Коли незнайомця представили, як Лео Джером, мені не довелося пускати в хід професійні навички, щоб зрозуміти, хто він такий. Я вже був знайомий з його матір'ю, місіс Перрі Портер Джером. Вдова і дуже мила жінка, —— справжня душечка, на думку Курта Боттвайля. Під час слідства вона поводилася так, мовби гобелени належали їй особисто, хоча, можливо, вона мала таку вже манеру триматися. Я міг би здогадуватися про її стосунки з Куртом Боттвайлем, проте, не стану. У мене й так вистачає клопотів сприводу власних відносин з людьми, щоб витрачати свою сіру речовину на подібні дрібниці.
Що стосується її сина Лео, то статуру він успадкував явно від батька, а не від матері – високий, худокостий, з довжелезними руками і великими відтопиреними вухами. Йому було років під тридцять, менше ніж Кірнану, але більше, ніж Марго і Черрі.
Лео втиснувся поміж мене і Черрі, повернувшись до мене спиною, а Еміль Хетч вчепився в Кірнана, явно наміряючись почастувати його якоюсь нудятиною. Я легенько взяв Марго під ліктик і повів її до дивана, розмальованого фігурами із евклідової геометрії в шести, чи семи кольорах. Ми зупинились напроти, розглядаючи чудернацькі візерунки.
– Вельми красиво, – висловився я, – та з тобою ні в яке порівняння не йде. Ех, чого б я тільки не віддав за те, щоб зробити цей дозвіл оригінальним! Не пошкодував би, навіть, ще двох доларів. Що ти на це скажеш?
– Ти! – зневажливо фиркнула Марго. – Ти не оженився б і на місс Всесвіту, навіть, якби вона приповзла до тебе на колінах з мілліардом доларів.
– Давай перевіримо. Скажи їй, що вона може спробувати щастя. Ну як, вийшло?
– Чудово. Кращого не можна було й очікувати.
– Таким чином, ти мені відмовляєш?
– Авжеж, Арчі, золотко моє. Але я готова стати тобі сестрою.
– Сестру я вже маю. А дозвіл я хотів би лишити собі на згадку, тим паче, що особливо афішувати його не варто. Ще збреде кому-небудь до голови притягнути мене за підробку. Втім, можеш послати мені його по пошті.
– Ні, не можу. Курт розірвав його.
– Бодай його! А де клапті?
– Він викинув їх у корзинку для паперів. А ти прийдеш на весілля?
– А де знаходиться ця корзинка і як вона виглядає?
– Біля письмового стола в його кабінеті. Золочена, як і все решта. А сталося це вчора ввечері, після вечері. Так ти прийдеш на весілля?
– Ні. Моє серце обливається кров'ю від скорботи. Серце містера Вульфа також може не витримати... До речі, мені б краще вже злиняти звідси. Не можу ж я стирчати тут, убитий горем.
– Тобі і не доведеться. Курт не знає, що я тобі розповіла, і до того ж ти зовсім не... Він, ось і він сам!
Вона метнулася до стойки бара, куди направився і я, повільно і статечно. Першою увійшла, вірніше – впливла місіс Перрі Портер Джером, пухкенька, як плюшевий ведмедик, закутана в хутра. При появі місіс Джером усі поштиво встали з табуретів – правда, скоріше шанування адресувалося її супутнику. Певна річ, вона, звісно, душечка, але Курт Боттвайль – бос! Зупинившись кроків п'яти від бара, він розкинув руки і проспівав: "Я з Різдвом усіх вітаю! Щастя, радості бажаю!"
Я так досі і не розібрався у Боттвайлі. Тоді, кілька місяців тому, у мене склалося про нього перше враження, як просто про ще одного з їх компанії, але я помилявся. Середнього зросту, повнотілий, але не гладкий, років сорока двох – сорока трьох, волосся зачісане назад над лисіючим тім'ям, – нічого визначного, проте було щось в його зовнішності, що притягувало увагу не тільки жінок, але й чоловіків. Якось Вульф запросив його на вечерю, і вони впродовж всієї трапези жваво обговорювали знахідку згортків з Мертвого моря. Пару разів я зустрічав Боттвайля на бейсбольних матчах. Словом, з остаточною оцінкою доведеться ще зачекати.
Коли я сперся обіруч на стойку бара, де Санта Клаус розливав по келихах "Дом Періньон," Боттвайль, помітивши мене, на мить примружився, а потім усміхнувся.
– Гудвін! Ви тут? Чудово! Едіт, ваш любимий детектив нагодився!
Місіс Перрі Портер Джером, котра вже тяглася до келиха з іскристим напоєм, обернулася і втупилася в мене.
– Хто вас покликав? – різко кинула вона і відвернулася, не даючи мені відповісти. – Черрі, мабуть. Ох, вже ця Черрі! Лео, досить мене штовхати! Авжеж, забери, будь ласка. Тут надто спекотно.
Вона дозволила сину стягти з неї хутряне манто і знову потяглася до келиха. Коли Лео, поклавши норкове манто на диван, повернувся до стойки, кожен з нас вже взяв собі по келиху, і всі погляди спрямувалися на Боттвайля.
Боттвайль обвів усіх очима.
– Бувають часи, – проголосив він, – коли царює любов. Бувають часи...
– Почекайте хвилинку, – перервав його Кірнан. – Ви теж маєте отримати задоволення. Ви ж не любите шампанське.
– Нічого, Ел, ковточок я стерплю.
– Але задоволення не отримаєте, – заперечив Кірнан. – Почекайте.
Він поставив келих на стойку, швидко покрокував до дверей і вийшов. П'ять секунд по тому він повернувся з пляшкою в руці. Коли він повернувся до Санта Клауса і попросив чистий келих, я розгледів етикетку "Перно." Кірнан витяг з шийки пробку, котра на дві третини стирчала назовні – було ясно, що пляшку вже відкупорювали, – наповнив келих до половини і протягнув Боттвайлю зі словами:
– Ось, тепер ми всі насолодимося.
– Дякую, Ел. – Боттвайль взяв з його рук келих з перно. – Мій таємний явний порок. – Він підняв келих. – Отже, я повторюю, що бувають часи, коли царює любов... Санта Клаус, а де ваш келих? А, вам, мабуть, маска заважає... Бувають часи, коли крихітні демони ховаються по своїх норках і, навіть, потворність приймає прекрасне обличчя; коли світло осяває найтемніші кути; коли тепліють найхолодніші серця; коли трублять труби, сповіщаючи про початок епохи щастя і доброзичливості замість епохи тьми, заздрості і злоби. Ось зараз саме такий час. Веселого Різдва усім! Вітаю вас!
Я вже зібрався було цокнутися, але побачивши, що і душечка, і бос підносять келихи до губів, послідував їх прикладу, як і всі решта. Я подумав, що красномовність Боттвайля заслуговує більшого, ніж один ковток, тому залпом спорожнив келих і краєчком ока помітив, що і бос від мене не відстає, явно віддаючи належне своєму перно. І тут заговорила місіс Джером: