— Свята Маріє! Та це ж в’язень із тюрми Санта-Пенья! Він був причетний до втечі Моріса Потра, пам’я-таєте?
— Он як, — протягнув міністр. — Цікава пташка.
— Але не в тому справа, — схвильовано вів далі Коммес. — Ще при мені цей самий Лосс помер…
— Помер? — заїкнувся Шліссер.
— Так.
— Ви скажіть краще — був убитий, — суворо вставив Лосс. — З вашої ласки.
— Не має значення. Мене дивує інше. Як він міг залишитися живим? Або в тюрмі вся адміністрація про-дажна, або це… чудо!
— Що ви скажете на це, Лосс? — гримнув Шліссер, підходячи впритул до злочинця.
— Нічого, — зневажливо відповів Лосс. — Накажіть сеньйорові Коммесу вийти геть! Я буду говорити тільки з вами.
— Мерзотнику! — крикнув Коммес. — Ти забув мій урок у Санта-Пенья?
— Я нічого не забув, — прошипів Лосс, з ненавистю блискаючи очима. — Я постараюсь ніколи не забу-ти його. Але ви забуваєте, що я привид, я вийшов з того світу.
Він ступив крок до заступника міністра. Той зблід, злякано відступив. Алессандро засміявся.
— Сеньйоре Мігуель, — рішуче втрутився Шліссер. — Я прошу вас, вийдіть на кілька хвилин. Справа дуже серйозна…
— Сеньйоре Хуано…
— Я прошу вас.
Коммес знизав плечима, ображено засопів і демонстративно вийшов із кабінету.
— Так он ви яка штучка, — протягнув Шліссер, гостро дивлячись на Лосса. — Рецидивіст-злодій, втікач, каторжник… Окрім того, зв’язаний із небезпечним політичним злочинцем Морісом Потром. Послухайте. Я ви-магаю припинити ваші вибрики, цей непристойний фарс, що ви розігруєте переді мною, і говорити відверто… Я визнаю, що ви незвичайний злочинець — у підземелля проникнути так просто не всякий зможе — але мій обов’язок…
— Ваш обов’язок, — рішуче обірвав його Лосс, — вислухати мене. Я не маю часу й бажання полемізува-ти з вами.
Міністр обтер чоло великою картатою хусткою. Чортзна-що таке. Треба замкнути цього зухвальця в ка-меру, а він розпатякує з ним, та ще й вислуховує недостойні слова.
Лосс зрушив з місця і почав міряти кабінет із кутка в куток, по діагоналі. Міністр роздратовано спостері-гав за ним. Довго буде продовжуватися ця комедія?
Нарешті Алессандро зупинився і повільно, ніби обмірковуючи кожну фразу, почав говорити:
— З точки зору закону я не злочинець, сеньйоре Шліссер. Не обурюйтесь, не перебивайте мене, якщо хо-чете, щоб все швидко скінчилося. Закон нічого не може зробити мені, значить, він не має до мене ніякого від-ношення…
— Що ви хочете сказати? — нетерпляче запитав міністр. — Говоріть ясніше.
— Зараз. Я поясню… Що у вас там? — показав Лосс на стіну.
— Кабінет Коммеса.
— Ага. А там?
— Теж мій заступник.
— Чудесно. Його там немає зараз?
— Нема. Але що ви хочете робити?
Слова завмерли на устах міністра. Те, що трапилося, перевершувало всяку вигадку, не вкладалось у сві-домості. Лосс швидко підійшов до стіни кабінету, простягнув руку. Шліссер побачив, як рука злочинця легко проникла в стіну. Створювалося враження, ніби в Лосса обрубок руки, який він притулив до панелі.
Міністр завмер з відкритим ротом. Обличчя порушника засяяло торжеством, коли він помітив той вираз розгубленості.
— Бачите! — вигукнув він. — Стіна не чинить мені ніякої перешкоди. Дивіться тепер… Я повністю зни-каю з вашого кабінету.
І справді, Лосс зник. Шліссер злякано протер очі. Чари? Гіпноз? Що робити?
Його рука мимоволі потяглася до дзвінка тривоги, але від стіни пролунав насмішкуватий голос:
— Не треба тривоги. Я не збираюся втікати.
Лосс знову з’явився в кабінеті. Він ніби виріс із стіни. Шліссер нервово хихикнув, потім опанував себе і роздратовано крикнув:
— То говоріть же, в чому справа, чорт побери!
Лосс ступив кілька кроків до столу, зупинився проти міністра. На його обличчі виступили від збудження червоні плями, в очах фали іскорки безумства.
— Слухайте, сеньйоре Шліссер! Те, що ви бачили, не гіпноз, не фокус. Це реальний факт. Я можу вільно проникати крізь тверду речовину. Таким же чином я пробрався до золотого запасу Національного банку. Тепер ви зрозуміли?
Міністр нервово засовався в кріслі.
— Я розумію не більше, ніж раніше, Лосс. Ну, гаразд, хай буде так. Ви проникаєте крізь тверду речови-ну, але як ви робите це?
— Це вже інше питання, — засміявся Лосс. — Що стосується наукового боку справи, то ми поки що його не чіпатимемо. Я хотів би, щоб ви зрозуміли одне — закон безсилий проти мене.
— Отже… — отетеріло озвався міністр, відкидаючись в кріслі.
— Отже, я можу безкарно зробити все, що мені заманеться.
— Байки! — вигукнув Шліссер. — Фантастика!
— Думайте, як вам завгодно, — сухо сказав Лосс. — Факти переконають вас.
— Чому ж ви тоді пішли за мною? Для чого приїхали сюди? Навіщо ця розмова з представником закону, якщо ви не будете рахуватися з ним?
— Дуже просто. Я сам хотів говорити з вами. Я пробрався в підземелля банку не стільки з конкретною метою пограбувати склад, скільки для перевірки своєї здатності. Адже охорона банку — це найдосконаліше, що ви придумали. Чи не так? Але, коли з’явилися ви із своїми хортами… Не ображайтесь… То в мене з’явилась думка…
— Ну?
— З’явилася думка систематизувати свої дії. А для цього треба ввійти в контакт із законом. Коротше — я пропоную вам спілку…
— Спілку?
— Саме так. І я буду диктувати вам свої умови, а не ви. Зрозумійте — ніхто й ніщо не пошкодить мене, а я… — У Лосса перехопило подих, сірі очі тріумфально заблищали. — Я можу проникнути куди завгодно, коли завгодно й зробити з будь-якою людиною, що мені заманеться.
Лосс стиснув кулак, підніс його догори. В цю хвилину він був втіленням маніакальності. Шліссер ясно зрозумів, що в словах злочинця є багато правди й що сила, яку чудом чи з допомогою науки одержав Лосс, мо-же обернутися в страшне руйнівне зло.
Під черепом міністра закрутилися важкі, неповороткі думки. Шліссер не звик думати, за нього це робили інші, але тепер ситуація була настільки складною, що вимагала негайного рішення. Адже йшлося про справу державного значення.
— Говоріть ясніше, — буркнув міністр, скоса поглядаючи на Лосса, який, захопившись, знову хрестив кімнату з кутка в куток.
— Гарантуйте мені захист закону. Це мені потрібно більше для морального заспокоєння. Я не буду зло-вживати своєю силою. Мені потрібно не так вже й багато. Вам я обіцяю необмежені суми в будь-який час… Адже ви теж не проти жити більш широко! Га?