— Чому? А просто так. Можете мені повірити, — весело відповів Форд Префект. — Приєднуйтеся до нас. Мене звати Форд, а це — Артур. Ми якраз збиралися побайдикувати, але це може зачекати. Дівчата запитально подивилися на них.
— Мене звати Агда, — сказала висока дівчина, — а її — Мелла.
— Привіт, Агда, привіт, Мелла, — сказав Форд.
— А ти ніколи не розмовляєш? — запитала Артура Мелла.
— Чому ж ні, — усміхнувся Артур, — але не так багато, як Форд.
— Це добре.
Вони трохи помовчали.
— А що ти мав на увазі, — запитала Агда, — коли говорив щось про два мільйони років? Я ніяк не могла второпати, про що ти говориш.
— А, це? — сказав Форд. — То просто дурниця.
— Йдеться тільки про те, що ця планета буде знищена для будівництва гіперпросторової магістралі, — стенувши плечима, сказав Артур. — Але до цього ще два мільйони років, та й, зрештою, що можна вимагати від вогонів.
— Хто такі вогони? — запитала Мелла.
— Та ти їх все одно не знаєш.
— Звідкіля ви це взяли?
— Та не беріть у голову. Це щось схоже на сновидіння з минулого або з майбутнього, — Артур усміхнувся і відвернувся.
— А вам не здається дивним, що ви постійно говорите про якісь безглузді речі? — запитала Агда.
— Послухайте, вам краще забути про це, — сказав Форд, — забути про все. Усе це дурниці. Погляньте навколо, який чудовий день. Втішайтеся ним. Насолоджуйтесь сонцем, зеленню пагорбів, річкою у долині, багряними лісами.
— Навіть якщо це тільки сон, — сказала Мелла, — то жахливо знищувати планету, щоб побудувати якусь там магістраль.
— О, мені траплялося чути ще страшніші історії, — Сказав Форд. — Я читав про одну планету у сьомому вимірі, яку використовували як кульку для гри на більярді у міжгалактичному барі. Її загнали в чорну діру. Загинуло десять мільярдів людей.
— Це ж божевілля, — вигукнула Мелла.
— Так, до того ж це принесло гравцеві тільки тридцять очок.
Агда і Мелла перезирнулися.
— Слухайте, — сказала Агда, — сьогодні увечері після засідання комітету буде вечірка. Можете піти з нами, якщо ви не проти.
— Гаразд, — відповів Форд.
— Із задоволенням, — докинув Артур.
Через кілька годин Артур і Мелла сиділи поруч і спостерігали, як над темно-золотими верхівками дерев піднімається місяць.
— Оця історія про знищення планети... — почала Мелла.
— Так, через два мільйони років.
— Ти говорив так, наче ти й справді думаєш, що це правда.
— Так. Я справді думаю, що це так. Бо я був на місці подій.
Вона похитала головою у замішанні.
— Ти дуже дивний, — сказала вона.
— Ні, я звичайнісінький, — відповів Артур. — Просто зі мною сталися дуже дивні пригоди. Можна сказати, що цей світ настільки дивний для мене, що я сам собі видаюся чужинцем у ньому.
— А інша планета, про яку розповідав твій товариш, та, яку закинули у чорну діру?
— А, про неї я нічого не знаю. Нагадує оповідання, вичитане з книжки. Звучить, наче історія з книжки.
— З якої книжки?
Артур подумав.
— "Путівник по Галактиці для космотуристів", — зрештою сказав він.
— А що це за книжка?
— Це книжка, яку я сьогодні ввечері викинув у річку. Не думаю, що вона мені ще колись знадобиться, — відказав Артур Дент.
ВСЕСВІТ. — 1996.— № 3.
НАСАДА Павло, переклад з англійської, 1996.