— Привіт, Уормсоне, як на вашу думку, чи дадуть мені пообідати?
— Саме збираються сідати за стіл, містере Веле. Містер Форсайт буде дуже радий бачити вас. Він згадував вас за сніданком: казав, що ви ніколи не заходите.
Вел усміхнувся.
— Ну, ось я й прийшов. Заріжте вгодоване теля, Уормсоне, подайте шампанського.
Уормсон ледь усміхнувся — ну й шибеник із цього хлопця!
— Я спитаю місіс Форсайт, містере Веле.
— Отакої,— буркнув Вел, скидаючи пальто.— Ви, мабуть, забули, що я вже не школяр.
Уормсон, який не був позбавлений почуття гумору, відчинив двері за вішалкою з оленячих рогів і оголосив:
— Містер Валерус, мем.
"От клята душа!"—подумав Вел, заходячи у вітальню.
Теплі обійми, вигук Емілі: "Це ти, Веле!"— і тремтячий голос Джеймса: "Нарешті ти з'явився!"— допомогли йому відновити почуття власної гідності.
— Чому ти нас не попередив заздалегідь? У нас сьогодні на обід тільки бараняче сідельце. Шампанського, Уормсоне,— сказала Емілі.
І вони пішли в їдальню.
За великим обіднім столом, тепер якомога зсуненим,— столом, за яким колись сиділо стільки елегантно вбраних гостей,— Джеймс умостився на одному кінці, Емілі на другому, а Вел посередині між ними; і на хлопця раптом повіяло самотиною, у якій жили бабуся і дідусь тепер, коли всі четверо їхніх дітей вилетіли з гнізда. "Сподіваюсь, я вріжу дуба перш ніж постарію, як дідусь,— подумав він.— Бідолашний старий, він висох на скіпку!" І, притишивши голос, він сказав Емілі, поки дідусь і Уормсон обговорювали питання, чи не забагато цукру поклали в суп:
— Вдома у нас таке заварилося, бабусю. Та, мабуть, ви знаєте.
— Знаю, мій хлопчику.
— Дядечко Сомс саме був у нас, коли я йшов із дому. А як, на вашу думку, невже нічого не можна зробити, щоб уникнути розлучення? Чому він так наполягає на цьому?
— Тихше, любий!— пошепки мовила Емілі.— Ми приховуємо це від дідуся.
Джеймсів голос озвався з протилежного кінця столу:
— Що там таке? Про що це ви розмовляєте?
— Про Велів коледж, Джеймсе,— відповіла Емілі.— У ньому навчався молодий Парізер, пам'ятаєш, згодом він мало не зірвав банк у Монте-Карло.
Джеймс пробурмотів, що він не знає, а Вел нехай там бережеться, бо ще, чого доброго, вскочить у якусь халепу. І він похмуро подивився на внука; крізь настороженість у його погляді прозирала любов.
— Чого я боюся,— сказав Вел, утупивши погляд у тарілку,— то це того, що мені доведеться жити в скруті.
Він інстинктивно вгадав слабке місце старого — його побоювання, що внуки не досить добре забезпечені.
— Ні,— сказав Джеймс, і з його ложки закапав суп,— ти матимеш досить грошей, тільки гляди, щоб тобі на все вистачило.
— Звичайно,— стиха мовив Вел,— якщо грошей буде досить. А скільки ж я матиму, дідусю?
— Триста п'ятдесят фунтів; це дуже багато. Коли я був такий, як ти, у мене майже нічого не було.
Вел зітхнув. Він сподівався дістати чотириста і боявся, що йому дадуть тільки триста.
— Не знаю, яку суму призначили твоєму юному кузенові,— мовив Джеймс,— він теж там навчається. Його батько багатий.
— А ви, дідусю, хіба ні?— зухвало спитав Вел.
— Я?— захвилювався Джеймс.— У мене стільки великих витрат. Твій батько...— І він замовк.
— У кузена Джоліона розкішний будинок. Ми їздили туди з дядечком Сомсом — стайні просто чудо.
— Ах!— Джеймс тяжко зітхнув,— Той будинок... Я наперед знав, що з цього вийде!
І він заглибився в похмурі роздуми над Тарілкою з риб'ячими кістками. Синова трагедія і той розбрат, який вона викликала в родині Форсайтів, і досі породжували в його душі цілу бурю сумнівів та побоювань. Вел, якому кортіло поговорити про Робін-Гіл, бо Робін-Гіл поєднувався з Голлі, повернувся до Емілі й запитав:
— Це той будинок, що його споруджено для дядечка Сомса?— і, коли вона ствердно кивнула, мовив:— Бабусю, будь ласка, розкажіть мені про дядечка. Що сталося з тітонькою Айріні? Чи вона жива? Мені здалося, що сьогодні він дуже занепокоєний.
Емілі приклала палець до уст, але Джеймс почув слово "Айріні" і зразу нашорошив вуха.
— Що там таке?— озвався він, не донісши до рота кусника баранини.— Хто її бачив? Я знав, що нам іще не раз доведеться почути про неї.
— Ну ж бо, не хвилюйся, Джеймсе,— сказала Емілі.— Їж собі спокійненько. Ніхто нікого не бачив.
Джеймс поклав виделку
— Отак воно завжди, мовив він. — Мабуть, я не доживу до того часу, коли ти мені що-небудь розкажеш. Сомс вирішив розлучитися?
— Дурниці, сказала Емілі з незрівнянним апломбом. —Сомс має досить здорового глузду, щоб цього не зробити
Джеймс узяв у жменю свої довгі сиві баки й пригладив їх так, що вони закрили його кощаве горло.
— Вона... вона завжди була.. мовив він, і на цій загадковій заяві розмова урвалася, бо саме зайшов Уормсон
Але згодом, коли на зміну баранячому сідельцю подали солодке і фрукти, коли Вел одержав чек на двадцять фунтів і дідусів поцілунок, не схожий ні на який інший поцілунок у світі,— старечі уста припали до нього з якоюсь боязкою жадібністю, наче піддаючися слабкості,— він у холі спробував знову завести цікаву для нього розмову.
— Бабусю, розкажіть про дядечка Сомса. Чому він так наполягає, щоб мама розлучилася з батьком?
— Твій дядечко Сомс, — сказала Емілі голосом, у якому звучала перебільшена впевненість,— юрист, мій любий хлопчику. У цьому ділі він тямить більше за нас.
— Справді?— промурмотів Вел.— Але що ж таки сталося з тітонькою Айріні? Я пам'ятаю, вона була така вродлива
— Вона... гм...— сказала Емілі,— повелася дуже непристойно. У нас не заведено про це говорити.
— Я не хочу, щоб усі в Оксфорді знали про наші справи!-вигукнув Вел.— Навіть подумати про це страшно. Чому не можна вгамувати батька, не виносячи цієї справи на люди?
Емілі зітхнула. Маючи стільки фешенебельних знайомств, вона весь час жила в атмосфері розлучень,— багато з тих, що колись сиділи за її столом, тепер ославилися на все місто Проте коли лиха слава стала загрожувати її власній родині це сподобалося Емілі не більше, аніж іншим. Але вона була на диво практична й смілива жінка і завжди віддавала перевагу реальним речам перед примарними видивами.
— Твоїй матері, Веле, буде краще, якщо вона зовсім звільниться,— сказала вона.— На добраніч, мій любий хлопчику, і не носи там, у Оксфорді, яскравих жилеток: вони вже вийшли з моди. Ось тобі невеличкий подарунок.