Раніше Малх бачив правителів імперії на відстані, рятівній для підданих і для величі влади. Карикінтійська тіснота додала йому нових суперечностей. Префект, суддя-квезитор і логофет-скарбій були людьми особисто нікчемними і неуками, а їхня влада — необмежена. Єдиною метою правителів Карикінтії було вибивання грошей з підданих; надійним засобом виступали солдати, в'язниці, катування, страти.
Самі карикінтійські сановники, раз заплативши за посади, повинні були нагадувати про себе щорічними подарун-ками-донатіями імперській казні, покровителям і самому базилевсу.
Церква теж вимагала данину від благочестя віруючих. Забудькуватим нагадували тільки раз.
У Малха не вистачало пальців, щоб перерахувати нові суперечності. Його поривало писати історію. На чому, для кого?..
Не пропускаючи богослужіння, він намагався якнайчастіше потрапляти на очі Деметрію, суворому пресвітерові Карикінтії.
Подорожування зробило Малха поліглотом, тепер він побіжно навчився говорити по-слов'янськи чи по-скіфськи; карикінтійці байдуже вживали і ту й другу назви мови дніпровських варварів, багато слів яких дивували Малха своєю спорідненістю з еллінськими.
Минуло вже сорок поколінь відтоді, як бродячі море-плавці-мілетці першими зачепилися за північне узбережжя Євксінського Понту. Вони незабаром дізналися, що Борис-феном-Дніпром легко дістатися до областей старовинного землеробства, де власники добре оброблених полів охоче продають зерно, шкури, віск, хутро. Еллада звикла до пшениці, полби, жита, гороху, які прибували найдешевшим шляхом — по воді. Припинення понтійського привозу змушувало гордих афінян постити, поки купці довезуть зерно з інших земель.
У Карикінтії всі були в роботі; траплялося, що вкладений в діло капітал потроювався за один рік: торгівля з варварами обіцяла швидке збагачення, що пояснювало беручку силу приморських міст.
Малх підхарчовувався роботою у сріблоковаля і — письменні траплялися дуже рідко — іноді допомагав купцеві Репартію вести торгові записи. Важка лічба літерами-циф-рами висушувала мізки, а купцям доводилося приховувати прибутки, в іншому разі лихва, стягувана градоправителями понад податі, могла забрати будь-який зиск. Купці прикидалися бідняками. Але ж які події час від часу відбувалися на півночі? Чому іноді зникав дніпровський хліб? Малх переконався, що купці дивовижно мало знали про Дніпро і землі, які до нього прилягали.
Наступного року Репартій узяв із собою Малха на дніпровський торг.
Розділ четвертий ТОРЖОК-ОСТРІВ
Брехали купці, але настільки, наскільки треба було для справи. Брехали святителі більше,
аніж брехали купці. Бо святість більше за торг вірить собі та красивому слову
З давніх авторів
1
Рось геть спинила течію під слободою — ознака, що пора пливти на Торжок-острів. Товари для торгу поступово звезли на березі. Ціджений мед ішов у липових довбанках і в збитих теж з липових шалівок цеберках. Мед густий, а гірш води, через будь-яке дерево просякає, т/льки м'яка липа тримає його. Мита, переплавлена вощина збита в круги завтовшки як жорнове каміння. Шкурки хутрових звірів збиралися тючками по чотири десятки: темно-бурі бобри, сірі білки-вивірки, білі горностаї, темно-руді норки, огненні куни й лисиці, водяні видри-рибалки. Вичинені шкіри турів, волів, корів, кіз і баранів скручувались, як колоди, великі — по десятку, дрібні — по двадцять шкур. Дорогий товар — зерно — насипали в пошиті з овечих шкур мішки. В кожному шість пудів та ще й з торговим надлишком, щоб не втратити честь. Копчене м'ясо домашньої худоби, турів, вепрів заготували, знявши з кісток і витримавши під гнітом.
Десять роських родів навантажили сорок сім човнів. Кожен рід посилав на торг свої човни. В кого виявилося більше товару, той і більше човнів відправив.
На човні вісім веслярів, дев'ятий із стерновим веслом та двоє-троє старших. Всеслав для охорони дав три десятки молодих слобожан, більше задля честі, задля того більше, аби молоді побачили інших людей.
Рось-річкою пливти у повінь все одно що озером. Відчаливши вранці, човни ще до полудня дістали початку великого коліна. Тут Рось тече навпроти Дніпру, він — на південь, вона — на північ.
З правого берега — заплава. Влітку зорові відкривається низький берег, поритий старими руслами та озерами.
Пагорби заросли деревом, яке любить воду,— сірою топ>> лею, осокором, вербою. Заплава майже непроходима, тут мисливські угіддя каничів. Східні сусіди росичів беруть незліченну данину пуху з дикої птиці, зі старих русел черпають дурну рибу, що набивається туди в повінь. Хіба її вибереш усю? До осені в сотнях озер і озерець не видно води, не ряска — дохла риба перетворює водойми на кашу. Здаля таке озеро здається білим, наче там сніг. Вітер доносить сморід, бридкий для людини, але заманливий для багатьох диких звірів. Вони йдуть поласувати тухлятиною. Каничі поживляються звіриною шкуркою.
Мало хто з росичів бачив цю заплаву. Влітку їм нічого робити в гирлі. А тепер заплави немає, є неозорий простір без берегів. Де-не-де стирчить очеретина — верхівки затоплених дерев, удалині видно, як голови в кудлатих шапках, вершини лісистих пагорбів, що поставали зараз островами. Молоді дивляться не надивляться: ось воно море яке! Такого сяяння, блиску, гри не буває на Росі.
Пливти б та пливти весь час до невидимого берега, який, напевне, як у казці про заморські країни.
Дай волю молодим, вони й пустилися б у плавання. Але старші знають, що заплавний розлив схожий на життя. Тут зверху і рівно, і гладенько. А знизу коряги, затонулі дерева. В каламутній воді не видно — заїдеш у затоплений ліс, на мілину потрапиш. Намокне товар і зовсім пропаде. Човни йшли вірною дорогою, вздовж високого лівого берега, основним руслом.
Росичів наздоганяли ілвичі. Ці були багатші за своїх сусідів не лише чисельністю родів і душ. Мала кількістю воїнів ілвицька слобода залишала на господарстві руки. Гнали ілвичі сто сорок чотири човни, повних дванадцять дюжин. Понад шість човнів з товаром припадало в них на рід, а в росичів не було й по п'ять. Навіть ілвицька слобода послала на торг два човни. Довірений наступника Мужила віз товар, надбаний промисливими слобожанами.