– Ні. Я не можу зізнатися містеру Кремеру у скоєному. Не можна ж допустити, щоб заголовки вранішніх газет рясніли викриттям цього нечуваного маскараду.
– Отже, ви збираєтеся сидіти в кріслі і читати "Тут і тепер" доти, допоки не нагрянуть поліцейські з ордером на арешт?
– Ні. Це було б безглуздо, – Вульф втягнув повітря ротом і шумно видихнув через ніс. – я сам знайду вбивцю і здам його містеру Кремеру. Нічого іншого мені не лишається.
– Ага, он воно як виходить?
– Авжеж.
– Могли б сказати відразу, а не слухати, як я тут розпинаюся.
– Я хотів послухати, чи співпадає твій аналіз ситуації з моїм. Я цілком задоволений.
– Прекрасно. Тоді ви повинні давати собі звіт у тому, що в нашому розпорядженні можуть бути два тижні, але з таким же успіхом і дві хвилини. Можливо, в цю мить який-небудь надто спритний дактилоскопіст вже дзвонить Кремеру, щоб сповістити йому приємну новину: знайдені відбитки, як дві краплі води співпадають з поліцейськими архівними відбитками Ніро Вул...
Задзеленчав телефон, і я підскочив на стільці, ніби в мене увіткнули булавку. Невже я перейшов межу, припустивши, що в нашому розпорядженні цілих дві хвилини? Втім, трубку я підняв нетремтячою рукою. Так мені здалося. Вульф рідко піднімає трубку з паралельного апарата, установленого на його столі, поки не з'ясує, хто мій співбесідник; на цей же раз він схопив її відразу і, не зволікаючи, підніс до вуха.
– Контора Ніро Вульфа, біля телефона Арчі Гудвін, – упевнено відкарбував я.
– Вам дзвонять з контори окружного прокурора, містер Гудвін. сприводу вбивства Курта Боттвайля. Ми хочемо бачити вас завтра у себе о десятій ранку.
– Гаразд. Буду обов'язково.
– Не запізнюйтесь, будь ласка.
– Буду рівно о десятій.
Трубки ми поклали одночасно. Вульф зітхнув. Я послідував його прикладу.
– Що ж, – почав я, – Так, як я вже битих десять разів торочив їм, що рівним коштом нічого не знаю про Санта Клауса, будемо сподіватися, що цього питання мені більше не поставлять. В протилежному разі було б цікаво зрівняти мій голос, коли я говорю правду і – коли безсоромно брешу.
Вульф хрюкнув.
– Добре. Я хочу знати в усіх подробицях про те. що діялося там після мого виходу. Але насамперед – вихідні дані. Думаю, завдяки твоїм інтимним стосункам з міс Дікі ти добре знаєш, що представляють з себе ці люди. Отже?
– Не дуже добре. – Я прокашлявся. – Мабуть, я маю вам у дечому зізнатися. Справа в тому, що я не перебуваю в інтимних стосунках з міс Дікі...
Я примовк. Задача виявилася навіть складніша, ніж я уявляв.
– Підбери інший прикметник. Я не збирався ні на що натякати.
– Справа зовсім не в прикметниках. Міс Дікі чудово танцює – рівних їй по цій частині я не зустрічав, – і за останні два місяці ми разів сім чи вісім ходили з нею по танцювальних залах і клубах. У понеділок ввечері, коли ми танцювали у клубі "Фламінго", вона попросила мене про послугу. За її словами, Боттвайль, котрий обіцяв одружитися з нею ще рік тому, зволікає і ухиляється від прямої відповіді, і вона хоче вжити якихось заходів, щоб вправити йому мізки. До того ж Черрі Квон почала його серйозно зваблювати, а міс Дікі не хотілося б віддавати Боттвайля суперниці. Отож, міс Дікі і попросила, щоб я дістав бланк шлюбного дозволу, вписав туди наші з нею імена і віддав їй. Вона збиралася показати цей папір Боттвайлю і заявити в лоб – або зараз, або ніколи. Мені її вигадка приглянулася, позаяк не віщувала жодного ризику, та й танцює міс Дікі, як я вже говорив, просто чудово. У вівторок вдень я роздобув бланк – не стану уточнювати, як мені це вдалося, – і в той же вечір у себе в кімнаті, заповнив його, скріпивши липовий дозвіл вигаданим підписом.
У горлі Вульфа щось заклекотіло.
– Ось і все, – завершив я свою сповідь. – У виправдання можу сказати одне: у мене і в думках не було показувати вам цей папір. Але ви мене жахливо розлютили, коли взяли до рук книгу. Ваша пам'ять не поступається моїй, і ви, напевне, помітили, як перед самим приходом Боттвайля і місіс Джером, —— ми з Марго відійшли вбік, щоб спокійно поговорити. Вона сказала мені, що папірець спрацював. Докладно це звучало так: "Разюче! Кращого годі було і чекати!" Вона додала також, що напередодні ввечері, сидячи у своєму кабінеті, Боттвайль розірвав наш шлюбний дозвіл і викинув обривки у корзинку для сміття. Не турбуйтеся – поліцейські їх не знайшли. Я ретельно перерив корзинку перед приходом поліції, але обривків там не виявилося.
Губи Вульфа ворушилися, але рота він не відкривав. Не посмів. Звісно, він згорав від бажання розтерзати мене на місці чи хоча б дорікнути в тому, що через мою нечувану поведінку він потрапив у таку халепу, але він прекрасно розумів, що в такому разі йому довелося б згадувати про вкрай неприємну для нього тему. Вульф напевне помітив, що я прочитав його думки. Він ще трохи пожував губами і нарешті промовив:
– Отже, ти не перебуваєш в інтимних стосунках з міс Дікі?
– Ні, сер.
– Нехай так. Але вона все одно мала розповісти тобі про цих людей.
– Дійсно, дещо розповідала.
– І один з них убив Боттвайля. Отруту поклали у пляшку між десятьма хвилинами по другій, коли я бачив, як Боттвайль налив собі келишок і половиною четвертої, коли Кірнан виніс пляшку з собою. У ті півгодини, що я перевдягався у туалетній кімнаті, на особистому ліфті Боттвайля ніхто не піднімався. Звісно, зайди хто-небудь до кабінету Боттвайля, я би кроків не почув, проте шахта ліфта впритул примикає до стіни туалетної кімнати, і звук ліфта, що рухається, не вислизнув би від моїх вух. Більше того, проміжок часу може бути ще вужчий, бо коли я виходив до студії, в кабінеті разом з Боттвайлем лишалися ще троє. Таким чином, отруту могли підсипати в той час, поки я перевдягався. Отже, що тобі відомо про цих людей?
– Небагато. Причім, тільки зі слів Марго. Місіс Джером вклала в його бізнес півмільйона і тому вважає, що володіє ним. Вірніше – вважала. Вона страшенно ревнувала Боттвайля до Марго і Черрі. Що стосується Лео, то оскільки його матінка так безцеремонно вкладала гроші, успадкувати котрі він так розраховував, —— у бізнес Боттвайля, та ще й збиралася вийти за нього заміж, Лео міг би, може, піддатися спокусі, якби знав, де знаходиться отрута. Кірнана я знаю гірше, але, судячи по одній репліці Марго, а також по полум'яних поглядах, котрі він кидав сьогодні вдень на Черрі, мені здається, що він був би не проти примішати трохи ірландської крові до її китайсько-індійсько-голандського коктейлю; бувши загнаним Боттвайлем у тупик, він би також міг спокуситися. От і всі плітки.