні я домігся судової постанови про моє розлучення. Проте за англійськими законами я не маю права одружитися знову, аж поки мине шість місяців і постанову буде стверджено. Тим часом я прошу Вас вважати мене офіційним претендентом на руку Вашої дочки. За кілька днів я напишу Вам знову й проситиму вас обох приїхати в гості до мого дому над Темзою.
Залишаюся, шановна пані, щиро Ваш Сомс Форсайт"
Запечатавши й відправивши листа, він пішов у їдальню. Трьох ложок супу цілком вистачило, щоб переконати його, що їжа йому не йде; тож він послав по кеб, поїхав на Педдінгтонський вокзал і сів у перший поїзд, що йшов до Редінга. Він прибув до свого дому, коли тільки-но зайшло сонце, і вийшов на лужок. Повітря було напоєне пахощами гвоздики, що цвіла по краях клумб. З річки віяло прохолодою.
Спочинок, спокій! Хай бідолаха спочине! Хай турбота, сором і гнів не шугають у нього в думках, наче хижі нічні птахи! Як голуби, що дрімають на сідалі в своєму голубнику, як пухнасті звірі в лісах на тому боці річки й простий люд у своїх хатах, як дерева й сама річка, що швидко побіліла у вечірніх сутінках, як потемніле волошково-синє небо, де вже займаються зорі,— хай він забуде самого себе й спочине!
X. ПРОЩАННЯ З ВІКОМ
Одруження Сомса з Аннет відбулося в Парижі в останній день січня 1901 року з такою потайністю, що навіть Емілі довідалася про цю подію тільки тоді, коли вона вже сталася. На другий день по весіллі він привіз її в один із тих затишних лондонських готелів, де за більшу плату одержуєш менше, ніж десь-інде. Її врода, оправлена в найкращі паризькі туалети, давала йому більше задоволення, ніж якби він придбав чудову порцеляну або коштовну картину; він нетерпляче дожидав хвилини, коли покаже її на Парк-лейн, на Грін-стріт або у Тімоті.
Якби хтось запитав його в ті дні: "Скажіть по правді, чи ви закохані в цю дівчину?"— він би відповів: "Закоханий? А що таке кохання? Якщо ви питаєте, чи відчуваю я до неї те, що відчував до Айріні в ті давні дні, коли я вперше зустрів її і вона відмовила мені; коли я зітхав, і страждав, і не міг заспокоїтися ні на мить, аж поки вона поступилася,— то ні! Якщо ви питаєте, чи я милуюся її молодістю й красою і чи хвилюються злегка мої почуття, коли я дивлюся на неї,— то так! Чи думаю я, що вона буде мені достойною дружиною й хорошою матір'ю моїм дітям? Знову — так! А чого ще мені треба? І що ще дістають від чоловіків три чверті заміжніх жінок?" І якби той цікавий провадив свої розпити: "Як ви гадаєте, чи чесно було спокусити цю дівчину, щоб вона віддалася вам на все життя, якщо ви насправді не зачепили її серця?"— він би відповів: "Француженки дивляться на ці речі не так, як ми. Вони вважають шлюб засобом влаштувати своє життя, мати дітей, і, беручи до уваги свій власний досвід, я не можу твердити, що ця думка позбавлена розумних підстав. Цього разу я не буду сподіватися більшого, ніж я можу дістати чи вона може дати. Я не здивуюсь, якщо через багато років наберуся з нею халепи; але на той час я буду старий, матиму дітей. Я просто заплющу очі, та й годі. Я пережив своє велике кохання, її велике кохання, мабуть, іще попереду — навряд чи його предметом буду я. Я пропоную їй багато, а від неї сподіваюся зовсім мало — тільки дітей або принаймні сина. Проте одного я певен: вона має здоровий глузд!"
І якби невгамовний розпитувач провадив далі: "То, виходить, ви не сподіваєтеся знайти в цьому шлюбі духовний зв'язок?"— Сомс посміхнувся б своєю кривою посмішкою і відповів: "Побачимо, як воно буде. Якщо я задовольню свої почуття, продовжу себе в своїх дітях, якщо в моєму домі пануватимуть добрий смак і добрий гумор, то це все, чого я можу сподіватися в своєму віці. Навряд чи я погоджуся змінити звичний плин свого життя заради якихось надуманих сентиментів". Після того цікавий, скоряючись правилам доброго тону, мусив би припинити свої розпити.
Померла королева, і в повітрі найбільшої столиці світу висіла сіра мла непролитих сліз. У хутряному пальті, в циліндрі, разом із Аннет, закутаною в темне хутро, Сомс перейшов через Парк-лейн того ранку, коли там мала проходити похоронна процесія, і пробрався крізь юрбу до огорожі Гайд-парку. Хоча загалом його мало хвилювали всякі громадські події, ця глибоко символічна подія, що підсумовувала тривалу яскраву добу, справила на нього велике враження. Тридцять сьомого року, коли королева вступила на престол, Пишний Доссет іще споруджував будинки, які спотворювали Лондон, а Джеймс, двадцятишестирічний юнак, тільки починав закладати підвалини своєї адвокатської практики. Ще ходили диліжанси; чоловіки носили пишні краватки, голили верхню губу і їли устриці просто з барилець; на зап'ятках карет стояли ліврейні груми; жінки говорили: "Подумайте!"— і не мали власного майна; чемність була узвичаєна, а бідняки тулилися в хижах; нещасних сіромах вішали за найменший злочин, і Діккенс тільки починав писати. Відтоді змінилося майже два покоління, що були свідками появи пароплавів, залізниць, телеграфів, велосипедів, електрики, телефонів і оце щойно автомашин, свідками такого накопичення багатств, що вісім процентів перетворилися на три, а Форсайтів намножилося тисячі! Змінилися моральні норми, змінилися правила поведінки, люди відійшли ще далі від мавп, богом став Мамона — Мамона такий респектабельний, що сам себе ввів у оману. Шістдесят чотири роки, які виплекали власність, створили велику буржуазію, зміцнили її, відшліфували, навели на неї полиск, так що зрештою вона майже перестала відрізнятися своїми манерами, звичаями, мовою, зовнішністю, нахилами й душею від аристократії. Доба, яка так позолотила свободу особи, що коли людина мала гроші, вона була вільна і юридично, й фактично, а коли вона не мала грошей, то була вільна юридично, але не фактично. Доба, яка так освятила лицемірство, що вдавати із себе респектабельного означало бути ним. Великий вік, що його всеосяжний вплив змінив геть усе, крім природи людини й природи всесвіту.