…Через кілька днів я повернувся до Парижа. Не гаючи часу, знайшов потрібний будинок на майдані Ету-аль.
Мені відкрила старенька бабуся. Підсліпуватими очима вона підозріло оглянула мою постать, а потім прошамкала:
— Кого вам?
— Моріса Потра.
— Заходьте. Він якраз удома.
Я зайшов до коридору, потім до маленької кімнати. Назустріч мені йшов чоловік. Це, безперечно, був Потр. Я впізнав його з опису Алессандро Лосса.
Я назвав себе.
— Чув. Знаю, — чемно відповів Потр.
Обличчя його було змарнілим. Якась важка дума гніздилася в глибині запалих очей. Чи знав Потр про трагедію свого вчителя, про смерть Лосса?
Вчений ждав, про що я почну говорити. Я мовчки дістав блокнот, вирвав аркуш із формулами й подав Потру. Він здивовано пробіг по ньому очима. І ось я побачив, як обличчя цієї спокійної людини смертельно зблідло. Він вхопив мене за плече, міцно стиснув.
— Де ви взяли? Хто передав? Адже Тенк загинув! Він встиг зробити це? Поясніть мені!
— Заспокойтеся, — відповів я. — Я не бачив Тенка, не знаю його. Ці формули мені передав Лосс.
— Лосс?!
— Так. Алессандро Лосс.
— Коли? Як?
— Кілька днів тому. Він помер, його немає. Це він був привидом, якщо ви слухали радіо.
— Я так і гадав, — прошепотів Потр.
— Він пробирався до вас. Вірив, що ви допоможете йому, що ви один можете створити антирадонат.
— Так, це правда. Але пізно… Занадто пізно він згадав про мене, про мої слова.
— І все ж таки, дякуючи йому, світ одержить чудесний винахід, — заперечив я.
— Так. У його душі були й світлі сторони. Переважили темні. Жаль. Як жаль хлопця!
— Ще одне слово. Він просив, щоб ніколи більше радонат не потрапив до рук… Ви розумієте?..
— Розумію. Цього не буде. Але невже ви думаєте, що люди-привиди могли б підкорити світ?
— А хіба ні?
— Ніколи. Винаходиться зброя — одразу ж з’являється й антизброя. Армії привидів, скажімо, треба спо-чивати, тобто приймати аитипрепарат і перетворюватися в звичайних, непроникливих вразливих людей. При сучасному рівні воєнної техніки армія привидів — це дурниці. Та й взагалі світ настільки неосяжний, людство могутнє і сповнене такої віри в грядущий світлий день, що ніякі заміри маніакальних претендентів на світове панування не увінчаються успіхом. Так було, так є і так буде! Я вірю тільки в позитивне технічне застосування радонату.
— Що ж, я радий, дуже радий, що виконав свою обіцянку. Залишилося одне…
— Що саме?
— Лосс заповів опублікувати його розповідь. Хай його трагедія буде пересторогою для інших.
— Добре. Я допоможу вам, — потиснув мені руку Потр. — Сідайте, я розповім вам про все, що стосуєть-ся тих подій.
Післямова
…Отож, сьогодні я здаю до друкарні ці записки. Моріс Потр перечитав їх і сказав, що вони досить точно передають усю історію.
Вірю, що дуже скоро письменники будуть описувати вже не трагедію людини-привида, а героїчні подви-ги сміливців, які використають видатне досягнення науки для проникнення в заповітні таємниці природи, для служіння на благо Людини…
1959 р.