Учасники "круглого столу" не вловили ніякого натяку у виборі саме цього замку, давній господар якого не відзначався високою цнотою, не вловили ніякого натяку на свою ймовірну спровиненість перед людством, стривоженим з приводу непередбачених і незапланованих наслідків їхньої діяльності. Чи можна класти в основу прогресу віру? І чи тільки про якусь провину вчених слід вести сьогодні мову? Може, загроза в запереченні науки, в антисцієнтизмі, який починає панувати навіть у багатьох буржуазних енциклопедіях? Екзистенціалістські марення про шукання свободи в собі, для себе і завдяки самому собі призвели до того, що молодь настроюється проти науки й проти техніки. Студентські бунти, вимоги закрити університети, розпачливий вигук двадцятого століття: зупиніть планету, я зійду. Ніби з трамвая.
Апеляція молоді "до нутрощів, а не до розуму" (to the gut, not to the mind), що так і нагадує улюблену цитату Гітлера з Д. Лоуренса: "Мисліть своєю кров'ю!" — хіба це все не нагадує нам часів обскурантизму і хіба не суперечить тому розквіту, якого досягла людська думка передовсім завдяки інтернаціональній дружині сучасних учених? А між тим учені, хоч їх кількісно щодень більшає і хоч видатки на науку загрожують незабаром перевищити зріст національного доходу найрозвиненіших країн, водночас утрачають те становище, яким володіли ще з часів Арістотеля. Всі колись знали Уатта, а хто тепер чув про Каро-терса, який відкрив нейлон, або про Шоклі, з іменем якого пов'язана поява транзистора? А хто, крім спеціалістів, знає, що автором теорії інформації є Шеннон, а теорії ігор — Нейман? Хто належно оцінить тих численних, а отже, й безіменних, виходить, творців інтелектуальної технології сучасного суспільства? Лінійне програмування, аналіз систем, теорія інформації, теорія ігор і моделювання, економетричні й прогнозуючі моделі господарчих явищ — усе це, пов'язане з операціями електронно-обчислювальних машин, в колосальній ступені збільшує розумовий потенціал людства, що слід би дякувати науці й ученим, а не критикувати їх. Відомо ж: щоб критикувати, треба більше здоров'я, ніж розуму.
Приблизно такими сумними медитаціями розпочалися розмови у великому замковому залі, у високі вікна якого буйно била зелена барва трави, так ніби нагадуючи усім цим приголомшеним своїми технічними ідеями людям про незнищимість і красу того життя, яке існує поза наукою так само й для них.
Уже не вперше Карналь зазнавав дивного відчуття навмисного уповільнення життєвого ритму. Це було майже завжди під час зарубіжних поїздок. Зустрічі й розмови майже на будь-якому рівні відбувалися в якомусь дивному стилі, учасники, мовби заповзявшись спростувати тези американського футуролога Олвіна Тофлера, який, лякаючи обивателів неминучістю стехні-зованого майбуття, доводив, що найприкметнішою рисою нашого часу є колосальне прискорення всього життя, яке прирікає, мовляв, нас на постійну непевність, хаос почуттів, отупіння й апатію через неможливість блискавичних прийнять вирішень, щось ніби схоже на парадоксальну фазу з дослідів академіка Павлова.
В замку Сюллі, щойно по його залах, дворах, гольфових полях порозбредалися вчені і їхні супутники, запанував мовби той самий темп життя, що був тут у шістнадцятому й сімнадцятому століттях, ніхто не квапився зі своїми думками, ніхто не рвався до слова, півдня пішло на ознайомлення з замком і околицями, тоді, ясна річ, був обід, бо де ж і пообідати людям, як не у Франції, та ше на Луарі, та ще в одному з її найкращих замків. Були вина в старих пляшках, без фабричних етикеток, вина з тисячолітніх лоз, такі вина п'ють не інакше, як у супроводі відповідних високих слів, і високі слова були сказані французькими вченими за правом господарів, головне ж: за правом французів. Говорено багато й мало водночас, бо про французьке вино хоч як багато говорити, не скажеш нічого. Хтось із гостей жартома спитав, чи є у Франції таке вино, яке могло б замінити жінку в постелі. Йому відповідали, що є й таке вино, хоч важко назвати його марку з тих понад п'ятисот вин, якими славиться ця земля.
