Аж голова паморочиться від несподіванки! Вхопила — і мерщій навшпиньки додому. Приховає знахідку, заодно обмізкує ситуацію.
Мати в себе чиюсь заповітну річ — великий козир! Та ще й таку особисту! Ще й — з волоссям! Не конче бути відьмою, щоб знати: через волосся можна робити з людиною що завгодно!
Загорнула гребінь у стару газетку й поклала в нижню шухляду шафи.
— Ві-ку-кусю, що ти можеш сказати про русалчині гребені? Мені про них реферат на канікули!
— Гребе ? — секунду чи дві подруга роздумувала, тоді, як завжди, вигорнула порцію інформації. — Ба моя казали, якщо в русал’ є гребінь, то вона може затопити ним будь-яке місце. Чеше коси — вода прибува’! Без гребеня вона засиха! Без гребеня вона й від бере’ далеко не відходить! Усе!
— Дякую, дорогенька! Чекаємо тебе і Павлика в Половинчику на Різдво! Передзвони, зустрінемо!
— Неодмі’ буду!
— Тоді й добалакаєм! Вітання татові!
— Спаси’! Приві’ твоїм рідним і Сашко’!
Сашко’?.. Леле, від радості зовсім стратила
глузд! Сашко Фадійчук — це ж до нього півгодини тому поспішала на побач... на дружню зустріч!
Нічого, Сашкові не звикати! Застебнула куртку й рушила на точку. Заодно поміркує дорогою, що робити з гребенем далі. Одне безперечно: повертати його власниці Софійка і не подумає.
іб. Нові невдачі й перші здобутки
Дядько Сергій прийшов цього вечора сам. Тітонька так забігалась у своїй лікарні, що навіть
до сестри не має сил навідатись. Прийде — і падає в ліжко. Щось не ладиться в їхній травматології з тим переламаним пацієнтом. Та й зморюється тепер швидше: навесні чекають синочка.
На кухні затишно посвистував чайник і текла мирна родинна балачка, як тут задзвонили у двері.
— Добрий вечір! Якраз до чаю поспіла! — баба Валя аж сяяла від задоволення. — Я вам пиріжечків гаряченьких принесла!
Відгорнула з тареля рушника, і навколо смачно й солодко запахло.
— Росавочка спекла! Ви ж тільки не видавайте мене: Росяничка просила не казати, хто пік! Вона частенько на кухні мудрує, сьогодні каже: "Почастуйте сусідів, усього ж не поїмо!"
— Ми з чоловіком давно постановили, що ваша внучка — дар Божий! — у мами від зворушення аж сльози виступили. — А повиробляла яку красу!
— Мушу визнати, що навіть моя майстриня Тетянка таких не втне! — Тато вибачливо обняв маму за плечі.
— Ого, та на цих пиріжках — справжнісінький орнамент білокрилівської культури! — аж присвиснув од здивування й захоплення Пустельник. Він узяв пиріжечка, вдихнув його аромат і
поклав на долоню. — Це ж диви, як охайно, як точно виліплено! Ваша онука — кондитер, археолог і художниця в одній особі!
— Правда, правда, діточки! Золото, не внучка!
Софійка не стерпіла наступних похвал і рушила до своєї кімнати. Але й звідти чула, як витьохкує баба Валя:
— А ви ще ж, дітки, не бачили, як вона малює!
— Малює? — зацікавився дядько.
— Ой, такі картини, такі ці, як його, аква... Не знаю, як їх там! Акварелі! І стидається показувати: мовляв, таке воно собі!
— Гм, ціка-а-аво! — протягнув Пустельник.
Софійка заткнула вуха, та все одно здогадалась,
що далі Пустельник просив бабу Валю показати йому — спершу потай від скромниці — бодай щось із Росавичних творінь. Здуріти можна!
Аби відволіктись, усоте за сьогодні набрала Сашків номер. І всоте почула ненависне: "Абонент поза зоною!"
Досі не могла відійти від учорашньої невдачі. Коли прибігла (ну, не так уже й бігла — просто швидко йшла) на... на дружню зустріч із Сашком, хлопця там... не застала! Виждавши трохи, потелефонувала йому на мобільний. І почула оте "поза зоною"! Ніколи ще Сашко не був для неї поза зоною!
"Абонент поза зоною!" — почула і встоперше. Хотілось кинути мобілкою об підлогу, та відволікла розмова на кухні, котра зненацька повернула в цікавіше русло.
— То вже б кликали і Росаву з нами повечеряти, — сокорила мама до баби Валі.
— Дякую, дітки, передам, що ви запрошували. Але заслабла: хрипить, у горлі дере!
Мама кинулась шукати стрептоцид.
— Ні-ні, не схоче! Всякими чаями лікується, каже, хворим потрібно пити багато. Це я винна. Мене вчора серце схопило, а всю валер'янку Фантикові оддала. Вона ж: "Піду куплю!" Просила її: "Вечоріє, не йди, і так переб’юся!" Ні ж, воно, добросерде, пішло по всіх аптеках! А там, як на зло, то позакривано, то немає! Поки нарешті десь чи не на околиці знайшло, принесло старій! Бабу врятувало, а саме, серденятко, занедужало!
Далі знов пішли ахи та охи про Росяницину ангельську вдачу. Але Софійці вони були вже не цікаві. Тішилася головним: загублений гребінь почав свою підступну дію! Росаву сушить у горлі, а далі буде ще ліпше! Зостанеться від тебе, Росавко, лиш обрис, і віднесе його Софійка чемненько назад до твого рідного каменя в Білокрилівському лісі! Ще й заб'є осиковим кілочком!
17.ДВІ ЗУСТРІЧІ
Все, більше не зможе! Рівно добу й одинадцять годин протрималась, аби не опускатись до принижень і не рушити на Сашкову точку чи, якщо доведеться, то й до нього додому. Годі! Зараз піде і все викаже йому простісінько в очі! В ті безсоромні очі, які ще недавно з якогось дива на хвильку І здалися красивими, а виявилися — зрадливими й брехливими!
— Може, й Ростика прихопиш? — несміливо спитала з коридору мама.
— Фіко! — білозубо потягнувся до Софійки братик.
— Ет, давай уже! — вчасно опанувала себе і чемно погодилася.
Ростика миттю вбрали й упакували на санчата. Так, спокійно, спокійно! Вона трохи продиха-ється й підійде до Сашка врівноваженою! Подумаєш, черговий хлоп як забув про свої почуття і, можна сказати, обов’язки! На чужу красу купився!.. Було би чим перейматися!..
За самонавіюванням не помітила, як наткнулась... на Кулаківського! Що це вже робиться?
Вона, як у давні часи, зашвендяла на Малофонтанну вулицю!
— А я саме до вас намилився! — Вадим аж наче стішився.
Зраділа б і Софійка, якби не знала, чим її куток приманює однокласника.
— Може, й мене підгребете своїм одинадцятим номером? — Так мило жартує!
Вадимовою мовою одинадцятий номер означав пішкаріус, тобто власний хід. Отже, він пропонував, аби Софійка з Ростиком склали йому компанію.
— ...Бо самому туди якось не канає...
— Гаразд, проведемо. — (Спішити все одно нікуди.) — Але у двір погребеш сам!