Так розмовляючи сам із собою і з Гермесом, Хілон простягся на лаві, підклав собі плащ під голову і, коли раби прибрали посуд, заснув. Прокинувся, а радше розбуджено його, тільки коли прийшов Кротон. Тоді пішов до атрію і з приємністю почав оглядати могутню постать ланісти, колишнього гладіатора, таку велетенську, що вона, здавалося, заповнить увесь атрій. Кротон уже домовився про ціну за послугу і сказав Вініцію:
— Присягаюся Геркулесом! Добре, пане, що сьогодні до мене звернувся, бо завтра вирушаю до Беневента, куди запросив мене шляхетний Ватиній, аби там перед лицем імператора помірявся силами з таким собі Сіфаксом, найсильнішим негром, якого будь-коли породжувала Африка. Чи уявляєш собі, пане, як його хребет хрусне в моїх обіймах, але, крім того, я розіб'ю кулаком його чорну пику.
— Присягаюся Поллуксом! — відповів Вініцій. — Я певен, що так і зробиш, Кротоне.
– І чудово вчиниш, — додав Хілон. — Так!.. Крім того, розквась йому пику! Це гарна думка й гідний тебе вчинок. Готовий я битись об заклад, що розквасиш йому пику. Тим часом, одначе, змасти своє тіло оливою, мій Геркулесе, та затягни пояс, бо знай про те, що, можливо, зі справжнім Каком[210] справу доведеться мати. Чоловік, який охороняє ту дівчину, що цікавить достойного Вініція, володіє начебто неабиякою силою.
Хілон так говорив, тільки щоб зачепити амбіції Кротона, але Вініцій сказав:
— Саме так, не бачив того, але казано мені про нього, що, бика схопивши за роги, може його відтягти, куди захоче.
— Ой! — вигукнув Хілон, який не уявляв собі, щоб Урс був таким сильним.
Але Кротон посміхнувся презирливо.
— Беруся, достойний пане, — сказав, — ухопити оцією рукою, кого мені накажеш, а цією другою оборонятися від сімох таких лігійців і принести тобі дівчину додому, хоч би всі християни Рима гналися за мною, мов калабрійські вовки[211]. Якщо цього не доведу, дозволю відшмагати себе батогами на цім імплувії.
— Не дозволяй йому того, пане! — заволав Хілон. — Почнуть у нас поціляти камінням, а тоді що з його сили? Чи не ліпше забрати дівчину з дому й не наражати ні її, ні себе на смертельну небезпеку!
— Так має бути, Кротоне, — сказав Вініцій.
— Твої гроші — твоя воля! Пам'ятай тільки, пане, що завтра їду до Беневента.
— Маю п'ятсот рабів у самому місті, — відповів Вініцій.
Після чого дав їм знак, аби вийшли, сам же рушив до бібліотеки і, сівши за стіл, написав Петронію такі слова:
"Хілон одшукав Лігію. Сьогодні ввечері йду з ним і з Кротоном ув Остріан, і викрадемо її нині або завтра з дому. Нехай боги засиплять тебе всілякими удачами. Бувай здоровий, carissime, тому що радість не дозволяє мені писати довше".
І, поклавши стиль, почав походжати швидким кроком, бо, крім радості, що переповнювала йому душу, мучила його тривога. Говорив собі, що назавтра Лігія буде в його домі. Не знав, як із нею поведеться, відчував, одначе, якщо вона його захоче кохати, він буде її слугою. Пригадував собі запевнення Акти, що був коханим, і зворушувався до глибини душі. Тож буде йтися тільки про подолання просто дівочої соромливості та якихось обітниць, що їх, мабуть, вимагає християнське вчення? Але якщо так, то, коли Лігія опиниться в його домі й піддасться на умовляння чи примус, тоді мусить сказати собі: "Сталося!", й надалі буде вже покірною та коханою.
Але поява Хілона перервала йому перебіг цих блаженних роздумів.
