В кінці автор закликав до пильності. Може, чужа раса, писав він, має мету підкорити наш прекрасний світ і зробити людство рабами.
Лосс плюнув на оголошення й пішов геть. Далі, далі від цих божевільних, від цих шахраїв…
У Сарагосі є аеропорт. Він зовсім недалеко… Туди. Може, йому пощастить проникнути в літак, що ле-тить на Париж. О, як було б добре…
Лосс не міг згадати, як він попав на територію аеродрому, як знайшов літак із написом: Мадрид–Сарагоса–Тулуза–Париж, як проліз у задній відсік літака, готового до польоту. Опам’ятався Алессандро вже в повітрі — літак розвернувся над Сарагосою, взяв курс на північ. У хвостовій частині було темно, трясло. Лосс почав перебиратися до середини. Він проник крізь перегородку й опинився в коридорі. Його побачив маленький товс-тий пасажир, який курив сигарету. Він збентежено дивився на появу людини прямо з стіни, потім одчайдушно закричав. На крик вибігли члени екіпажу. Один з пілотів здивовано запитав товстуна:
— В чому річ?
Товстун із жахом показав на Лосса, який до колін поринув у підлогу коридору.
— Це людина-привид! — почувся голос.
Лосс не звертав уваги на їхні крики. Перед очима завертілися різнокольорові кола, він втрачав свідо-мість. І в ту ж мить Алессандро випав із літака. Від свисту повітря Лосс отямився, поглянув униз. Під ним було якесь невелике місто. Серце Алессандро стислося від жаху. З кілометрової висоти він уріжеться в землю й по-вністю увійде в неї. Він задихнеться, не зможе вибратися на поверхню. Будь-що буде. Хай його тіло розіб’ється, як пуста пляшка об камінь! Смерть, то смерть!
І ніби далека зірниця, промайнула туманна думка: секрет, формула Тенка. Алессандро один знає її. Треба добратися до Франції…
Алессандро заплющив очі, щоб не бачити удару. І все ж відчув, що його тіло вже проходить крізь тверду речовину. Падіння пружно сповільнювалося. Він розплющив очі, сподіваючись відчути себе серед темряви в глибині землі. Але з подивом відзначив, що він проникає крізь поверхи високого будинку. Лосс у якісь долі секунди бачив перелякані обличчя людей, чув крики. Нарешті, він прорізав підлогу широкої порожньої кімнати й випав у великий зал, осяяний промінням гігантської люстри. Внизу стояло багато столиків, за ними сиділи лю-ди. Це, мабуть, був ресторан. Лосс упав якраз біля естради. Падіння було сповільнене багатьма перекриттями, тому він поринув у підлогу тільки до пояса. Лосса оглушив крик присутніх, які зчинили неймовірну бучу. Сто-лики полетіли шкереберть, жінки в паніці давили одна одну в дверях.
Алессандро, не тямлячи себе, у відчаї кинувся до стіни й проник на вулицю.
Що було далі, він не міг пригадати. Куди й для чого йшов, чого хотів — не усвідомлював. Блимали неяс-ні спогади про Моріса, про Париж, він десь сідав на поїзд, випадав із нього. Йшов по шосе полем, чув проклят-тя і вигуки, сповнені страху.
Почуття голоду й спраги зникло, свідомість майже згасла. М’язи ніг автоматично пересували його все далі й далі, без волі свого господаря. Лосс схуд, позеленів, костюм на ньому обвис…
Одного ранку він опинився в пустельному місці в горах. Тут було тихо, тільки десь у букових заростях мелодійно висвистували птахи. Мабуть, уночі пройшов дощ, бо все навколо блищало краплями чистої прозорої роси. Сходило сонце. Воно прорізувало легкі тумани над горами, воно ніби вітало землю, вбрану в святкову одежу.
Проблиски думки осяяли потьмарену свідомість Лосса. Він зупинився, оглянувся. Гори позаду. Це — Пі-ренеї. Значить, він перейшов кордон Франції. Вираз задоволення промайнув по нужденному, змарнілому об-личчю. Собаки Шліссера вже не переслідуватимуть його.
Як прекрасно! Який все-таки чудовий навколишній світ! Він буде існувати вічно, й завжди над ним ца-рюватиме людина-творець. Усупереч злу, всупереч привидам. Прекрасна думка науки не буде ніколи обернена на знищення світу — світ занадто великий і зрілий, щоб його могли кинути в рабство шарлатани, авантюристи.
Все позаду: каторга, маніакальні заміри — плід його нелюдського виховання, трагедія великого вченого. Тут, у цьому чарівному куточку можна й умерти… Алессандро відчуває, як земля невмолимо кличе його до себе, розкриває свої обійми. Ні, він вже не добереться до Моріса, нема й краплі сили…
Хоч би одна жива душа була, якась хороша людина, щоб їй передати формулу Тенка. Якщо формула по-паде в руки Моріса, ідеї професора не будуть обернені на зло. Невже тут, серед чарівного краєвиду, не знай-деться людини з чистими помислами…
Алессандро знесилено зупинився на вузенькій стежині над потоком і раптом… побачив людину. Чоловік вийшов з невеликої зеленої палатки, укріпленої на виступі під тінню смерек. Лосс радісно зітхнув. От і добре. Доля востаннє співчутливо поставилась до нього. Може, він зробить перед смертю добре діло.
Чи так, Алессандро? Вірно ти робиш? Люди не будуть проклинати тебе перед смертю?
Епілог
…Лосс замовк. Я отямився від неповторного враження, породженого дивною розповіддю. Тіло Алессан-дро поринуло в ґрунт по груди, людина-привид уже не мала сил вирватися з кам’яних обіймів.
— Лосс! — закричав я. — Що робити? Чим допомогти вам?
— Не треба, — прошепотів він, розплющуючи очі. — Я щасливий… Я виконав свій… обов’язок… Опу-блікуйте мою розповідь… хай ця трагедія… буде пересторогою для інших. Я задихаюся… скоріше… папір… пишіть… Я продиктую вам формулу радонату й антирадонату.
— Ви не боїтесь? — тихо запитав я.
— Ні… Формула — пусті символи, якщо не знати… попередніх процесів. їх знає… тільки одна… люди-на… в світі. Ця людина… не оберне на зло… Так хотів… сам Тенк. Швидше, прошу вас.
Він уже не міг говорити. Я, ледве стримуючись від жалю і хвилювання, дістав блокнот. Лосс помертві-лими губами шепотів мені напівзрозумілі слова. Я кілька разів перепитував його. Нарешті, на папері було по-вністю записано формули радонату й антирадонату та адресу Моріса Потра.
І ось людина-привид замовкла. Тіло її занурилося в землю майже по шию. Почувся хрип. Востаннє роз-плющилися очі, повернулися до сонця і згасли.
За кілька хвилин земля проковтнула Алессандро Лосса. Переді мною була пустельна стежка, навколо — ні душі. Тільки запис у блокноті свідчив про незвичайну пригоду.