— Слухати будуть.
— Теж соловейко знайшовся: його будуть слухати! Ї...ти тебе будуть, а не слухати!
І як у воду дивилися: вліпили сувору догану.
— За віщо? — ошелешено мекнув.
— За те, що не виконав директиви райкому,— пояснили йому популярно.— Яка команда була? Зорати і пересіяти... Кожен як стане директиви порушувати, знаєш куди докотитися можна?
Вийшов з райкому з першою на носі зарубкою.
IV
Друга зарубка появилася пізніше. Коли почали збирати врожай. Гаряча пора, кожна година в рахунок, кожну зернину намагався вивезти з поля, а люди, вже звиклі до концерту щоденного, знову взялись за старе: спершу своє попорають, а тоді вже на колгоспне біжать.
Та ще й самогонка, будь вона проклята! То один попідтинню валяється, то другий, а вранці вийде до трактора чи до комбайна, то й трактор-комбайн кривуляють, як п'яні. Один селом як проїхався — паркани як корова язиком злизала.
І на всі лайки-нагінки відповідь одна й та ж:
— А за що надривать собі жили? За оті грами нещасні?
Обіцяв дати по кілограмові на трудодень — не вірили.
Та й як було в те повірити, коли обіцянками-цяцянками їх весь вік годували!
"Видам аванс! — вирішив згарячу.— По півкіла на трудодень!"
О, люди тут веселіше заворушились-забігали. Кожен з мішком один поперед одного. І на роботу стали справніше виходити. І пить стали менше. Навіть віялки загули на току веселіше. Не кажучи вже про трактори та комбайни.
Не встиг і порадуватись — прикотив прокурор:
— Хто дозволив святу заповідь порушувати?.. Будем судити!
— Ну й судіть!.. А люди голодні робити не хочуть. Скотина й та негодована стане.
Прокуророві все те — мимо вуха. У прокурора один закон: карати й не милувати.
Поїхав злий, наче шершень. Що, по-перше, таки й справді державним злочином пахло (хліб роздав, не виконавши першу заповідь!), а по-друге, не пообідав. Бо інші голови як? Інші голови, як тільки прокурор появиться,— морг кому слід. І не встигнуть поговорити, як голова гостя дорогого замалим не попідручки бере: закусити, чим колгоспний бозя послав.
А цей? Навіть не поцікавився, обідав прокурор чи не обідав. Люди, бач, у нього голодні... А прокурор хто — не людина?
І машина порожня як скажена підскакувала. Злості йому додавала.
"Розсобачились!.. Карати й не милувати!.."
Цього разу поїхав на виклик терміновий в райком — солов'ї в душі не витьохкували.
Ну й молотили — ледь не виключили з партії.
— Та ти хоч розумієш, на що замахнувся? — суворо допитувались.
Зрозумів. Одержавши строгача з попередженням.
Ще одна зарубка на носі.
Протягом кількох років назбирав тих зарубок — місця живого не вистачало б. Коли б мав носа кирпатого.
То за те, що здумав корів поміняти. Що давали молока менше, ніж кози. Спродав цих, що тільки харчі переводили, сентименталок завів: дійки до землі одвисають, по відру молока за кожним надоєм дають. Порахували корів у районі: ґвалт! каравул! Зменшив удвічі поголів'я худоби! Проти запланованого, в усіх звітах записаного. Про те, що молока став більше давати, і слухать не стали.
Догану!
З людьми порадившись, скоротив площу озимих, сортовими травами засіяв, зібрав, змолотив, наміняв стільки пшениці, що вистачило з головою і державі, й собі,— знову в усі дзвони ударили: весь район підвів, потягнув звітну цифру донизу.
Догана!
Змотався до Києва, домовився з овочевою базою, сортовими помідорами засадив десять гектарів — не дали і врожай зібрати. Виставили заслін міліцейський, машини київські назад завернули — погнили помідори!
І знову ж — догана!
Єдине втішало: з кожним роком отих зарубок на носі ставало все менше й менше.
Розумнішав. Пізнавав велику ту істину, що без вказівки начальства — жодного кроку.
V
А він-таки й справді приїхав до села нежонатий.
Хоч не можна сказати, що в нього дівчат не було.
Були фотомоделі, були, як же без цього! Одна із них навіть труїтися пробувала: півкухля валер'янки хильнула. За всі студентські роки одіспалася.
Жодній не вдалося його присушити.
А на п'ятому курсі заварилось таке, що хоч святих з академії тої винось. Прямо як за Шекспіром. "Ромео й Джульєтта".
Йому вже пішов двадцять п'ятий, а їй ледь сповнилось двадцять. Він — холостяк переконаний, вона — вже заміжня.
Вискочила зопалу за доцента, кандидата наук, та ще й на двадцять років старшого. Не з любові (яка там любов!) — з дівочого телячого захоплення.
Бог, що спускався з Олімпу наукового, до жовторотих студентиків. Лектор вогнистий, що будь-яку аудиторію заворожував. В усіх дівчат серця обмирали від одного його погляду. А він її "запримітив". Як тут нещасній голівоньці не піти обертом!
Рік був потрібний, щоб зрозуміти, що втяла дурницю. Добре, що хоч дитинки не встигли нажити: йому за дисертацією докторською було не до дітей.
Ну й щеміло серце, щеміло в молодесенької лаборанточки. Яка до того ж ще й навчалася на заочному. За коханням, за справжнім, що його не пізнала.
Адже й "бог" був невдовзі розвінчаний. Який з ночі в ніч поруч хропів, а до сніданку ходив у підштаниках.
Та ще й по годині в туалеті просиджував: усе звик робити ґрунтовно й непоквапом. І лікувався од геморою.
А тут — студент, мов царевич із казки. А тут Амур... Ну, не той, що про рід людський дбає, а той, що виконує план по зростанню поголів'я худоби. З отакенними стрілами — списами, що на смерть вражають. Бугаїв збиває з копит. То як тій жіночці утриматися?
Ледь не до катастрофи сімейної справа дійшла. Коли доцент, одірвавшись нарешті од дисертації, побачив, яке полум'я у нього під боком палає. Та й постарався після державних екзаменів того, хто хмиз підкидав, подалі спровадити. Хоч сам же рекомендував його в аспіранти.
Так і появився в селі вчорашній студент Данько, якого нещодавно ота жіночка ніжно "Дань" називала. Наче в ласкавий дзвіночок видзвонювала.
Ну, не будуть же селяни й собі його Даньком величати. Краще отак, як усіх попередніх голів: по батькові. Ригоровичем — від Григорія.
І поставили Ригоровича, як очеретину худющого, на поправку до молочниці Марфи. Що сепаратором відала. До неї всіх гостей заїжджих спроваджували.
А у Марфи — Люба. Єдина дочка, що заміжжя вже спробувала. Куценьке те заміжжя було: не встигла й оглянутись, як чоловік її й полишив молодою вдовицею. Під чаркою любив на мотоциклі гасати, от і почаркувався з вербою. В мотоцикла й колеса поод— літали.