— Пане, — сказав грек, — ось що мені ще спало на думку: а раптом християни мають якісь знаки, якісь тесери, що без них нікого не буде допущено в Остріан? Знаю, що в молитовних домах так буває, таку тесеру я отримав у Евриція; дозволь же мені піти до нього, пане, розпитати докладно і запастися такими знаками, якщо виявиться необхідним.
— Добре, шляхетний мудрецю, — відповів весело Вініцій. — Говориш як людина передбачлива, й належить тобі за те похвала. Тож підеш до Евриція чи куди тобі заманеться, але для певності залиш на отім столі гаманець, отриманий тобою.
Хілон, який завжди неохоче розлучався з грошима, скривився, та наказ виконав, і вийшов. Од Карин до Цирку, біля якого розташовувалася крамничка Евриція, не було занадто далеко, тому повернувся ще до смеркання.
— Ось знаки, пане. Без них не пустили б нас. Розпитав також добре про дорогу, а заодно сказав Еврицію, що знаків потребую тільки для моїх друзів, сам же не піду, бо то для мене, старого, задалеко, і, зрештою, завтра побачу великого апостола, який мені повторить найліпші місця зі своєї проповіді.
— Як це не підеш? Мусиш іти! — сказав Вініцій.
— Знаю, що мушу, але піду, добре прикривши лице, й вам раджу так само зробити, інакше можемо наполохати пташок.
І справді почали незабаром вони збиратися, бо вже сутеніло. Взяли галльські плащі з відлогами, взяли ліхтарі; Вініцій, крім того, озброївся коротким кривим ножем, такі ж дав супутникам, Хілон же нацупив перуку, що нею запасся по дорозі від Евриція, і вийшли, поспішаючи, щоб до неблизької Номентанської брами дійти, перш ніж її зачинять.
Розділ XX
Ішли вулицею Патриціїв, уздовж Віміналу[212], до стародавньої Вімінальської брами, біля площі, на якій Діоклетіан спорудив пізніше чудові лазні[213]. Минули рештки муру Сервія Туллія[214] і вже безлюднішими місцями дійшли до Номентанської дороги, там же, повернувши ліворуч, до Соляної дороги, опинилися серед пагорбів, де було повно піщаних копалень та кілька цвинтарів. Стемніло тим часом уже зовсім, а місяць іще не зійшов, отже, дорогу їм було б досить важко знайти, коли б, — як передбачав Хілон, — не показували її самі християни. Справді, праворуч, ліворуч і попереду виднілися темні постаті, що обережно рухалися до піщаних ярів. Деякі з тих людей несли ліхтарі, стараючись прикривати, однак, їх плащами, інші, що знали дорогу краще, йшли в темряві. Досвідчене солдатське око Вініція відрізняло за рухами молодих чоловіків од старих, які опиралися на палиці, та від жінок, ретельно вкутаних у довгі стули. Поодинокі подорожні та селяни, що йшли з міста, вважали, мабуть, тих нічних мандрівців за робітників, які поспішають до аренаріїв, або за членів похоронних братств, які влаштовували собі часом ритуальні трапези вночі. Але чим далі молодий патрицій та його супутники посувалися вперед, навколо мерехтіло все більше ліхтарів і зростала кількість осіб. Деякі з них притишеними голосами співали пісень, що Вініцію здавалися повними туги. Іноді вухо його вловлювало окремі слова або фрази пісень, як, приміром: "Прокинься, хто спить" або "Повстань із мертвих", часом знову ім'я Христа повторювалося в устах чоловіків і жінок. Але Вініцій мало звертав уваги на слова, бо на думку спадало йому, що, може, якась із тих темних постатей — Лігія. Деякі, проходячи поблизу, мовили: "Мир вам" або "Слава Христу!", його ж огортав неспокій, і серце в нього починало битися частіше, бо здавалося йому, що чує голос Лігії. Схожі постаті або рухи вводили його в оману в темряві щохвилини і, тільки переконавшись неодноразово, що помилився, перестав довіряти своїм очам.