Різдвяна вечірка

Сторінка 2 з 19

Рекс Стаут

– Сядь!

– Я надто схвильований, щоб сидіти. Я також віддаю належне кулінарному мистецтву Фріца. Я обожнюю більярдний стіл у цоколі. Я закоханий у Західну тридцять п'яту вулицю. Я не уявляю свого життя без однобокого скла, вставленого у вхідні двері. Мені шалено дорогий килим, котрий я зараз топчу ногами. Я боготворю ваш улюблений яскравожовтий колір. Все це я розповів Марго, а також багато іншого – зокрема те, що у вас алергія на жінок. Ми все з нею обговорили, обміркували і прийшли до висновку, що готові ризикнути, і по поверненню зі шлюбної подорожі оселимося тут, скажімо, на місяць. У моїй кімнаті влаштуємо спальню, а в кімнаті напроти – вітальню. Туалетів і ванн вистачить на всіх. Їсти ми можемо разом з вами, як досі їв я, якщо хочете, можемо приймати їжу у себе нагорі. Якщо експеримент удасться, то оплату нових меблів і ремонт ми беремо на себе. Марго лишиться працювати у Курта Боттвайля, отже, вона не буде стирчати тут вдень і мозолити вам очі, а оскільки Боттвайль спеціалізується на облаштуванні інтер'єрів, усі покупки дістануться нам по оптовій ціні. Звичайно, ми залишаємо ці пропозиції на ваш розсуд. Дім же, як не крути, ваш.

Я взяв зі столу свій шлюбний дозвіл, акуратно склав і сховав до внутрішньої кишені.

Очі і губи Вульфа лишалися вузенькими щілинками.

– Я тобі не вірю, – проричав він. – А як же місс Роуен?

– Давайте не будемо втягувати сюди місс Роуен, – сварливо відповів я .

– А як щодо тисяч інших жінок, за якими ти волочишся?

– Зовсім не тисяч. Навіть і одна тисяча не набереться. І щодо "волочишся" я не певен; перевірю по словнику. Думаю, що ви не точно уявляєте його зміст. До того ж усі ці жінки своє отримають, як і Марго, наприклад. Самі бачите – душевнохворий я лише до визначеної межі. Я віддаю собі звіт...

– Сядь!

– Ні, сер. Я віддаю собі звіт у тому, що нам доведеться все це обговорити, проте, зараз ви надто збурені і погано розумієте, так що душевну бесіду нам краще відкласти на день-другий, а то й більше. До суботи думки про те, що в вашому домі оселиться жінка, можуть допекти вас до живого – гірше, ніж зараз, – або навпаки, – ви заспокоїтесь настільки, що будете лише тихо кипіти, як чайник, і бризкати слиною. У першому випадку ніякі розмови нам не допоможуть. У другому – ви можете прийти до висновку, що варто спробувати. Так, принаймні, я сподіваюсь.

З цими словами я круто розвернувся і вийшов геть.

У передпокої я зупинився і задумався. Звісно, я міг би піднятися у свою кімнату і подзвонити звідти, але розлючений Вульф цілком міг підняти трубку свого апарата і підслухати розмову, в той час, як я хотів поговорити без свідків. Тому я зняв з вішака капелюха і пальто, вдягнувся, вийшов, зачинив за собою двері, спустився з ганку, протупав до аптеки на Дев'ятій авеню, знайшов вільну кабінку і набрав потрібний номер. Кілька секунд по тому мелодійний голосок – не заговорив, ні, – зацвірінькав прямо мені в вухо:

– Студія Курта Боттвайля, добрий ранок.

– Це Арчі Гудвін, Черрі. Чи можу я поговорити з Марго?

– Ну, звісно. Одну хвилинку. Хвилинка трохи затяглася. Потім почувся другий голос:

– Арчі, дорогий мій!

– Так, крихітка. Воно у мене в кишені.

– Я знала, що тобі це вдасться!

– Розуміється, мені все удається. До речі, ти сказала, що ладна віддати хоч цілу сотню, та і я спочатку думав, що вже з двадцяткою розлучитися точно доведеться, а в підсумку все задоволення влетіло в п'ятірку. Радуйся: тобі взагалі воно обійдеться безоплатно, оскільки завдяки цьому папірцю я вже повеселився на пару мільйонів, а то й більше. Розповім при зустрічі. Відправити тобі дозвіл з посильним?

– Ні, не думаю... Краще я сама приїду і заберу його. Де ти знаходишся?

– В телефонній кабінці. —— Повертатися в контору мені поки не хотілося б, оскільки містер Вульф воліє кипіти від злості на самоті. —— Як щодо того, щоб за двадцять хвилин зустрітися в "Черчіллі", в барі "Тюльпан"? Я налаштований почастувати тебе коктейлем.

– Це я налаштована почастувати тебе чим завгодно!

Ще б пак – як не як, на карту поставлені моя рука і серце!

Глава 2

Коли у п'ятницю, о третій годині дня, я вибрався з таксі на тротуар перед чотириповерховою будівлею в районі Східних Шестидесятих вулиць, сніг валив стіною. Якщо так буде тривати далі, то до Нового року Манхеттен сховається під сугробом, подумав я.

Протягом двох днів, що минули з тієї пам'ятної нагоди, коли мені вдалося повеселитися на пару мільйонів, а то й більше, обстановка в нашому домі зовсім не нагадувала святкову. Якби ми проводили якесь розслідування, то були б змушені часто і довго спілкуватися, але за відсутності справи необхідність у спілкуванні відпала. Ось тут-таки, в тяжкі дні випробувань, і проявилися наші справжні обличчя. Я, приміром, сидячи за столом під час трапези, був незмінно стриманий і чемний, говорив, коли виникала потреба ввічливо і тихо, як і належить культурній і вихованій людині. А ось Вульф відкривав рота тільки для того, щоб рикнути або гаркнути. Жоден з нас не заговорив ні про щастя, котре мені привалило, ні про приготування до торжества, ні про прийдешнє, в п'ятницю, побачення з моєю нареченою, ні, навіть, про мандрівку Вульфа на Лонг Айленд. Проте, Вульф, якимось чином, це владнав, оскільки рівно о дванадцятій тридцять перед нашим особнячком зупинився чорний лімузин і Вульф, напнувши на вуха старий чорний капелюх і припіднявши комір нового сірого пальто, щоб захиститися від снігопаду, важко протупав донизу з ганку, постояв на нижній сходинці – уявляєте собі таку махину на нижній сходинці! – дожидаючись, поки затягнутий в ліврею шофер відкриє дверці лімузина, потім рішуче покрокував до машини і вгромадився на сидінні.

Я, затамувавши подих, слідкував за ним з вікна своєї кімнати. Зізнатися, я відчув таке полегшення, наче величезний камінь звалився з мого серця. Звісно, свавільного тирана давно слід було провчити, і я ніскільки не шкодував про скоєне, але якби Вульф втратив можливість почесати язики з кращим селекціонером Англії, він би мені всю лисину проїв, і згадував би про мій потворний вчинок до домовини.

Я спустився на кухню і пообідав разом з Фріцем, якого настільки гнітило те, що відбувалося, що він, навіть, забув додати в суфле лимонного соку. Мені хотілося втішити бідолаху, запевнивши, що до Різдва, через якихось три дні, все знову стане на свої місця, але, на жаль, я мусив витримати роль поганця до кінця.