— Як ви смієте? — заревів Шліссер, схоплюючись з крісла.
— Не вдавайте з себе праведника, — злісно прошипів Лосс. — Не перебивайте мене, а слухайте й зго-джуйтесь. А ні — то я знайду інші шляхи… А втім… це дрібниця. В мене більш широкі плани. Якщо у вас є воля — я пропоную вам блискуче майбутнє. Хочете спілку між нами двома?
— Між нами двома? — заїкнувся міністр. — Що ви маєте на увазі?
— Слухайте! Ви тримаєте в руках поліцейський апарат. Правда, ви служите каудільйо. Але що вам зава-жає плюнути на нього?
— Що?
— Не треба істерик, сеньйоре Шліссер. Я знаю вашу відданість каудільйо, але все-таки своя шкура вам дорожча. Уявіть собі таку картину…
Лосс замріяно подививсь у вікно. Він ніби бачив там щось і малював те, що бачив, словами:
— Одного разу каудільйо летить до біса. Не перебивайте мене, не корчте гримас. Каудільйо летить у тар-тарари. Вся його система також. Як це станеться? Скажу. Ви допомагаєте мені, я вибираю собі групу хороших хлопців, роблю їх привидами. Для нас не буде кордонів. Для нас не буде будинків, куди б ми не могли проник-нути, схованок, які не можна було б відкрити, людей, які могли б противитися нашій волі. Вся країна буде під нашим контролем. Я очолю Іспанію, а ви… якщо проявите державну мудрість тепер, будете моїм помічником.
Очевидно, слова Лосса захопили й Шліссера, бо він уже не кривився гнівно, не висловлював свого обу-рення.
— Але й це ще не все, — гримів Лосс. — Секрет, яким я володію, дасть нам набагато більше, а саме — владу над світом, якщо ви хочете знати. Це — невразливі солдати, поліцаї, що тримають у покорі всіх, це війсь-ко, яке тріумфальним маршем іде по Землі, й ніщо не може зупинити його.
У міністра за плечима пройшов холодок приємного хвилювання. Справді, які неймовірні, казкові перспе-ктиви. Армія, що не втрачає жодного солдата під шквалом бомб і снарядів, солдати, що примарами йдуть через будь-які укріплення і перемагають в сотні, в тисячі разів сильнішого ворога. Це вже не ті "інтермедії", що він їх організовує в робітничих кварталах. Це — світова арена, це влада над країною, над континентом! Варто задуматися над цим…
— Ну, що ви скажете?
Шліссер здригнувся, отямився від враження, навіяного маніакальною розповіддю Лосса. Що робити? Мрії мріями, а зараз він мусить вирішити дуже відповідальне питання. Добре, коли заміри Лосса реальні. А як-що все це виявиться фікцією, нездійсненною мрією? Тоді Шліссер, ставши на бік злочинця, втратить усе: становище, кар’єру, життя.
— Гаразд, — з-під лоба дивлячись па Лосса, повільно промовив міністр. — Допустимо, я згодний. Але ж мені треба подумати, порадитися.
— Ніяких порад, — рішуче заперечив Алессандро. — Ніхто не повинен знати про це. Вирішуйте самі. Якщо не згодитесь — я знайду інші шляхи, а ви втратите все.
— Але ж де знайти вас? Де ви живете?
— Нема дурних. Цього я вам не скажу. Завтра о шостій я буду тут, щоб домовитись остаточно. А тепер — я зникаю.
Лосс повернувся спиною до міністра й ступив кілька кроків до стіни.
— Зачекайте! Одну хвилинку! — крикнув Шліссер, простягаючи руки.
— Що таке? — незадоволено повернувся Лосс. — Адже я сказав — завтра о шостій. Ви маєте досить ча-су, щоб обміркувати мою пропозицію.
— Ви забуваєте про те, що я чиновник поліції! — обурено крикнув Шліссер. — Вас заарештували в під-валах Національного банку як грабіжника. Вийде так, ніби я відпускаю арештанта прямо зі свого кабінету без слідства й суду. Каудільйо не давав мені таких повноважень.
— Та зрозумійте ж, що я не прошу їх ні у вас, ні в каудільйо, — зневажливо кинув Лосс.
— Зачекайте…
— Я сказав. Ждіть мене завтра.
Лосс наблизився до стіни, зробив рішучий крок прямо в неї. Розгублений міністр бачив, як у панелі зник-ла права нога злочинця, потім груди, весь тулуб. Потім зі стіни висунулася голова Лосса. Він підморгнув Шліс-серові, помахав рукою.
— Сподіваюсь, ви приймете вірне рішення, — почувся насмішкуватий голос.
Потім усе зникло. Шліссер отетеріло озирнувся. Може, все це приснилось? Хіба таке можливе в дійснос-ті? Підняти тривогу? А чи не засміють його або, не дай бог, каудільйо вижене з роботи, як старого собаку, що втратив нюх.
Кілька хвилин міністр сидів непорушно, дивлячись із тупим подивом на стіну, в якій тільки що зникла людина. Де вірний вихід? Ждати домовленого часу? Поставити себе на одні терези з порушником закону? Чи вжити рішучих заходів і розкрити самому секрет Лосса?
Міністр більше не вагався. Він випростався, сильно вдарив кулаком по столу.
— Ні, по-твоєму не буде!
Його рука рішуче потяглася до пульта сигналізації, надривні сирени тривоги підняли на ноги все мініс-терство.
Агентуру пущено в хід
На порозі кабінету з’явилася висока постать Коммеса. Він відкрив рота, щоб щось сказати, але, побачив-ши, що міністр сам, розгублено завмер з піднятою рукою.
Шліссер підскочив до нього й загримів, жестикулюючи:
— Оточіть міністерство поліцаями так, щоб муха не пролетіла. Тільки що з мого кабінету втік оцей ваш… Лосс.
— Як втік? — скрикнув Коммес. — Куди? Що він, зрештою, дух чи що?
— Не знаю, — роздратовано одрізав Шліссер. — Хто б він не був — схопіть його, затримайте!
— А якщо…
— А якщо він буде боронитися — вбийте його! Це дуже небезпечний злочинець.
— Я ж говорив вам.
— Дійте.
— Слухаю.
Коммес вибіг з кабінету. В коридорах загупали кроки. Міністр підійшов до вікна, підняв штору. Соняч-ний промінь навскіс увірвався до приміщення. В золотому потоці затанцювали блискучі пилинки. Шліссер від-чинив вікно, глянув униз. Рух на вулиці Алькала був припинений, поліція оточила будинок міністерства су-цільним кільцем.
— Брехня, — пробурмотів міністр. — 3 моїх рук не втечеш — чи привид ти, чи нормальна людина.
На столі задзеленчав дзвінок, спалахнув червоний сигнал. Шліссер похапцем підійшов до пульта, ввімк-нув динамік.
— Повідомляю, що злочинець з’явився раптом біля глухої стіни міністерства, — прозвучав голос офіце-ра, командира оперативної групи. — Він повністю ігнорує наші накази.
— Стріляйте, чорт візьми! — крикнув Шліссер. — Схопіть його, або вбийте!
— Слухаю!
Голос замовк. Минуло кілька тягучих хвилин. Міністр нервово підійшов до вікна, потім знову наблизив-ся до столу. Прокляття! Життя текло спокійно й розмірено, а тут раптом з’явився якийсь авантюрист і завдав одразу стільки мороки…