Карналь не став завдавати прикрощів мадам Таке і з'їв усе, що вона йому подавала в безмежній своїй французькій щедрості, яка велить нагодувати й напоїти гостя, подорожнього, муж* чину так, як це вміють тільки у Франції. Папуга в клітці зба-дьорливо посвистував до Карналя, мадам Таке радо всміхалася, все було прекрасно.
— Добраніч, мадам Таке.
— Добраніч, мосьє академік.
Спав Карналь неспокійно. В готелику все тріщало, стукало, рипіло, було повно шерехів, пошептів, зітхань, так ніби "Маленький спочинок" всуціль населяли не люди, а духи. Коли все ж удалося Карналеві на якусь хвилину провалитися в бездонну прірву сну, то майже відразу вирвало його звідти дзвінком телефону, лихоманковим стукотом у стіну, криком: "Петрику!" Він підхопився на своєму широчезному ложі, довго сидів, слухав — ніде нічого. Приснилося чи причулося? До ранку вже не заснув, тривожна млість охоплювала всього, в голові — ніяких думок, самі уривки, що їх ні стулиш, ні поставиш сякими-таки-ми рядами. Непевність, хисткість, розбентеженість. Мабуть, не треба було згоджуватися на цю поїздку. Невчасна для нього. Не в такому він стані, щоб дискутувати, відстоювати принципи. А коли ж буде відповідний стан? І хто може ждати? Наша поведінка — наш труд. Це природний стан твій, коли ти справжня людина. А труд ученого — і в відстоюванні принципів.
На сніданок зібралося все шановне товариство, яке населяло середньовічний притулок мадам Таке. Не вийшов тільки з своєї кімнати соціолог-італієць, бо вночі в нього щось рипіло під дверима, і він проплакав усю ніч, а тепер боявся переступити поріг, хоч, кажуть, важив сто двадцять кілограмів і міг гнути підкови в долоні. На жаль, навіть сучасні соціологи можуть бути забобонними.
Поза тим було багато достойних людей, багатьох з яких Карналь знав або ж особисто, або з їхніх писань. Два молодцюваті американці, які їздили на всі симпозіуми тільки вдвох, мабуть, привезли сюди свої нові похмурі розмірковування щодо двотисячного року, що не заважало їм голосно сміятися за сніданком, бадьоро посмикувати довгими шиями назустріч кожному новому знайомому, час від часу пробувати пересвистіти папугу в клітці, від чого велемудрий птах губився й подивовано вмовкав, мабуть, уперше в своєму довгому житті зустрічаючи таких агресивних представників людського роду.
Був там бородатий етолог, адепт Конрада Лоренца. їздив по всіх світах, аби довести, що звірі ліпші за людей, бо, мовляв, звірі ніколи не вбивають один одного, навіть вовки, змагаючись за самку чи за поживу, тільки символічно можуть доторкуватися іклами до шиї переможеного, ніколи не перегризаючи горла. Ворон ворону ока не виклюне. А людина — може. На сніданок етолог попросив додаткову порцію мармеладу й ще одну чашку кави, бо етологічні теорії вимагали відповідної міцності тіла від їхнього носія і пропагатора.
Був там глухий ерудит з Рейну з молодою дружиною. Напхав мозок безліччю всіляких знань завдяки надійній ізоляції від усіх тих дурниць, які нам доводиться вислухувати щодня.
Був науковий оглядач одної з найвпливовіших буржуазних газет, чоловік, про якого казали, що це найдорожчий у світі науковий оглядач. Це не заважало йому з'явитися на сніданок без галстука, маючи сорочку висмикану з штанів, волосся нерозчесане, окуляри непротерті — типовий релікт давно минулих епох, коли вчені мали бути неодмінно диваками на кшталт Ньютона або Каблукова.
Звичайно ж, були неймовірно ввічливі японці з мініатюрними касетними магнітофонами й понадчутливими мікрофонами, які давали їм змогу записувати, здавалося, навіть невимовлені слова. Японців було троє. Всі молоді, два чоловіки, одна жінка. Приплющені очі, погляд, звернений всередину, річ у собі. До такого погляду ніяк не пасували понадчутливі мікрофони.
Були дами в жакетах з товстого, майже шинельного сукна, страшенно заклопотані й стурбовані вже не власною долею, на яку давно махнули рукою, а долею людства, планети, всесвіту.
Був швейцарець з вусами борця Піддубного, але посинілий од виснаження, так ніби втік сюди з Давоського туберкульозного санаторію. Швейцарець приїхав з дружиною, бадьорою бабусею в штучному каракулі, яка всім обіцяла, що в замку Сюллі гратиме на клавесинах сонату Моцарта.
Були чубаті, бородаті, в светрах, у шарфах, у джинсах, були старі й молоді, відомі й невідомі, деякі сором'язливо червоніли, входячи до ресторану й опиняючись серед такого вишуканого товариства; для деяких реальною була загроза стати міфом, розсипатися від склерозу, так що Карналь тільки дивувався їхній відвазі, яка штовхала їх на таку далеку й нелегку подорож. Хоча цивілізація. Скорочуються відстані, зводяться до мінімуму зусилля, все стає можливим.
Він ще не допив своєї кави, як з'явилася Жіль, ведучи за собою високого хлопця в сірім костюмі, з очима так само сірими, як його костюм.
— Юра з ЮНЕСКО,— відрекомендувався хлопець.— Вчора не зміг вас зустріти, бо нам пізно повідомили, насилу знайшов. Усю ніч їздив по замках Луари.
— Все попереду,'— заспокоїв його Карналь,— ви не запізнилися. Вчора мені помогла Жіль. Тепер сподіваюся на ваші спільні зусилля. Хоч, мабуть, перекладачами мають нас забезпечити на засіданнях.
— Так,— підтвердив Юра,— "круглий стіл" організований департаментом науки ЮНЕСКО. Все має бути ідеально. Але українське представництво не могло кинути вас напризволяще. Окрім того, я привіз вам офіційне запрошення радянського посла відвідати його перед поверненням вашим на Батьківщину. Він знає вас ще з Києва.
— Так, ми знайомі. Питимете каву?
— Дякую. Ми з Жіль уже поснідали. Тут поряд готелик "Вікторія". Трохи сучасніший, хоча сніданки тут скрізь однакові, на них час не діє.
— У "Вікторії" слід було б поселити вчених,— зауважив Карналь.
— Вони хотіли підкреслити вашу втому. Ніхто тепер так багато не працює, як учені. Вони заслуговують на маленький спочинок бодай під час отаких короткочасних поїздок.
Їхати далі мали автобусом. Там уже була решта вчених. Два ретельні англійці, які вже зрання щось нотували у великих записниках, два африканці, масивні, загадкові, схожі на богів дощу, грому й усіх стихій, з ними були французи, що за правом і привілеєм господарів могли собі дозволити прислати не одного й не двох учених, а кількох, щоб гідно представити всі галузі знання і вгадати всі ймовірні напрямки дискусії. Карналеві дісталося місце посередині автобуса, Юра примостився попереду, Жіль сіла поруч з академіком.