— Ти не рада? — запобігав перед Софійкою Фадійчук. — Так, на бал ти їх уже не вдягнеш, але — краса! Не викидати ж!
— Згодяться в офісі твого шефа. Мені вже їх не треба!
Не змогла признатись, що після неї до квітів і не торкнеться. Ясно: Росявка, покрасувавшись у чужих лі леях на балу, тепер підкинула їх у воду, щоб мати привід поговорити з Сашком. Наче не вона підлаштувала в тому ж місці аварію з машиною!
Софійка й Сашко вже повернулися з Білокрилівки. Ледве позбувшись непроханої Підліснячки, яка, спровадивши Вада, цілий день, мов прив’язана, ходила за ними та клеїлась до Сашка. Поки її, спасибі, не покликала з балкона баба Валя.
Стояли на ґанку Софійчиного під’їзду.
— Що вона тобі ще казала?
— Хто, Росава? Таж повторюю: показала місце, куди їх прибило! Я за валуном нізащо б їх не помітив!
— А ще що? — ненавиділа сама себе за надмірну допитливість, але стриматись не могла.
— Цікавого — нічого! — Сашко відводив погляд і явно щось приховував.
— А що нецікаве? Ану, дивись на мене!
Сашкові очі — і гарні ж очі, хто б подумав! —
ненадовго затримались у Софійчиних і знов опустились.
— Та не варте воно! — віднікувався з усіх сил. — Як поживає Чорнобілка?
— Чорнобілка поживає ліпше за свою господиню! Ну, то що?
— Справді нічого! — Сашко таки не вміє брехати. — Ми могли б зустрітись і завтра? Десь о п'ятій чекатиму коло зупинки. Чи де схочеш...
— Тільки як признаєшся, що' вона тобі сказа...
— Добре, але більше про це ні слова! Вона заявила, що в мене... що в мене красиві очі! Смішно, еге ж? От і я так вважаю! Сподіваюсь, проблему вичерпано?
Ах, так?! Та як... як вона сміла?! Це ж Софійка!.. Софійка помітила, що в нього гарні очі! Росявка не мас жодних прав судити про його очі! Перша розмова — і он аж куди зайшло!
— Ну, то й іди собі до неї!!! — відштовхнула хлопця, гупнула дверима і, згораючи від сорому та образи, побігла сходами.
— Але ж... Зажди! То як узавтра? — Сашко на мить розгубився, а тоді відчайдушно загукав: — Жду о п'ятій! На точці!
Та Софійка вже ридала, зачинена в своїй улюбленій шафі.
і4. Напружений день
Улюблена шафа! Що коли різьблена подруга вже простила Софійці гріх її батьків і знову готова допомагати? Якщо так, потрібна дрібниця: Росьчин портрет. Як добре, що запросила Павлика (і Ві-ку-ку теж, звичайно!) на Різдво до бабусі в Половинник: попросить намалювати... Тю, що Софійка видумує! Бракувало ще й Павликові закохатися в ту підлу Підліснячку!
Попросила в тата фотоапарат і облаштувала на балконі засідку. Ось лишень підстереже, коли старанна сусідчина внучка виноситиме сміття!..
День минав у напрузі. Чи бавилась із братиком, чи сиділа за книжкою (на канікули, як завжди, купа всякого "неодмінно прочитати"), чи на кухні запивала бутерброда улюбленим чаєм, — тримала при собі фотоапарата і всіма своїми фібрами дослухалась, коли зариплять двері в бабиній Валяній квартирі.
Як навмисне, в під’їзді тихо.
А ще мимоволі була прикута поглядом до настінного годинника: де та п’ята година?
Бо обрізи образами, а на зустріч із Сашком таки доведеться піти. Не тому, що Софійка дуже хоче його бачити, але ж не залишати хлопця на поталу Росьці! Бач, очі в нього красиві! Кулаківського тобі мало, ропухо зелена?!
Та й узагалі, не побачення це ніяке — дружня розмова, не більше.
Цікаво, чи назвав би Сашко красивими її, Софійчині, очі? Проти Росьчиних вони, звичайно, ніякі. А якщо підмалювати? Перебирала мамину
косметику. Тіні, туш, олівці... Навіщо стільки похмурих, неяскравих кольорів? Підвести зеленим? Чи справжній русалоньці більше підійде синє? Дожилася: очей підвести не тямить!
Шкода, що мама задрімала, присипляючи Ростика, — щось би дочці порадила.
За обмальовуванням повіки мало не проґавила довгожданого моменту. Спасибі Чорнобілці, нагадала: насторожила вушка й нявкнула в бік коридору. Справді, двері в квартирі навпроти скрадливо рипнули і сходами вниз поцокотіли бадьорі кроки!
Вхопила фотоапарата й вишмигнула на балкон. Зграбненький кожушок, узорчаста вовняна пов’язка на пишнокосій різьбленій голівці. В руках — пакет і бабин гаманець. Росава явно рушала до магазину.
Так-та-а-ак, хоч би не забути зняти кришку з об’єктива... Навести різкість... Боже, як тремтять руки!..
Почувалася хижаком, що занюхав здобич. Не дихати, не сполохати... Зосталося натиснути...
Раптом красуня підвела голову — ну, наче зумисне готувалася до зйомки! Підвела й сліпуче усміхнулася до Софійки.
Фотоапарат мало не випав із рук. Та й сама вона трохи не випала з балкона! Бо хоч палець і встиг
натиснути заповітну кнопку, та горе-фотографа і кадр засліпило спалахом Росавчиної усмішки.
— Привіт! Краєвиди знімаєш? — проспівав шоколадний голос.
Але Софійці грізно било у вуха й у скроні зовсім інше: "Замкни свої губи-губища, іДоки-пращоки, очі-праочі..."
— Вітання від зелених ропух! — Підліснячка прощально махнула узорчастою, в тон пов’язці рукавичкою. І зникла за хвірткою. Знає навіть, як Софійка недавно її подумки обізвала?
На відповідь не спромоглася. Навпомацки (таки ж осліпило!) повернулася до кімнати.
Довго не могла второпати, де вона й нащо стискає в руці фотоапарат. Кохана киця знову стала в пригоді. Муркотанням привела господиню до тями. Поступово повернувся зір, і Софійка здивовано побачила в люстрі свої "розпаровані" — одне з косметикою, інше без — очі. Ой, це ж скоро побач... зустріч із Сашком!!!
Очі від того спалаху чи від олівця трохи набрякли. Аби справді не уподібнитися до ропухи, пішла вмиватися рятівним чаєм.
Що ж, фотографії не вийде, проте за Фадійчука Софійка ще ого як побореться!
15. Рятівна знахідка
А дива таки бувають!!! Бо як інакше назвати те, що валялося на сходах, коли Софійка ступила за поріг квартири? Вадим би сказав: "Знов тобі підфортило, а мені — нічортісінько не попадається, саме фуфло!"
На сходах лежав гребінець!!! Не звичайний гребінець — Росавин кістяний гребінь!!! Цим розкішним гребенем завжди заколювала своє не менш розкішне волосся: ось на ньому навіть зосталося кілька зелено-смолянистих волосин! Сердегу, схоже, трохи збентежило Софійчине фотографування, якщо вже стала такі речі губити!
Отже, Софійка ще повоює!