Вино — це так, а сири? На кожен день року є свій сорт сиру, за обідом ви можете попробувати відразу двадцять і тридцять сортів сиру, ніжного, як щічка дитяти, гострого, як захват, пікантного, мов галльська дотепність. Овернський каперон з часником — сир, який, мабуть, пробував ще Юлій Цезар. Славетний камамбер відзначений пам'ятником нормандській жінці Марії Гарел, яка в 1761 році вперше зварила цей сир. Сири з молока коров'ячого, овечого, козячого, білі, червоні, зелені...
Вечорами в замку влаштовувано ілюмінацію і концерти ба-роккової музики на пленері, себто на відкритому повітрі. Молоді французькі вчені грали щось занудливо-довге й навмисно уповільнене на великих дерев'яних дудках, про які шанобливо перешіптувалися знавці: ренесансові інструменти. Тоді з Орлеана прибув невеличкий, але гарно зіграний оркестрик. Вечір музики Равеля, Моцарта, Дебюссі. Спати Карналя щоразу возили в "Маленький спочинок" з його рипливими сходами, нічними шерехами і загадковими стуками. Американці були його сусідами по готелику, щоранку вони дивували навіть звиклих до примхливої моди французів неймовірно широкими (щоразу новими) галстуками, а ще обурювали безглуздим намаганням довести схожість французької з їхньою американською мовою. "О,— вигукував один з американців,— "кодак"!" "О,— вторив йому інший,— "форд"!" Вони розсідалися коло протилежних вікон автобуса, щоб оглядати вивіски з обох боків шосе, і радо повідомляли про свої нові й нові відкриття, які свідчили про переможне вторгнення американських термінів у святиню французької мови: "Ессо!", "Грілл!", "Дансинг!", "Бар!", "Дискотека!", "Кока-кола!"
Коли після затяжливих, сповнених непевності й тривоги, повільних розмов і, сказати б, пригальмованого обміну думками в дискусії нарешті слово взяли американці, вони відразу виказали свою енергійність і тут.
Ніяких загальних теорій, ніякого відчаю з приводу того, що науково-технічний прогрес, як схильний дехто припускати, випереджає традиційну розсудливість. Турбота про довколишнє середовище для деяких людей перетворилася на емоційний синдром. Техніки лякаються тільки ті, хто її не має. Техніка забруднює середовище? То й що? Як усяка жива істота, людина в силу самого її життєвого процесу не може чогось не забруднювати. Будь-яка тварина (а не тільки людина) запаскуджує власне гніздо продуктами свого метаболізму, коли вона не може з нього вийти. Наше гніздо — Земля, наш із неї вихід — прорив у кос-мос. Людина для вдоволення своїх фізичних і моральних потреб повинна покладатися передовсім на свій геній, а не на природне земне середовище. Слід з усією рішучістю пристати до постулату Тейярда де Шардена про потребу замінити еволюцію фізичну розумовою. Наші можливості невичерпні. У нас є термоядерні мускули, які дозволяють нам розколювати астероїди і врізатися в кору планет для одержання потрібної промислової сировини. Космічні кораблі транспортуватимуть сировину на позаземні промислові підприємства, звідки на землю передаватимуться вже готові вироби для нашого споживання й користування. Енергія для земних потреб так само вироблятиметься в космосі. Прорив у космос — це не просто розширення людських можливостей подібно до запровадження електроннообчислюваль-ної техніки. Це порятунок людства в майбутньому, власне, це та технічна ідея, яка зрівнює людей з богами. Думка про те, що з плином часу людина може змиритися зі зниженням свого життєвого рівня, зважаючи на неухильну деградацію земного середовища, здається не просто неймовірною — вона цілковито абсурдна. Між завданнями виробничими і суто людськими немає ніякого протиріччя. Ще в середні віки панувала думка про те,, що наука не закликає ні до богів, ні до сварок, а тільки до встановлення миру між людьми і зосередження зусиль проти природи речей.