— Вони вважають, що це найкращий засіб, аби позбавитися від вас назавжди. Їм відомо, що ви розшукуєте.
— А вони б не могли натякнути і мені, щоб я теж про це довідався?
-. Ви знаєте, — сказав Руста, — все ви знаєте, Бібльброкс. Ви хочете знайти людину, яка править Всесвітом.
— А ця ваша людина, вона вміє куховарити? — запитав Зафод. І, поміркувавши, додав: — Хоча я сумніваюся. Якби вони вміла готувати хороші страви, то його б не обходила решта Всесвіту. А мені треба знайти кухаря. Руста важко зітхнув.
— До речі, ви що ж тут робите? — запитав Зафод. — Яким чином це стосується вас?
— Я один з тих, які планували усе це разом із Зарнівупом, з Юденом Вренксом, з вашим прадідусем та й з вами також, Бібльброкс.
— Зі мною?
— Так, з вами. Мені казали, що ви змінилися, але я не уявляв, що настільки разюче.
— Але ж...
— Я тут для того, щоб зробити одну невеличку справу. Я візьмуся до неї перед тим, як залишу вас.
— Яку справу, чоловіче добрий? Про що ви говорите?
— Я зроблю її перед тим, як залишу вас.
І Руста поринув у непробивну мовчанку.
Зафод невимовно зрадів цьому.
РОЗДІЛ 9
Атмосфера навколо другої планети зоряної системи Жаби застояна і шкідлива для здоров'я.
Вологі вітри, що безперервно дмуть над поверхнею планети, проносяться над соляними пустелями, висушеними болотами, щільною і загниваючою рослинністю, над рештками зруйнованих міст. На її поверхні життя непомітне. Суша планети давно спустошена так само, як і на багатьох інших планетах у цій частині Галактики.
Похмуро завивав вітер, вриваючись до старих напівзруйнованих осель у містах, блукаючи поміж високими чорними вежами, що тут і там стояли нахилені над поверхнею планети. На їхніх вершинах гніздилися колонії великих, тонкошиїх з відразливим запахом птахів, єдиних створінь, які пережили цивілізацію, що раніше існувала на цій планеті.
Та найпохмуріше вітер завивав, коли пролітав над невеликим підвищенням на просторій сірій рівнині на околиці найбільшого із залишених назавжди міст.
Це підвищення і було тим місцем, яке створило цій планеті репутацію особливо зловісного закутка Галактики. Ззовні це був просто сталевий купол близько тридцяти футів у поперечнику. Але те, що містилося всередині, навіювало більше жаху, ніж можна собі уявити.
Трохи далі, на відстані якихось ста ярдів, відокремлений від купола смугою порізаної вибоїнами та вирвами від вибухів, неймовірно голої землі, містився, якщо можна так сказати, свого роду космодром. Тобто тут на досить величенькій території у безладі стояли і лежали безформні рештки будинків, що колись приземлилися тут.
Над усім цим безладом витав безтілесний дух, який, очевидно, очікував чогось.
Дух звернув увагу на небо і невдовзі далеко вгорі з'явився якийсь об'єкт непевної форми, оточений кільцем трохи менших об'єктів.
Найбільший з них був лівою вежею будинку видавничої корпорації "Путівника по Галактиці для космотуристів", який саме входив у стратосферу другої планети зоряної системи Жаби.
Коли він почав знижуватися, Руста несподівано перервав гнітючу мовчанку.
Він підвівся і запхав рушника до торби. Він сказав:
— Бібльброкс, зараз я зроблю те, для чого мене сюди послали.
Сидячи у куточку, де він без слів обмінювався з Марвіном невимовленими думками, Зафод підвів на нього очі.
— Що? — запитав він.
— Невдовзі будинок опиниться на поверхні планети. Коли виходитимете, то не в двері, — сказав Руста, — а через вікно. Хай вам щастить, — додав він і вийшов у двері, випаровуючись із життя Зафода так само загадково, як і з'явився у ньому.
Зафод скочив на ноги і взявся за клямку, але Руста вже встиг замкнути двері. Він стенув плечима і повернувся у свій куток.
Через дві хвилини будинок з тріском приземлився серед решток інших будинків. Його ескорт — винищувачі з системи Жаби — відімкнув силові промені і знову знявся у повітря, беручи курс на більш приємну для життя першу планету системи Жаби. Вони ніколи не приземлялися на другій планеті системи Жаби. Цього ніхто не робив. На її поверхню не ступав ніхто, крім майбутніх жертв Водоверті тотальної перспективи.
Зафода добряче струсонуло. Коли спала тиша, якийсь час він відлежувався серед куряви і уламків, які тільки й залишилися від кімнати. Він зрозумів, що у таку халепу ще не попадав ніколи в житті. Він почувався розгубленим, він почувався самотнім, він почувався покинутим усіма. Врешті-решт він зрозумів, що слід усе-таки до кінця розібратися в усьому, хай там що.
Він оглянув напівзруйновану, понівечену кімнату. Стіна над дверима розкололася надвоє і ті, відчинені навстіж, повисли на одвірку. Вікно якимось незбагненним чином залишилося зачиненим і неушкодженим. Він трохи повагався, потім йому спало на думку, щоб сказати те, що раз його дивний супутник пройшов через усе разом з ним тільки для того, щоб сказати те, що він сказав, то він, напевно, мав для цього поважні підстави. З допомогою Марвіна він прочинив вікно. Хмара куряви, що знялася після приземлення, і рештки інших будинків, серед яких вони опинилися, надійно заважали Зафодові роздивитися як слід навколо.
Не те, щоб він надто переймався цим. Найбільше його стурбувало те, що він обачив, коли глянув донизу. Кабінет Зарнівупа містився на шістнадцятому поверсі. Будинок приземлився під кутом приблизно сорок п'ять градусів, але однаково спуск здавався карколомним.
Врешті-решт, коли йому стало ніяково від презирливих поглядів Марвіна, які той, здавалося, раз по раз кидав на нього, він набрав у легені повітря і обережно вибрався на крутий схилений бік будинку. Марвін не відставав, і вони разом почали поволі й обережно долати рачки шістнадцять поверхів, які відокремлювали їх від поверхні.
Отак вони рачкували, а горло стискалося від просякнутого гнилизною повітря і пилу, у очах темніло, від жахливої висоти під ногами паморочилося в обидвох головах.
Випадкові зауваження Марвіна на зразок "То оце те, від чого ваша форма життя отримує насолоду, так? Я питаю тільки з цікавості", не могли покращити душевного стану Зафода.
На півдорозі вони зупинилися відпочити на стіні перекошеного будинку.
Зафод лежав, тремтів від страху і втоми, і йому здавалося, що Марвін начебто крихітку веселіший, ніж завжди. Зрештою, він зрозумів, що це не так. Просто робот здавався веселішим у порівнянні з його власним настроєм.